Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко

Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

152
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 139
Перейти на сторінку:
— тезку проголошеної сьогодні спадкоємиці трону. Її партію виконувала місцева прима — чудове сопрано у поєднанні зі зрілою красою матрони. Мабуть, саме тому сценарист спектаклю відійшов від традиційної версії легенди, за якої Ерада була юною цнотливою дівчиною, натомість вивівши її в образі молодої удови мисливця. Удова саме прала у річці, коли її побачив Рійан. Їх дуетом завершувалася перша дія опери.

Сцену та князівську ложу затулили завіси. Нод, Кинав і Самус вийшли у фойє.

Біля одного з двох входів до князівської ложі стояла довга черга аристократів та чиновників, які поспішали привітати князівну з інвеститурою. Рухалася черга швидко. Ті, хто вітав Ераду, залишали ложу через інший вихід. Барон і собі став у чергу. Нод з Рамиром чекали на нього біля балюстради, усе ще привертаючи увагу цікавих. Повз них пропливла Дуаліада Еревса у синьо-оксамтовій вечірній сукні. Вона чимось невловимо нагадувала щойно бачену на сцені оперну приму. Не привіталася. Хлопці, зрозуміло, також зробили вигляд, що не знайомі з камер-дамою. З князівської ложі саме вийшов барон. Вони з Дуаліадою обмінялися кількома словами, а тоді вона, дотягнувшись до його вуха, щось прошепотіла, посміхаючись.

— І Ви, мадам, так вважаєте? — обурено вигукнув барон. У відповідь вона штурхонула його у груди руків'ям страусового віяла і, весело посміюючись, зникла у князівській ложі. Сторонньому спостерігачеві могло здатися, що пані лишень покепкувала з барона.

— Що вона тобі сказала? — запитав Рамир, щойно Самус підійшов до них.

— Назвала місце, де ми із нею зустрінемося сьогодні уночі. Час до зали. Нас мають бачити у ложі протягом усієї вистави.

Повз них пройшли посол Межимор'я та глава імперської дипломатичної делегації. Вони, щось сердито обговорюючи півголосом, увійшли до посольської ложі. Рамир, зробивши вигляд, що помилився ложею, поткнувся туди і, вибачившись, одразу ж вийшов.

— Я почув лише слова шефа делегації: «...чому він не оголосив про заручини?» — повідомив він друзям, які чекали на нього вже у ложі.

— Мабуть, межиморці сподівалися, що князь одночасно з проголошенням Еради наступницею повідомить і про її майбутній шлюб з Лірудом, — припустив Самус. — Нам слід поквапитися!

— Як можна оголосити про заручини за відсутності нареченого? — здивувався Нод, сідаючи у крісло. — Навіть я знаю, що це непристойно.

— Ви, королі, ліпше знаєтеся на дипломатичних пристойностях-непристойностях, — Самус обійняв його за плече. — Чи не так, Рамире?

— А то! — Рамир обійняв Нода з іншого боку.

Кетря Собача аж захлинулася у партері від цієї сцени.

Світло згасло. Зазвучала музика. Завіса розсунулася. Поглянувши у князівську ложу, Рамир побачив, що княгиня залишила виставу. Її крісло прибрали. Авур з Ерадою лишилися удвох. Їх постаті — обидві у білому, виглядали до щему самотніми та беззахисними на тлі пітьми позаду. Так, принаймні, здавалося закоханому.

Друга дія почалася продовженням дуету-суперечки рибалки та удовиці на березі Ардани. Вони весело лаялися через те, що Рійан скаламутив воду вище того місця, де прилаштувалася із білизною праля. Сварка потроху перейшла у жваву розмову. Рійан виявляв дедалі більшу симпатію до Еради, але вона лише насміхалася з нього. Аби справити на жінку враження, рибалка збрехав, що володіє хистом ворожіння по лініях долоні, бо ж він — чаклун-характерник. Вона тут-таки запропонувала довести це, але в чоловіка геть нічого не вийшло з тим віщуванням. Тоді удовиця сама заходилася ворожити Рійану — виявилося, що вона знахарка. Розповіла усю правду про дитинство та юність рибалки, подорож на берег Ардани, невдале намагання знайти спосіб зберігати ікру. Посміялася із цього, назвала його легкодухим, а насамкінець пообіцяла, що коли Рійан виловить для неї чотири бузкові перлини, вона розкриє йому секрет надійної консервації унікального рибопродукту.

Рибалка знову пішов у бухту по перли, але там наразився на пікнік трьох піратів, які саме ділили здобич. Він мужньо переміг розбійників. Ті втекли, лишивши на березі награбоване, зокрема, й перли. Тоді зазвучала арія-монолог, де авантюрник Рійан міркував: а чи не краще йому дременути з цими коштовностями додому, подалі від норовливої відьми? Проте зародок кохання у його серці, зрештою, подолав жадобу, і рибалка рушив до лісової хатини, де мешкала удовиця. Цим завершувалася друга дія.

У антракті всіх без винятку глядачів партеру, лож та галерки частували шампанським та бутербродами — зрозуміло, що з ікрою. Князь із князівною спустилися у фойє партеру, щоб привітатися з глядачами. Тоді Ерада у супроводі Дуаліади піднялася на галерку, де тусувалися чимало її однокурсників та товаришів. Для них проголошення компанійської та доброзичливої дівчини майбутньою правителькою країни стало цілковитою несподіванкою — вони ж бо думали, що Ерада походить зі звичайної родини.

Тривалий антракт, нарешті, закінчився. Зал помітно пожвавішав, сприймаючи виставу з більшим ентузіазмом. Напруженість, викликана несподіваними і тривожними політичними новинами, трохи розвіялася.

У третій дії «авантюрник-характерник» нарешті дізнавався секрет консервування ікри. Удова проспівала, що її слід промити яблучними оцтом, у якому розчинено... перлину. Зрозуміло, що це кардинально збільшувало собівартість продукту, але гарантувало не лише його зберігання, але й відмінні смакові якості. Завершувалася вистава жартівливим речитативом-зверненням до глядача, щоб він не намагався експериментувати з перлами, а краще купував ікру у монопольній князівській компанії.

Князь і князівна залишили театр під оплески глядачів та містян на площі. Останні чекали на їх вихід протягом усієї вистави. Авур під руку з Ерадою, вітаючи підданців, пройшли килимовою доріжкою до свого авто через усю площу. Монарша машина помчала до замку у супроводі восьми мотоциклістів.

Самус, зазирнувши до лімузину, припаркованого неподалік театру, сказав Плансу, що він із друзям ще зайде до одного закладу — пропустити по келишку міцного гирлонського, а до готелю вони приїдуть на таксі. Коли лімузин зник за рогом, барон повів Нода з Рамиром до непримітного пабу, що розташувався у підвалі старого будинку за два квартали від театру. За ними назирці скрадалася довготелеса худорлява фігура у дощовику до п'ят.

На дверях пабу висіла табличка «Зачинено», одначе Самус впевнено постукав, їм миттю відчинив мовчазний молодик. Порухом голови він вказав на сходи у кінці залу, які привели їх на горище будинку. Там біля входу до мансарди чатував ще один охоронець. Він пропустив їх до кімнати, умебльованої лише довгим столом та кількома стільцями. Минуло добрих півгодини, перш ніж за дверима навпроти тих, якими зайшли Самус з парубками, почулися кроки кількох людей. Нод із Рамиром напружилися, відчувши раптом, що перебувають у цьому приміщенні, мов у пастці. Одначе барон лишався спокійним. До кімнати увійшла Дуаліада, за нею —

1 ... 61 62 63 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"