Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 24

Музика гуркоче на всю, закладаючи вуха. Ми з Елькою рухаємось крізь натовп танцюючих тіл до заброньованого столика у кутку. На нас уже чекають хлопці. Світлана зі своїм Артемом і Діма.

- Це ти його покликала? – кричу на вухо подрузі. Діма мені колись подобався, але це було швидкоплинне нерозділене захоплення. Про яке, звичайно ж, знала Еля.

- Це щоб ти не сумувала, - хитро посміхається подруга і плюхається на диванчик поруч зі Світланою.

- Всім привіт, - стримано вітаюся і займаю останнє вільне місце. Звичайно ж поряд із Дімою. І звичайно, мені хотілося б бути ближче до подруги, а не до нього.

- Вітаннячко. Давно не бачилися. Що питимете, дівчатка? - Діма проходиться по мені вивчаючим поглядом, усміхається. Від нього пахне алкоголем, вони почали пити до нас.

- Давайте замовимо набір шотів? Гуляти так гуляти! - Випереджає мене подруга і підморгує.

Я погоджуюсь, хоча про себе вирішую, що пити особливо не буду. Незважаючи на те, що прийшла я сюди щоб забутися і гарненько відірватися, саме зараз не відчуваю  веселощів і вже не рада, що затіяла цю вилазку.

Хочеться додому. Під ковдру. І знову плакати. Не розумію, коли встигла так прив'язатися до чоловіка і закохатися в нього?

- Що в тебе нового, Авроро? Давно ніде не перетиналися. Через навчання зовсім зникла, – питає Діма, схилившись до мого вуха. Руку кладе на спинку диванчика позаду мене, ніби обіймаючи мене, але не торкаючись.

- Та по-старому все, - знизую плечима, не розвиваючи тему. Хотілося б відчути до хлопця хоч якийсь інтерес, але, на жаль, єдиний чоловік, який мене хвилює — Дамір. Решта на його тлі просто бліді копії. Запах не той, голос не той, руки не ті, слова теж не ті.

Не думала, що так підсіла на нього. Ця залежність робить з мене жалюгідну дівчину, яка навіть після того, як її покинули, готова по першому дзвінку кинутися до чоловіка, забувши про гордість. Невже справжнє кохання ось таке? Хіба воно не повинна піднімати, надихати, приносити задоволення? А  не ранити, робити боляче до божевілля і вбивати бажання щось робити?

На очі знову навертаються сльози, я повертаю голову до танцполу, вдаю що мені дуже цікаво спостерігати за танцями, а самій так і хочеться перевірити телфон. Раптом Дамір дзвонив? Малоймовірно, але шанс є?

– Давайте зробимо фото, ми так рідко разом збираємось, – пропонує подруга, дістаючи телефон. Фото перетворюються на відео. Потім нам приносять шоти. Я випиваю один та відчуваю як градус у моєму тілі підвищується.

Далі йде другий.

Потім  третій.

Мій настрій покращується і мені хочеться танцювати.

Я не відходжу далеко від нашого столика, рухаюся у такт музики. Спочатку лякаюся, коли на мою талію лягають чужі руки, але коли бачу, що це Діма, трохи розслабляюся, але не дозволяю безсоромно тертися об себе.

Потім ми знову п'ємо та сміємося. Багато танцюємо, обіймаємось. А потім я пам'ятаю як мене садять у таксі і я прошу, щоб мене провела Елька та її хлопець, який приєднався до нас трохи згодом, а не Діма.
В себе приходжу вже у своєму ліжку наступного ранку ... або в обід, це як подивитися. Голова розколюється, у роті сухо. Від мене несе сигаретним димом та алкоголем. Я відчуваю себе брудною, наче кілька днів не милася.

- Господи, скільки ж я випила? – стогну, але раптом розумію, що забутися в мене вийшло. Сил думати про Даміра зараз взагалі немає. Мені б до душу дістатись. І чайку гарячого випити. А краще, мабуть, похмелитися.

Якось доходжу до ванної кімнати. Я все ще у вчорашньому одязі, макіяж розплився.

Роздягаюся і стаю під теплі струмені води. Трохи приходжу до тями, замотуюсь у рушник і знаходжу в кухні пляшку рому. Наливаю в склянку, роблю ковток і кривлюсь. Ні, краще міцний чай.

Весь день страждаю від головного болю і твердо вирішую, що ніколи в житті більше не питиму. Почуваюся в сотні разів гірше ніж до того, як до клубу вирушила.

Насилу знаходжу в квартирі свій мобільник, що сів, і варто мені включити його, як відразу ж сиплеться десятки повідомлень. Відкриваю чат з Елькою, вона надіслала мені вчорашні фото та відео з клубу. Засняла потай як ми з Дімою танцювали, гадина. Але мушу визнати, що рухалися ми непогано. Жаль тільки, що він не Дамір.

Сил відповідати нікому немає, я залізаю під ковдру і до самого вечора сплю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍