Читати книгу - "Спустошення"

місті, захопленому мертв’яччям. Із вами на зв’язку Федір Могила, і сподіваюся, я ще вийду в ефір... Боже, дай нам пережити цю ніч... [Кінець запису]

* * *

Федір відчував, що стає дедалі менш адекватним, але при цьому не міг із собою нічого зробити. Здавалося, він втратив здатність робити будь-що — лише імітуючи діяльність, він міг зберігати видимість адекватної поведінки. Всередині ж він розумів, що це все фарс — він не міг діяти щиро, бо щирість означала глибину, вкоріненість, а яка могла бути вкоріненість, якщо всередині себе він знаходив лише гробову дошку з граніту, з якої холодний нічний вітер здував рештки старого «я». Щоб провести понурий обряд екзорцизму, він мав проламати цю кам’яну плиту і вигнати злого біса, який змушував його приймати чуже життя, чужий запал за власні. Звісно ж, все це лише о́брази, що перегукувалися з відчуттями, проте він звик жити в о́бразах, в метафорах, і вони були для нього текстом, який він виплітав сам собі, щоб рухатися крізь суцільну пітьму. Новий рік вони провели разом із психоінженерами. За два дні до кінця року йому подзвонив Віктор і розповів про їхні плани як слід повисіти всією компанією. Поговоривши трохи, він вирішив запросити на Новий рік усю чесну компанію до себе, і тридцять першого, близько шостої вечора, до них почали приходити гості — Віктор і Слава, нагваліст Заверюха, Гнат і ціла купа дівчат з Інституту. Знову було багато трави, якою любили відтягуватися окремі прошарки психоінженерної спільноти, Слава приніс якісь трав’яні стимулятори, щось на кшталт легального замінника екстезі, і вечірка затягнулася аж до ранку. Але, коли минув і цей святковий час, Федір із винятковою тверезістю, попри всю траву і вжиті пігулки, зрозумів, що до 25 січня залишається все менше часу, а він продовжував балансувати між маніакальною гарячковістю і депресивним психозом — як і вчора, і позавчора, й очевидних основ для прийняття рішення теж не виникало.

Моя проблема в тому — і я це розумію — що я намагаюся знайти зовнішні причини для рішення, яке має прийти зсередини. Але які аргументи я не наводив би самому собі то за одне, то за інше рішення проблеми — чи то залишитися зі Смирною, чи то піти до Карманова — знаходжу такі ж контраргументи, і — як правило — вони ірраціональні, виражені в відчутті жаху — як щодо першого, так і щодо другого варіанту. У кращому разі мав би знайти якийсь третій шлях, аби вийти з порочної діалектики у мислення тріадами, як це радить Грозовський, але нічого з цього мені не вдається. Тому я курю знову, прокрастиную такі побутові речі, як ремонт крана у ванній і стараюся перетворитися на повністю нерухомий організм на зразок тих, які живуть глибоко під водою і яких дослівно нічого не колише. Я теж хочу, щоб мене ніщо не колихало, хочу перебувати у простому і зрозумілому спогляданні світу.

Опісля вечері в Карманових, а особливо після Нового року і сексу під трав’яними замінниками екстазі, вони зі Смирною, здається, стали ще тісніше відчувати одне одного, і Федір моментами пронизливо ясно розумів, що без неї не зміг би жити. Однак уже за кілька днів, а може й за кілька годин, йому боляче вдаряла якась її вада, що в цей момент видавалася нездоланною перешкодою — або її безладність у одязі, або її простакуватість у висловах і манерах, або ж він раптом починав чітко бачити, яка у неї шкіра — десь поїдена алергіями, десь у прищах і вуграх — і це наповнювало його відразою. Йому ставало гидко, коли думав, що вони зі Смирною зможуть зістарітися разом: уся чарівність їхніх тіл піде геть, натомість залишаться все ті ж проблеми, що й зараз — вічні претензії одне до одного.

Він завис між часами — між двома можливими майбутніми. Усе яснішим ставало відчуття, що він уклав угоду з дияволом, і тепер чекав, коли ж той прийде по його душу. Федір переживав саме серце прокрастинації — це невловиме, але вкрай болісне відкладання прийняття рішення. Мабуть, це було тим, що можна назвати лімбом — передпокоєм до пекла, простором поза сценаріями, «сірою територією». Він випав із власної долі, але й згубив сценарій, який йому запропонувала Зона — та замість того, щоб стати вільним, став втраченим.

* * *

Ранок. Федір і Смирна снідали мовчки, стараючись не дивитися одне на одного. Нестримна напруга виникла просто під час приготування їжі. Федір прокручував у голові фразу, яку не наважувався сказати вголос: «Давай розійдемося». Він мовчки доїв сніданок і, тихо подякувавши, пішов до себе в кабінет, де довго ходив по діагоналі, викурюючи сигарету за сигаретою, не маючи змоги про щось думати, але й не полишаючи напружених спроб зрозуміти ситуацію.

Уночі зі Смирною ми лежали під ковдрою голі. Мене мучили відчуття, що від мого здорового глузду голодні демони пустки відгризають зараз велетенські шматки плоті, і я дедалі більше скидаюся на безтілесного привида. Що думала Смирна — я не знав і, правду кажучи, не мав навіть сили бажати це знати. Я знав одне — зараз я лежу поруч із чужою, незнайомою людиною, яка ні на йоту не може розділити моєї безмежної відокремленості від усього живого у безглуздій коробці квартири, що нині здається мені не менш випадковою, аніж картонна коробка вокзального бомжа, підібрана на смітнику.

Ні вона, ні він не спали.

— Ти якось змінився, — мовила в темряві Смирна, і ці слова його зранили — як ранило зараз усе навколо.

— Не знаю, що зі мною робиться. Я просто... нічого не розумію. Я повністю заплутався. Проходжу зараз через якісь ломки психіки, і мені потрібно трохи відпочити.

— Ти хочеш побути сам?

— Так, можливо.

— Ти хочеш, щоб я пішла? — спитала вона спокійно.

Він мовчав, обдумуючи, що їй сказати.

— Ні. Я хочу, щоб ми були завжди разом.

Смирна притулилася до нього міцніше, притиснулася м’яким теплим персом, і він став ніжно погладжувати його. Раптом він із жахом зрозумів, що це і є його потаємною вершиною чесності з власними бажаннями. Що нічого більшого, аніж мати можливість серед ночі пробувати на пружність важкі жіночі груди, він і не потребував. І навіть якщо все його життя завалиться, але у нього залишатиметься ця можливість, — він потай від усіх вважатиме, що переміг. Між ними не було жодного бар’єру — ні таблеток, ні презерватива, але щомісяця з замиранням серця він очікував, коли у неї знову почнуться місячні — такою великою була його тривога, що до них можуть прийти