Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

зайшла група бандерівців. Про це було повідомлено українського священика Бачинського, який негайно пішов до цього дому і після розмови бандерівці покинули село. Імовірно цієї ночі вони мали зробити вбивство поляків». Юліан Бачинський, греко-католицький настоятель, від бандерівців домігся запевнення, що на території його парафії ніхто з поляків не загине. Вони дотримали слова – в Байківцях і сусідній Русанівці нападу не було.

Джерело: H. Komański, Powiat Tarnopol, cz. 3, „Na Rubieży” 1998, № 26, с. 32; J. Kanas, Podolskie..., s. 150.

Великий Ходачків, ґміна Великий Ходачків – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 3 тис. мешканців.

У квітні 1944 року солдати з української дивізії СС «Галичина» під командуванням німців вбили близько 860 осіб. Відомий випадок наданої полякам допомоги місцевою українкою, яка сиділа у своєму підвалі разом з польською родиною, що там приховувалася. Коли прийшов один із солдатів, вона з ним поговорила і дала йому харчі і той занехаяв кинути гранату до підвалу.

Джерело: A. Korman, Kilka uwag do pracy Jerzego Węgierskiego „Armia Krajowa w Okręgu Stanisławów i Tarnopol”, „Na Rubieży” 1999, № 40, с. 5.

Великі Гаї, ґміна Великі Бірки – польсько-українське село.

27 березня 1945 року за остереження польки, Шпильської, була вбита дівчинка-українка.

Джерело: Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”..., s. 142.

Застав’є, ґміна Баворів – польсько-українське село, яке налічувало близько 780 мешканців.

За свідченням Владислава Косовського, після вступу німців у червні 1941 року, поліція його викликала на допит. Він продовжувався до 8 серпня. «Коли мене відводили до туалету, я, завдяки поліціантові-українцеві Новосадові, який шепнув мені: тікай, утік. Він у мене стріляв, але не прицілювався. Він був добрим приятелем моїх батьків. Втеча вдалася. Дмитро Новосад, український поліціант, пустив повідомлення, що я був важко підстрелений і в лісі розірвали мене вовки й дикі собаки. Йому повірили».

Автор був пізніше членом місцевого «винищувального батальйону», у 1945 році переселився до Польщі.

Джерело: AW, II/2103, Свідчення Владислава Косовського, арк. 22.

Ігровиця, ґміна Ігровиця – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало 2800 мешканців.

24 грудня 1944 року члени УПА вбили понад 80 поляків. Казимира Біловус, тоді 17-річна, згадує, як разом з сусідками задумувалися, куди втікати. «Ми побігли до сусідки-українки [на прізвище Котунь, як подано в інших свідченнях], яка хотіла нас сховати. Однак дев’яти осіб не спосіб було заховати в одній хаті. Ми почали ховатися по різних кутах. Деякі з нас втекли в поле. Разом з Юзею ми попросили наших матерів, щоб утікали разом з нами. Вони категорично відмовилися і залишилися в цій українській хаті. [...] Ми вирішили, що підемо до Обручівки, до українки Тютюнник. У неї ми зустріли вже поляків, з якими перечекали до ранку. [...] ми повернулися до своїх хат, яких вже не було. [...] В сусідки на подвір’ї лежали застрелені: моя мама, мама Юзі і старенька Марія Наконечна. [...] Разом з Ядзею [сестра авторки] ми рушили до Тернополя. Коли ми дійшли до Івачева, було вже темно. Ми зайшли до знайомої українки. Вона нас пригостила молоком і хлібом, та запропонувала нічліг. Однак ми не могли спати і всю ніч проплакали. Зранку пані Марія дала нам сніданок і побажала, щоб ми щасливо добралися до Тернополя».

Батьки Яна Біловуса, на прізвисько «Кус», під час нападу приховувалися в сусіда-українця, Миколи Голика. 10 січня 1945 року вони виїхали до Тернополя.

Галина Конопка-Біловус з вдячністю згадує цю саму українську родину. «Протягом довгого часу, може двох років, ми не спали вдома, але в різних криївках, в основному, на горищі українця, Миколи Голика. У 1944 році в нас була якась родина з Волині. У Святвечір ми сподівалися, що може трапитися щось погане. До нас на Святвечір прийшла сусідка, Ганна Голик. Коли ми сіли за стіл, раптом почули постріли та побачили заграву пожеж. Я забрала скатертину разом з їжею, після чого ми втекли до сусідів».

У січні 1945 року Стефанія Сирока та її сусідка Юзефа Барильська повернулися до Ігровиці у пошуках їжі. По дорозі, ще з однією полькою, ночували в сусідів-українців. «Вночі прийшли бандерівці, – пише Ян Біловус, родич Сироки. – Повитягали їх з-під ліжок і командир банди видав вирок – смертельний вирок за те, що вони насмілилися сюди прийти. [...] Господарі просили про помилування для своїх сусідок, вираховуючи їхні добросусідські якості. Тітка з двома польками стояли навколішки перед катами та просили подарувати їм життя. [...] Раптом у хату зайшов бандерівець, який досі стояв у сінях. Він сказав, що пом’якшувальною обставиною для тітки є надання нею допомоги, декілька місяців тому, двом українцям з Дивізії СС „Галичина”. Утікаючи від радянських військ, вони прийшли до її хати і попросили про допомогу. Тітка їх нагодувала і дала два цивільні вбрання свого чоловіка. Виконуючи їх вимоги, вона врятувала життя собі й донькам. Іншого виходу в неї не було. Цей факт спричив пом’якшуючий вирок. Вивели та вбили лише пані Бураковську Марцелю [...]. Тітці та Юзі Барильській подарували життя, наказуючи з самого ранку виїхати і більше сюди не повертатися».

Джерело: Свідчення Казимири Біловус з Канади, [у:] J. Białowąs, Wspomnienia z Ihrowicy na Podolu. Banderowska rzeź ludności polskiej w Wigilię 1944 roku, б.м.в. 1997, с. 130; Свідчення Галини Конопки-Біловус з Варшави, там само, с. 139; J. Białowąs, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 26, с. 26–27.

Козівка, ґміна Баворів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1950 мешканців.

У жовтні 1944 року бандерівцями була вбита українка Варвара Бондарчук, яка публічно засуджувала злочини націоналістів над поляками.

Джерело: H. Komański, Powiat Tarnopol, ч. 3, „Na Rubieży” 1998, № 26, с. 35.

Козлів, ґміна Козлів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 4600