Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 23.2

Новосілля виходить маленьке та скромне. Елька сидить за столом навпроти мене,  відпиваючи з келиха вино. Я кошусь у вікно, розмова йде мляво. Минуло довгих вісім днів, а я все ще не можу змиритися з тим, що сталося.

- До речі, а що в тебе з тим багатим чуваком? - Раптом запитує подруга і я різко повертаю до неї голову.

- З яким чуваком?

- Ну, красенем тим, у якого грошей неміряно.

- Нічого, - зітхаю і тягнуся до свого келиха. – Він… ми більше не зустрінемося. Він так вирішив.

- Дивно, - хмикає подруга, не відриваючи від мене погляду. - Можу заприсягтися, що це його тачка щовечора перед нашими вікнами маячить.

– Що? – питаю надто різко та емоційно. Прочищаю горло і відразу виправляюся. - Ти, напевно, помилилася. Він ясно дав зрозуміти, що я його більше не цікавлю.

Поки що не можу розповісти подрузі усього. Чомусь нікого не хочу посвячувати в наші стосунки з Даміром. Хочу, щоб це було лише між мною та ним.

- Машина точно його, можу присягнути. Приїде після восьмої, годину постоїть у дворі перед будинком і їде. Якби йому на тебе начхати було, не виглядав би тебе потай. Ти номер його  заблокувалаи чи що?

Качаю головою. Соромно зізнатися, що щодня перед сном листування наше перечитую і щоразу, коли телефон подає ознаки життя, чекаю, що це Дамір.

- Ти його кохаєш, так? Тому сумна така? - Запитує Еля і я киваю. Стискаю губи в тонку лінію, щоб не розплакатися. Відвертаюсь. - Я думаю так: якщо вам судилося бути разом, то щоб не трапилося, доля вас знову зведе. Ну, і не просто так він біля будинку ошивається. Значить зачепила його, не байдужа. Він не знає, що ти переїхала?

- Не знає. Ми з ним не спілкувалися з того дня, як я повернулася до міста. Не думаю, що зустрінемося знову. Давай не будемо про це добре? Краще допоможи мені вибрати шафу. Мені тут кілька варіантів запропонували, не можу визначитися.

Залишок вечора ми з Елею розмовляємо на різні теми, обминаючи розмови про чоловіків і моє відрахування. Подруга лишається в мене на ніч, а вранці тікає на роботу.

Я валяюся в ліжку до пізнього обіду, потім готую сніданок, одягаюсь і виходжу на балкон. Морозне повітря вмить дає протрезвіти голові. Намагаюся вигадати чим зайнятися далі. З університету відрахували, з роботи звільнилася, сидіти вдома – не варіант. Гортуючи стрічку соцмереж натикаюся на рекламу вечірки в нічному клубі. Затримую погляд на короткому відео. Зараз як ніколи відчуваю в собі розпач і розчарування у житті.

Потрібно якось забутися. Хоча б на кілька годин.

Роблю скрін і відправляю подрузі із запитанням:

«Чому б не відірватися цієї ночі? Ти як?".

Відповідь надходить миттєво.

"Звичайно.Не проти якщо до нас ще дівчатка приєднаються?»

«Так навіть веселіше буде. До вечора".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍