Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Нам не слід сюди приходити, - прошепотіла Єва. Від страху дихання її почастішало, що у свою чергу посилило біль. Її легені начебто зовсім не могли утримувати повітря. Вона знову закашлялася. І знову на руці залишилися краплі крові.

Дівчата вилізли по зовнішній земляній стінці кратера.

– Ми майже дійшли, Дев'ять! - сказала Вісім з шаленим сміхом, сповзаючи вниз по внутрішній стінці. – У нас вийшло! Кадм ... - Тут вона подивилася в центр кратера і застигла.

– Що там? – ледь чутно спитала Єва. Допомагаючи собі тремтячими руками, вона перелізла через край. Дівчинка дивилася вниз і зрозуміла, що це ніякий не кратер. Перед ними лежали руїни підземного об'єкту ПВЧ – Притулку.

– Цього не може бути. - Вісім зістрибнула на дах. – Де генератор?

Єва скотилася схилом, як з гірки, і приєдналася до сестри. Дах Притулку частково обрушився, і кілька приміщень опинилися на очах. «І це серце лісу? - дивувалася Єва, підповзаючи до провалу в даху. – Може, тут на складі знайдеться спецтуніка чи бодай аптечка».

- Генератор створений прибульцями, а не людьми, так? - сказала Вісім, стоячи на краю обваленої покрівлі. - Може він бути десь в іншій частині лісу?

Немов у відповідь на це запитання пролунав раптовий потужний хор звірячих криків звідкись із надр руїн. Обидві дівчата відсахнулися – зсередини Притулку вирвалися химерні істоти, подібних до яких Єва ніколи не зустрічала. Вражаючі створіння виповзали, крокували на чотирьох лапах, мчали галопом і вилітали - геть у ніч, що огорнула ліс.

– Не біжіть. Не бійтеся, діти мої, – наспіваючи промовив чийсь мелодійний голос. – У нас гості, пілігрими з нашої колишньої Землі. Вони з'явилися, щоб очиститись, щоб виявити свою справжню суть. Свою сутність. Зрозуміти свій пристрій, свою натуру та свій сенс.

На очах Єви зі зруйнованого Притулку почало підніматися щось велике та прозоре. Воно розтягувалося, згорталося і скручувалося, з нього виростали якісь хибки, ніби воно було гігантською амебою. Крізь колишучу мембрану поширювалося електричне свічення. Світло всередині створення ніби курсувало за складною системою вен. На думку Єви прийшли схеми проведення в «Біжу».

– Що? Хто ти? - Вісім приставила долоню козирком до чола, прикриваючи очі від яскравого світла, що походить від істоти. Це дивне щось явно вразило Вісім настільки, що навіть зупинило її маніакальний порив.

- Серце, дух цього лісу, - прошепотіла Єва, стискаючи палаючу грудну клітку, і відповзла подалі від пробоїни.

– Я Охоронець Рівноваги, – відповіло створення, рухаючись у нічному повітрі так, наче пливло по воді. - Я Іскра Життя. Я мати всього живого.

«Матре, – раптом подумала Єва. – Цей голос звучить як голос Матр».

Створення закрутилося навколо своєї осі, кинувшись до дівчинки. Воно висвітлило її і уважно розглянуло, а голос залунав у Єви в голові: «Я Матр. Я твоя мати. Я Мати всього».

- Ми не бажаємо тобі шкоди, Мати, - сказала Вісім. – Ми просто шукаємо машину, інопланетний генератор. Якби ти показала нам, де він, ми б...

- Генератор? - Мати метнулася в інший бік - до Вісім. - Все, що тут є, згенеровано зовсім не машиною, все досягнуто шляхом метаморфозу, переродження. Ти цього шукаєш?

– Ні, – відповіла Вісім. – Я шукаю генератор. Мені треба забрати його перед тим, як його знайдуть інші.

– Чому? - Мати ще ближче підпливла до Вісім.

- Тому що я не хочу, щоб голова людей забрав його, - із запинкою пояснила Вісім і почала присуватися до молодшої сестри.

- Тобто ти взяла б цей «генератор», щоб ніхто інший не міг заволодіти ним? Ти б його захопила? Сховала? Охороняла б його? - Створення витягло ложноножку, перекривши Вісім шлях до молодшої Єви.

- Стеж за тим, що кажеш, Вісім, - прохрипіла Єва, - і про що думаєш.

– Захопити генератор та охороняти його? - повторила Вісім, потім подивилася на сестру і знову на Мати. - Так, мабуть, так, - нарешті вирішила вона, хоча Єва вловила коливання в її голосі. - Ти можеш показати де він?

- У тебе є сумніви, - сказала Мати. - Ти приховуєш правду. Дай мені зазирнути до тебе. Дай побачити твій дух, твою істину, перш ніж покажу, де ця твоя генерація.

Вісім коротко скрикнула, коли одна з ложноножек Матері обвила її і міцно стиснула.

Єва простягла руку до сестри, і їхні пальці ненадовго зіткнулися, перш ніж хибка підняла Вісім вгору.

- Що ти робиш, Мати? - Запитала дівчинка. Вісім брикалася, намагаючись вивільнитись, але була поглинута ектоплазмою зустрітого ними створення.

Сліпучий спалах світла вирвався з Матері. Єва міцно заплющила очі, але на сітківці залишився відбиток: нерухома Єва Вісім, яка миттєво втратила весь свій одяг і речі. Єва повільно розплющила очі і побачила, що її сестра висить усередині Матері, і тіло Вісім стало таким же прозорим, як у створіння, що її поглинув. Крізь шкіру, що просвічує, і м'язи можна було розглянути скелет і кровоносні судини.

– А я й не хочу тут бути. Я нічого цього не хотіла, - повторила Мати Вісім голосом.

- Відпусти її, - попросила Єва. - Прошу тебе, Мати, відпусти її.

- Нездійснені бажання глибоко поранили її, - сказала Мати. - Дивись, як сильно отруїла її ненависть. Ось тут. - Дівчинка бачила, як серце сестри жене по її жилах чорноту. – Я не виношу ненависті.

- Її образили, так, завдали їй болю. - Єва прикрила очі і постаралася відволіктися від моторошного болю в ребрах. – Мені теж боляче, Мати… Матр.

- Це правда, їй завдали біль. Однак і вона у свою чергу завдає біль іншим. Вона образила тебе. - Мати продовжувала вивчати Вісім. - Я не бачу необхідності продовжувати цей ланцюжок.

Єва розплющила сльозливі очі. Вона дивилася на серце сестри, що б'ється.

- Ні, - закричала дівчинка. - Не вбивай її!

– Сім'ю? Так, - озвалася Мати. – Доглядати своїх, дбати про них. Як я дбаю про своїх малюків. - Створення просунуло ложноножку всередину Притулку. – Однак, щоб виростити їх у цьому світі, вона має злитися зі світом. Тож тому й бути. - У Єви на очах яскраво забарвлена ​​квітка, схожа на орхідею, пройшла по ложноніжці всередину тіла Матері. - Я заспокою її змучений дух, - сказала Мати, і квітка попливла до тіла Вісім, підвішеного всередині тіла Матері.