Читати книгу - "Війна Калібана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Наомі, - сказав він відштовхуючи її руку від свого обличчя.
- Той хлопець, що не може дочекатися аби не влаштувати стрілянину на вулицях Тихо? Це взагалі не Джим Голден. Я цю людину не впізнаю, - вона насупилась. – Ні. Не так. Я його впізнаю. Але його звати Міллер.
Наймоторошнішим для Джима було те, що вона була дуже спокійною. Вона не піднімала голосу, голос ніколи не звучав зі злістю. Натомість просто покірний смуток, безкінечно гірший.
- Якщо це все ж ти сам, то варто лишити мене десь. Я більше не можу бути з тобою, - сказала вона. - Я пас.
Розділ двадцять третій: Авасарала.
Авасарала стояла біля вікна, вдивляючись в ранкову імлу. В далечині злітало транспортне судно. Воно піднялося на султані вихлопу, що був схожий на колонну яскравої, білої хмари і потім зник. Її руки боліли. Жінка знала, що якісь з фотонів, які потрапляють на сітківки її очей походять з вибухів за декілька світлових хвилин звідси. Станція Ґанімед, колись найбезпечніше місце без атмосфери перетворилося на зону бойових дій а тепер на пустку. Вона так само не могла вирізнити світло від тих смертей як окрему молекулу солі з океану, але розуміння того що воно там є каменем лежало на її серці.
- Я можу зробити запит на підтвердження, - озвався Сорен, - Нґуєн закінчить рапорт через вісімнадцять годин. Коли ми його матимемо..
- Ми знаємо що він напише, - відрубала жінка, - я прямо зараз можу тобі це озвучити. Марсіянські сили зайняли загрозливу позицію, і він був змушений агресивно відповісти. Ля, ля, єбуче, ля. Де він кораблі узяв?
- Він адмірал, - відповів молодик, - вважаю що вони прибули разом з ним.
Крісьєн обернулася. Хлопець виглядав стомленим. Він на ногах з самого рання. Всі вони на ногах. В його очах порепались судинки, шкіра бліда і холодна.
- Я особисто розділила тую командну групу, - відповіла асистент помічника генсека, - я дробила її аж поки ти не зміг злити все в унітаз. А він тут спливає з силами, достатніми для перемоги над Марсіанським флотом?
- Безсумнівно.
Вона боролася з бажанням сплюнути. Гул транспортного судна, приглушений відстанню і склом нарешті досяг вух Крісьєн. Світло вже зникло. Для її мозку що страждав від дефіциту сну, це було схоже на політичну гру у Поясі чи Йовіанській системі. Щось сталося – вона могла бачити як це сталося –але почула вона це вже по факту. Колу було вже геть запізно.
Вона припустилася помилки. Нґуєн був військовим яструбом. Тип інфантильного хлопчика, який продовжує вважає що будь-яку проблему можна вирішити, якщо стріляти в неї досить довго. Все що він робив до цього було непомітним, немов свинцева труба по колінній чашці. Наразі він непомітно для неї переформатував свою команду. І відштовхнув її від перемовин з Марсом.
Що означало неможливість завершення жодної з цих справ. Нґуєн або мав покровителя або змову. Вона розуміла що адмірал не епізодичну роль грає, тож як би його мелодія не називалась, для неї вона стала сюрпризом. Вона грала проти тіней, і гру цю ненавиділа.
- Більше світла, - сказала Авасарала в голос.
- Пробачте?
- Розберись як він отримав тії кораблі, - прояснила жінка, - і зроби це до того, як підеш спати. Мені потрібна повна бухгалтерія. Звідки прибули кораблі на заміну, хто віддавав накази, як обґрунтовував. Все.
- Мем, а вам би поні ще не хотілося?
- Ти охуєнно правий, було б непогано, - відповіла Крісьєн, прогнувшись над столом, - ти вправно виконуєш завдання. Колись ти відшукаєш справжню роботу.
- Я з нетерпінням чекаю цього, мем.
- Вона десь поряд?
- За своїм столом, - відповів Сорен, - чи відправити її до вас?
- Краще відправ.
Коли Боббі зайшла в кімнату зі скрученим листком дешевого паперу в кулаці, це знову нагадало Авасаралі як кепсько тут пасує марсіянка. Мова не тільки про її акцент чи різницю у статурі, яка вказувала на дитинство при низькій гравітації Марсу. У політичних коридорах фізичні дані жінки виділялися. Вона виглядала так, немов її було серед ночі витягнуто з ліжка, як і усих їх, за виключенням того, що їй це пасувало. Можливо знадобиться, можливо ні, але це точно варт запам’ятати.
- Що маєш?
Морпіхове розчарування читалося на її лобі.
- Я пробилася через кількох людей у командуванні. Хоча більшість з них були не в курсі хто збіса я така. Мені довелося виділити на пояснення хто я така стільки ж часу, скільки зайняло обговорення Ґанімеду.
- Це тобі наука. Марсіянські бюрокарти дурні і продажні. Що вони сказали?
- Довгу версію?
- Коротку.
- Ви в нас стріляли.
Авасарала відкинулася в фотелі. Спину їй пекло, коліна їй пекло і вузол жалю і гніву, що завжди жеврів у неї під серцем наразі відчувався гостріше ніж зазвичай.
- Звісно, це ми, - відповіла Крісьєн, - а мирна делегація?
- Вже відбула, - повідомила Боббі, - десь завтра до обіду вони випустять заяву про недобросовісні перемовини з ООН. Наразі вони б’ються за кожне формулювання.
- В чому затримка?
Боббі струснула головою. Вона не зрозуміла.
- За які слова вони воюють і яка з сторін бажає яких слів? – вимогливо запитала Авасарала.
- Я не знаю. Та чи це важливо?
Звісно це важливо. Різниця між «ООН здавна недобросовісно веде перемовини» і «ООН провела недобросовісні перемовини» може бути виміряна сотнями життів. Тисячами. Крісьєн намагалася ковтнути свою нетерплячку. Виглядало це ненатурально:
- Нехай. Подивись що ще ти можеш відшукати.
Боббі подала листок. Авасарала узяла його і запитала:
- Що це з біса таке?
- Моя відставка. Я подумала, що ви бажаєте мати всі папери в купі. Ми наразі у стані війни тож мені варто повернутися назад. Отримати нове призначення.
- Хто тебе відкликає?
- Ще ніхто, - відповіла сержантка, - але…
- Будь-ласка, чи не могла б ти присісти? Я коли розмовляю з тобою, то відчуваю себе немов на дні довбаного колодязя.
Морпіх сіла. Крісьєн глибоко вдихнула.
-
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.