Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

сигналом для початку масових обшуків та переслідувань. Проте це його власне тлумачення, а не підтверджений доказами факт, адже Сталін не давав або не зберіг такого письмового наказу. Втім, на практиці ця телеграма змусила українських селян робити фатальний вибір. Вони могли відмовитися від запасів зерна й померти від голоду, або могли сховати деякі запаси зерна, ризикуючи бути заарештованими, страченими або позбавленими решти їжі, після чого вони також померли б від голоду.[660]

Через два з половиною тижні союзний уряд видав інший наказ, який на позір мав пом’якшити удар. У дивно складеній заяві Рада народних комісарів відмовилась від неефективних способів заготівлі продовольства, котрі застосовували по всій країні (плани, що постійно зривалися, зустрічні плани) й запропонувала селянам податок у формі фіксованого відсотку від продукції, яку вони виробляли. Однак існувала одна ремарка: податок набирав чинності лише влітку 1933 року. До цього часу убивчі хлібозаготівлі продовжувались.[661] Іншими словами, Сталін знав, що застосовані методи завдають шкоди, і він знав, що вони приречені на поразку з погляду економіки. Проте він продовжив хлібозаготівлі протягом ще кількох місяців, які стали фатальними для мільйонів.[662]

Звичайно, взимку 1933 року він не запропонував жодної додаткової продовольчої допомоги, а також не сповільнив темпи збору хліба. Експорт продовжувався, зерно й надалі витікало з СРСР, хоча й повільніше, ніж у минулому. З весни 1932 року радянські представники зовнішньої торгівлі скаржились на скорочення кількості хліба для експорту. В Одесі ті службовці, які відповідали за доставку, також нарікали, що вони отримують неякісне та погано запаковане зерно. Раніше радянським чиновникам було спеціально доручено приймати західних підприємців, водити їх на вечерю й підлещуватися до них усіма можливими методами, щоб у такий спосіб компенсувати запізнення поставок зерна або взагалі скасованих поставок.[663] Такі дії мали продовжуватися й у 1932 році, тому що в цьому році рівень експорту впав ще більше, як вже було згадано.[664]

Проте розміри експорту хліба ніколи не падали до нуля. Також не припинявся й експорт інших видів продуктів харчування. У 1932 році СРСР вивіз з України більш ніж 3 500 тонн вершкового масла та 586 тонн сала. У 1933 році ці показники зросли до 5 433 тонн вершкового масла та 1 037 тонн сала. Протягом цих двох років радянські експортери продовжували відправляти яйця, птицю, яблука, горіхи, мед, варення, рибні, овочеві та м’ясні консерви — їжу, якою можна було допомогти голодній Україні.[665]

«Чорні дошки»

У листопаді та грудні 1932 року, коли прийняття нових «безумовних до виконання» планів хлібозаготівель стало невідворотним, КП(б)У розширила та формалізувала республіканську систему «чорних дошок». Термін «чорна дошка» не був чимось новим. З перших днів свого перебування при владі більшовики боролися з проблемою низької продуктивності праці. У зв’язку з тим, що ані керівники, ані пересічні працівники державних організацій не мали жодних ринкових стимулів до сумлінної й самовідданої роботи, держава створила складні схеми винагород та покарання. Зокрема, на багатьох заводах імена найуспішніших працівників заносили на «червоні дошки», а найменш працьовитих і недисциплінованих — на «чорні дошки». У березні 1920 року Сталін виголосив промову на Донбасі, в якій особливу увагу звернув на необхідність «заохочувати певні групи» і нагороджувати «червоними медалями» очільників робітничих бригад, «так, як це відбувається в армії». У той же час тих громадян, які не хотіли працювати, потрібно «тягнути за вуха»: «Для таких нам потрібні чорні дошки». Протягом 1919–1921 років більшовики заносили на «чорні дошки» цілі села, якщо ті не виконали вимоги хлібозаготівель.[666]

У 1932 році «чорні дошки» повернулися як інструмент посилення хлібозаготівель. Незважаючи на те, що до певної міри їх використовували в усіх інших зернових регіонах СРСР, спершу на «чорні дошки» почали заносити колгоспи та села саме в Україні, і застосовували ці заходи в республіці ширше та суворіше. З початку того року обласні та місцеві органи влади вписували на «чорні дошки» колгоспи, радгоспи та навіть цілі села, які не змогли виконати свої плани хлібозаготівель: для них визначали ряд колективних покарань і репресій. Наприкінці літа місцеві керівники заносили на «чорні дошки» все більше колгоспів та населених пунктів. У листопаді ця практика стала настільки широкомасштабною, що майже в кожному районі України були селища та колгоспи, занесені на «чорні дошки».[667]

По всій республіці в газетах з’являлися назви сіл, яких занесли на «чорні дошки», разом із відсотком виконання хлібозаготівель. Наприклад, у вересні 1932 року в Полтавській області з’явилася одна із таких статей з простим заголовком «Чорна дошка», виділена чорною рамкою. Цей список містив сім сіл, кожне з яких виконало від 10,7 до 14,2 відсотків річного плану.[668]

Оскільки записи вели окремо по кожній області України, загальну кількість об’єктів, занесених на «чорні дошки», визначити досить складно. Проте до кінця року по всій республіці було сотні і тисячі таких сіл, колгоспів та радгоспів.[669] Щонайменше сімдесят дев’ять районів було занесено на «чорні дошки» повністю, а ще 174 — частково, що становило майже половину від загальної кількості районів республіки.[670] Хоча об’єкти відбирали місцеві лідери, Москва виявляла жвавий інтерес до цього процесу. Каганович особисто наполягав на тому, щоб систему «чорних дошок» поширили й на Кубань, де переважало українськомовне населення.[671] Кубань привернула до себе негативну увагу ще кількома роками раніше, коли ентузіасти українізації почали пропагувати тут вивчення та підтримку української мови. Тепер сам Каганович взяв на себе відповідальність за склад комісії, створеної для боротьби з подвійною проблемою: хлібозаготівлями й націоналізмом. 4 листопада керівництво Північного Кавказу опублікувало список з п’ятнадцяти козацьких станиць, занесених на «чорну дошку».

Організували ряд заходів, спрямованих проти колгоспів, занесених на «чорні дошки». У телеграмі, розісланій в усі області, ЦК КП(б)У заборонив постачання будь-яких промислових або мануфактурних товарів в райони, які не виконали планів хлібозаготівель і потрапили на «чорні дошки». Спочатку ця заборона не стосувалася гасу, солі й сірників. Через два тижні в телеграмі з Москви Молотов наказав Косіору заборонити поставку і цих трьох життєво необхідних товарів. Після того, як заборона набувала чинності, будь-якому селянину, який ще міг мати будь-яку їжу, стало дуже складно її приготувати.[672]

Наступною стала повна заборона на торгівлю. Попередній указ 1932 року позбавив селян можливості торгувати зерном і м’ясопродуктами, якщо їхні господарства не виконали плану хлібозаготівель. Таким чином, райони, які не виконали план, а це включало більшу частину України, відтепер не могли легально торгувати