Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

[...] Я вийшов з костелу у напрямку укр[аїнської] садиби священика, де втішилися, що я живий, заспокоїли мене, що в них мені безпечно, але насправді я відчував, що вони самі бояться. Я переночував, отримав близько 120 злотих, до мішка їжу і зранку вони відвезли мене на передмістя Теребовлі в цьому самому жіночому вбранні».

Джерело: Лист о. Франциска Напєрача зі звітом про напади та вбивства українських націоналістів у парафії Іванівка, [у:] ks. J. Wołczański, Eksterminacja narodu polskiego..., ч. 1, с. 450.

Слобідка, ґміна Долина – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 1280 мешканців.

За свідченням Войцеха Плещака, 9 вересня 1944 року бандерівці вбили дев’ять осіб з польських родин та українку, на прізвисько Сиворисиха, на пізніх місяцях вагітності, за те, що вона повідомила полякам, коли до села зайшли бандерівці.

Джерело: AW, II/1906, W. Pleszczak, Ludzie jednej polskiej wsi Podola, арк. 201.

Сороцьке, ґміна Сороцьке – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2900 мешканців.

23 листопада 1944 року бандерівці вбили понад 90 поляків. Зигмунт Гарц описує, як він пережив напад. «Мій вхід до стодоли зауважив місцевий мельник Петро Дутка, українець, який мене забрав до хати і там зробив перев’язку лівої руки. Хата, до якої я попав, належала українці, жінці похилого віку. Це вона, разом з мельником, зробила перев’язку лівої руки, яка звисала і кровоточила, та плеча. Бандерівці, в погоні за мною, добралися до цієї стодоли [...]. Коли вони мене там не знайшли, зайшли до хати українки, питаючи її, чи не бачила пораненого ляха? Та їм категорично сказала, що такого не бачила і в неї його нема. [...] Я в той час був на горищі, схований за широким димоходом, тримав у руці свою останню гранату типу Ф-1, готовий, у разі викриття, скоїти самогубство. [...] Ці самі бандерівці вдруге повернулися до хати-мазанки українки і один з них із сумки витягнув цілу пачку радянських банкнотів і сказав цій жінці, що це все буде її, якщо вона скаже, де сховався поранений лях. Вона вдруге відповіла, що в її хаті нема ляха».

Серед убитих був також священик Адам Джизґа. Раніше, греко-католицький настоятель парафії Сороцьке остерігав його, що члени УПА винесли йому смертний вирок, і порадив, щоб той якнайскоріше виїхав. «Священик Джизґа вирішив так і зробити, однак вже не встиг, загинув мученицькою смертю».

Джерело: Z. Harc, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1997, № 25, с. 36; Лист о. Яна Ференса у справі вбивства українськими націоналістами о. Адама Джизґи, [у:] ks. J. Wołczański, Eksterminacja narodu polskiego..., ч. 1, с. 443.

Стадниця, ґміна Ілавче – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало 140 мешканців.

12 лютого 1945 року бандерівці вбили 25 поляків. Свідком події був Владислав Білінський. «Цієї ночі багато польських родин спало у своїх приятелів-сусідів на горищах, переважно за їхнім знанням, але також траплялося, що і без. Наша родина спала на горищі в сусіда-українця Василя Пташинського. [...] Цієї ночі бандерівці прийшли також і сюди. Вони зупинилися в сінях і випитували Василя, чи він не знає, де знаходяться криївки поляків-сусідів, а коли він сказав, що не знає, тоді бандерівець йому сказав: „Василю, в тебе сплять прокляті ляхи!”. Він їм відповів: „Я герой! Я воював разом з Михайлом Білінським проти більшовиків і не вагався б його від вас приховати, це мій приятель. Але зараз він мені не вірить і мене боїться так само, як і вас, молодих українців. Якщо ви мені не вірите, шукайте”. Після його рішучої відповіді, бандерівці пішли далі». Свідок оцінює, що враховуючи незначну кількість поляків у цьому районі, на боротьбу з УПА не було шансів. «Єдиним засобом, який давав певність виживання, були нічні й денні криївки, постійні зміни місць перебування в районі і за межами села. Нам допомагали пережити наші сусіди, русини-українці, часто нас остерігаючи або надаючи заховання від бандерівців».

Джерело: W. Biliński, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2003, № 65, с. 45–46.

Струсів, ґміна Струсів – польсько-українське село, яке налічувало близько 2500 мешканців.

У жовтні 1943 року бандерівці вбили греко-католицького священика Панасюка, українця, одруженого з полькою, який у своїх проповідях засуджував злочини УПА щодо поляків. Було вбито також його дружину на пізніх місяцях вагітності.

Джерело: K. Turzański, Powiat Trembowla, ч. 1, „Na Rubieży” 1994, № 9, с. 19.

Тютьків, ґміна Дарахів – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1100 мешканців.

23 березня 1944 року бандерівці вбили 22 поляки. «Незважаючи на терор проти непокірних, – пишуть Павло Бурий та Казимир Пельц, – багатьох чесних українців не вдалося втягнути до участі в злочинах, як це показують численні приклади. Наприклад, у нашому селі, українець Михайло Капуста під час нападу сховав у себе дві польські родини, а бандерівцям, які їх розшукували, сказав, що в нього нема ляхів. Він врятував їм життя. Той же Михайло Капуста був сильно побитий своїм братом-бандерівцем за відмову брати участь у вбивствах поляків. Інший поляк з нашого села, Скренткович, цієї ночі під час нападу намагався вигнати худобу з обори, щоб її не спалили. Його при тому застав один з нападаючих. Не тільки дозволив йому це виконати, але сказав: Тікай, бо як прийдуть інші, то тебе вб’ють. Скренткович врятувався».

Джерело: P. Bury, K. Pelc, Byliśmy świadkami, „Na Rubieży” 1997, № 25, с. 38.

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ПОВІТ

Байківці, ґміна Лозова – польсько-українське село, яке налічувало близько 1000 мешканців.

У 1944 році більшість поляків, побоюючись нападів, не спали в хатах, ночували в криївках та в сусідів-українців. «Одної ночі було зауважено, – пише Генрік Команський, – що до місцевого українця, Гилька Шкули