Читати книгу - "На лезі клинка"

божевільний місяцепоклонник Краммок-і-Фаїл зі своїми горцями і купка інших. Проте їх небагато, та й на них у Бетода є плани.

Чорноногий простягнув дужу, мозолисту долоню.

— Краще віддай мені клинок, Кривава Дев’ятко. Тільки давай помаленьку-потихеньку, лівою рукою, і без своїх фокусів. Обійдемось без жертв.

Ну ось і все. Час скінчився. Лоґен обхопив трьома пальцями лівої руки руків’я меча і відчув, як холодний метал притиснувся до долоні. Спис здорованя ще поближчав. Довгов’язий, навпаки, трохи розслабився, впевнений, що все скінчилося. Його спис був задертий вгору, неготовий до бою. Що робили двоє вершників позаду, залишалося загадкою. Бажання оглянутися було майже непереборним, але Лоґен змусив себе дивитися вперед.

— Я завжди поважав тебе, Дев’ятипалий, хоч ми і завжди були по різні боки. Я не злюся на тебе, але Бетод аж сп’янів від помсти, а я присягнувся йому служити. — Чорноногий сумно поглянув йому в очі. — Мені шкода, що на цьому місці опинився я. Як би там не було.

— Взаємно, — пробурмотів Лоґен. — Мені теж шкода, що на цьому місці опинився ти. — Він повільно витягнув меч з піхов. — Як би там не було, — мовив він і викинув руку вперед, зацідивши руків’ям меча в рот Чорноногому. Старий воїн заволав, коли тьмавий метал врізався в його зуби, і повалився із сідла назад, його сокира випала з руки і гупнула на дорогу. Лоґен схопився за спис здорованя прямо біля наконечника.

— Тікай! — закричав він до Кея, але учень лише закліпав у відповідь.

Короткошиїй чолов’яга так смикнув за списа, що ледь не викинув Лоґена з сідла, але той не відпускав. Він відхилився, впираючись у стремена, і здійняв меч високо над головою. Короткошиїй із широко розплющеними очима забрав одну руку зі списа й інстинктивно нею закрився. Лоґен з усіх сил ударив мечем.

Його вразило, наскільки той був гострий. Меч відтяв руку здорованя нижче ліктя, а тоді увійшов йому в плече і, протинаючи хутро та кольчугу, дістався живота, заледве не розполовинивши чоловіка. На дорогу полилася кров, бризнувши в морду коневі Лоґена. Кінь був дресирований для їзди, але не для війни, тож він позадкував і закрутився, підскакуючи і хвицаючи. Лоґенові довелось дуже напружитись, щоб не злетіти з клятої тварини. Краєм ока він побачив, як Баяз ляснув Кеєвого коня по крупу, і той помчав разом із учнем, що знай собі підстрибував у сідлі, а за ними галопом понісся в’ючний кінь.

Опісля почався хаос: метались і форкали коні, брязкав і скреготав метал, лаялись і кричали люди. Битва. Річ звична, але від того не менш страшна. Поки кінь брикався і хвицав, Лоґен правицею вчепився у повід і божевільно розмахував над головою мечем, не стільки для того, щоб когось убити, скільки, щоб налякати. Щомиті він очікував на поштовх у спину і пронизливий біль від удару списом, коли через мить земля підніметься і щосили вдарить в обличчя.

Він бачив, як вдалині дорогою скачуть Кей і Баяз, а їм — із списом напереваги — наступає на п’яти довгов’язий. Бачив, як Чорноногий перекочується і, вхопившись за сокиру, зводиться на ноги. Бачив, як двоє позаду, розмахуючи списами, силкуються приборкати власних схарапуджених коней. Бачив, як тіло чоловіка, якого він щойно вбив, розвалюється навпіл і поволі випадає із сідла, заливаючи кров’ю брудну землю.

Лоґен зойкнув, відчувши, як наконечник списа впився ззаду в плече і штовхає вперед з такою силою, що він ледь не перелетів через голову коня. Тоді Лоґен збагнув, що бачить дорогу, і що він досі живий. Лоґен пришпорив коня, і той зірвався з місця, розбризкуючи болото з-під копит в обличчя людей позаду. Він незграбно перекинув меч у праву руку, заледве не впустив повіддя і не звалившись на дорогу. Повівши плечем, Лоґен зрозумів, що рана начебто не надто серйозна — він досі міг нормально рухати рукою.

— Я ще живий. Ще живий.

Знизу проносилася дорога, а по очах шмагав вітер. Він уже наздоганяв довгов’язого — через шмаття на копитах його кінь біг повільніше, ковзаючи по вогкій землі. Лоґен міцно обхопив руків’я свого меча і здійняв його над головою. Ворог озирнувся, але було пізно. Почувся глухий удар металу об метал, коли меч вдарив у шолом, залишивши глибоку вм’ятину, а за мить довгов’язий полетів додолу. Його голова один раз вдарилася об дорогу, поки одна нога ще трималася в стремені, а тоді він звільнився і покотився по траві, розкинувши руки і ноги. Його кінь, втративши свого верхівця, помчав далі, глянувши зизом на Лоґена, коли той промчав мимо.

— Ще живий.

Лоґен оглянувся. Чорноногий уже був у сідлі і мчав за ним, здійнявши сокиру над головою, а його сплутане волосся тріпотіло за спиною. З ним було двоє інших списоборців, які щосили підганяли своїх коней, але всі вони були далеченько. Лоґен розсміявся. Мабуть, йому все-таки вдасться втекти. Він помахав мечем в бік Чорноногого, коли на дні долини дорога звернула у ліс.

— Я ще живий! — заволав він на весь голос, коли раптом кінь зупинився так різко, що Лоґен ледь не перелетів через його голову. Лише обхопивши рукою шию коня, йому вдалося втриматися верхи. Щойно він знову впав у сідло, то побачив, що справи кепські.

Упоперек дороги було навалено кілька дерев, гілки на яких обтяли, а обрубки загострили, і вони стирчали навсібіч, наче шипи. За ними стояли ще два карли у кольчугах і зі списами напоготові. Навіть найкращий вершник не зміг би подолати цю перешкоду, а Лоґен був аж ніяк не найкращим. Баяз і його учень дійшли аналогічної думки. Обидва нерухомо сиділи на своїх конях перед барикадою. Старий виглядав спантеличеним, а молодий — просто наляканим.

Лоґен стиснув міцніше руків’я меча і взявся відчайдушно крутити головою, шукаючи поміж дерев шлях для відступу. Тепер він помітив ще більше бійців. Це були лучники. Один, другий, третій — вони поволі підкрадалися з обидвох боків дороги, націливши стріли і натягнувши тятиви.

Лоґен обернувся у сідлі, але Чорноногий і двоє його супутників вже наближались — вороття назад не було. Вони зупинились за кілька кроків, подалі від меча Лоґена. Його голова опустилась. Погоні настав кінець. Чорноногий нагнувся і відхаркнув на землю кров.

— Гаразд, Кривава Дев’ятко, далі ти не поїдеш.

— Кумедно, — пробурмотів Лоґен, розглядаючи довге сіре лезо свого меча, побите і забагрене кров’ю. — Скільки часу я воював на боці Бетода проти тебе, а тепер ти воюєш на його боці проти мене. Здається, ми весь час боремося один із одним, а виграє від цього