Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

Але ці події також стали безпосереднім підґрунтям для екстраординарних рішень, які вплинули на Україну.

Тієї осені ще можна було все змінити. Кремль міг запропонувати продовольчу допомогу Україні та іншим зерновим регіонам СРСР, як уже зробив це в 1921 році, і як це спорадично робили в першому півріччі 1932 року. Держава могла перерозподілити всі наявні ресурси або завезти продовольство з-за кордону. Насамкінець можна було попросити міжнародної допомоги, як це було в 1921 році.

Натомість мова Сталіна про Україну стала різкою, так само як і про Північний Кавказ, де було багато українського населення. «Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін на справжню фортецю СРСР, на справжню зразкову республіку», — це звернення Сталіна до Кагановича в серпні. «Оголосити догану керівництву Північного Кавказу за поганий темп хлібозаготівель», — заявив він.[648] Ці слова повторювали керівники на місцях. На початку жовтня генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор звинуватив районних чиновників, які не змогли зібрати достатньо зерна, у «правих настроях». Протягом тижня українські області виконали лише 18 відсотків плану. Через кілька днів українське парткерівництво направило схильованого листа місцевим керівникам і застерігало, що «залишилося мало часу», та закликало «покінчити зі спокійним ставленням партійних, радянських органів... до саботажу всіх заготівель».[649] Незабаром після цього Молотов приїхав до Харкова, а Каганович вирушив на Північний Кавказ, щоб «боротися з класовим ворогом, який стояв за саботажем хлібозаготівель та посівної кампанії».[650]

До листопада 1932 року стало цілком зрозуміло, що осінній врожай не відповідатиме очікуваному плану. Він буде на 40 відсотків меншим, ніж передбачали плановики, на території СРСР у цілому, і на 60 відсотків нижчим в Україні.[651] Показовим є факт, що загальне падіння виробництва було не настільки драматичним, як у 1921 році, а протягом наступних кількох років воно залишиться приблизно таким самим. В усьому СРСР загальний врожай зернових за 1931–1932 роки становив 69,5 мільйона тонн (порівняно з 83,5 мільйонами в 1930–1931 роках); за 1932–1933 роки загальна кількість становила 69,9 мільйона тонн. У 1933–1934 роках СРСР заготував 68,4 мільйона тонн, а в 1934–1935 роках — 67,6 мільйона тонн. Але нереальні вимоги держави до селян — сподівання на те, що вони виконають недосяжні плани, створили відчуття повної невдачі. Наполягання Сталіна на заготівлі хліба, котрий, на його переконання, селяни приховували, у свою чергу, призвело до гуманітарної катастрофи.[652]

Восени така політика Сталіна неминуче призвела до голоду по всіх зернових регіонах СРСР. А проте в листопаді та грудні 1932 року він ще глибше ввігнав ножа в Україну, навмисно створив ще серйознішу кризу. Крок за кроком, послуговуючись бюрократичним стилем та нудною юридичною термінологією, союзне керівництво за допомогою своїх заляканих українських керманичів, влаштувало голод усередині голоду, винятково націлений на Україну та українців.

Низка директив, які вийшли восени, стосувалися хлібозаготівель — занесення на «чорні дошки» колгоспів та цілих сіл, закриття кордонів та кінець українізації, разом з інформаційною блокадою та надзвичайними обшуками, під час яких із селянських хат забирали все їстівне. Це був штучно створений голод, який зараз іменують Голодомором. Голодомор, у свою чергу, забезпечив передбачуваний результат: український національний рух повністю зник із радянської політики та суспільного життя. «Жорстокий урок 1919 року» було засвоєно, і Сталін не хотів його повторення.

Хлібозаготівлі

У липні 1932 року Сталін розмірковував над зниженням нереалістичного плану хлібозаготівель для України в майбутньому. Для нього це була зручна нагода продемонструвати свою великодушність. Восени, коли стало зрозуміло, що Україна ніколи навіть не наблизиться до заготівлі потрібної кількості зерна, він змінив свою тактику. Україні дійсно можна «дозволити» заготовити менше, ніж необхідно, навіть на 70 мільйонів пудів (1,1 мільйона тонн). Це означало, що всю кількість, яка залишилася, все одно необхідно зібрати, але таке завдання також було нереальним. 29 жовтня Молотов надіслав Сталіну телеграму, в якій підтвердив, що він наказав українцям прийняти знижений план до виконання «безумовно й повністю, та не знижувати нічого по мірчуку».[653]

18 листопада українські комуністи виконали його побажання, ухваливши резолюцію про те, що «повне виконання плану хлібозаготівель колгоспами та МТС є їхнім основним обов’язком». Це повинно було стати найвищим пріоритетом, включно зі збором запасів зерна, насіння, фуражу для худоби й, що найгірше, щоденних продуктів харчування. Фактично, як звичайним селянам, так і колгоспникам заборонили зберігати вдома взагалі будь-що їстівне. Навіть тим, кому в минулому дозволили залишити зерно, довелося віддавати його державі. Зерно, вирощене колгоспниками на власних присадибних ділянках, також забирали в хлібозаготівлю.[654] Жодних виправдань не брали до уваги.

Через кілька тижнів після цього розпорядження Каганович прибув до України, щоб простежити за його виконанням. Після гарячого обговорення справ у Політбюро ЦК КП(б)У котре тривало близько чотирьох годин, він надіслав телеграму Сталіну. Чимало українських комуністів просили залишити селянам трохи запасів продовольства для власного споживання, а також насіння для посівної кампанії наступної весни. Проте Каганович запевнив Сталіна, що він був незворушним: «Ми переконались, що “клопотання” про фонди, в тому числі й насіннєві, серйозно гальмують і псують справу хлібозаготівель».[655] Через два дні, 24 грудня КП(б)У припинила свій опір. Керівництво врешті-решт здалося й зобов’язало всі колгоспи, які не виконали плану хлібозаготівель, «у п’ятиденний строк вивезти всі без винятку наявні колгоспні фонди, у тому числі й насіннєвий».[656]

Зерно було не єдиною їжею, котру Москва тепер вирішила «вичавити» з України. У минулому в неврожайні роки селяни виживали завдяки худобі та вирощеним на городах овочам. Під час неврожаю 1924 року радянські агрономи відзначили, що молочна промисловість та птахівництво фактично зросли.[657] Восени 1932 року одноосібники та колгоспники були змушені відмовитися від своїх запасів насіння. Водночас за невиконання плану хлібозаготівель їх обкладали натуральним штрафом «у вигляді встановлення додаткового завдання з м’ясозаготівель у розмірі 15-місячної норми здачі». Для одноосібників додатково ввели штраф у розмірі «річної норми здачі картоплі». Фактично цей закон змушував сім’ї віддати державі всі запаси картоплі, а також худобу, в тому числі корів, яких з березня 1930 року колгоспникам дозволили тримати в приватній власності.[658]

Для того, щоб ніхто не протестував або не протистояв цим наказам, Сталін 1 січня 1933 року надіслав до Харкова телеграму, в якій вимагав від партії застосовувати Закон про «Охорону соціалістичної власності» від 7 серпня, і карати всіх колгоспників та одноосібників України, які нібито ховали зерно. [659] Історик Станіслав Кульчицький стверджує, що ця телеграма партійного лідера в такий складний період стала