Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність."

посланець. — Це тимчасова затримка. Треба лише дати нашій економіці час стабілізуватися. Ви маєте лише зо два роки почекати.

Ріарден весело і зневажливо посміхнувся.

— Так ось яка ваша мета. Хочете, щоб я забрав із ринку свій метал? Чому?

— Містере Ріарден, лише на кілька років. Поки…

— Послухайте, — перебив Ріарден, — дозвольте поставити вам запитання: невже ваші фахівці вважають, що ріарден-метал — не те, за що я його видаю?

— Ми таких висновків не робили.

— Ви вважаєте, що він поганий?

— Йдеться про соціальну значущість вашого винаходу. Ми глобально мислимо, переймаючись суспільним благом. На даний момент нас засмучує тотальна криза, яка…

— То мій метал хороший чи поганий?

— Якщо поглянути на це питання, зважаючи на тривожне зростання безробіття…

— Отже, метал хороший?

— В час кричущого дефіциту сталі ми не можемо дозволити збільшувати виробництво сталеливарній компанії, що випускає занадто багато продукції, інакше вона витіснить фірми, що виробляють занадто мало. Це дестабілізує економіку, а тому…

— Ви все-таки відповісте на моє запитання?

Відвідувач стенув плечима:

— Будь-які оцінки відносні. Якщо ріарден-метал поганий, він становить фізичну загрозу для суспільства. Якщо ж хороший — то небезпечний у соціальному сенсі.

— Якщо ви можете оперувати висновками, що засвідчують фізичну загрозу від мого металу, кажіть. Решту можна пропустити. Відразу. Я не розумію цієї мови.

— Але питання суспільного добробуту неабияк…

— Облишмо цю тему.

Візитер, здавалося, перебував у цілковитому сум’ятті, так, немов землі під ногами не відчував. За мить він безпорадно запитав:

— Які ж тоді ваші засадничі інтереси?

— Ринок.

— Себто?

— Ріарден-метал має попит, і я планую цілком його задовольнити.

— Але хіба ринок — це не щось гіпотетичне? Суспільна реакція на ваш метал не дуже оптимістична. Крім контракту з «Таґґарт Трансконтиненталь», у вас немає великих замовлень…

— Якщо, на вашу думку, ніхто не зацікавлений у моєму металі, то що вас тоді так бентежить?

— Містере Ріарден, якщо публіка ним не цікавиться, то ви зазнаєте чималих збитків.

— Але це вже мій клопіт, а не ваш.

— Та якщо ви погодитеся на компроміс і зачекаєте кілька років…

— Навіщо мені чекати?

— Здається, я вам чітко пояснив, що Державний науковий інститут на цьому етапі не схвалює появи ріарден-металу на металургійній сцені країни.

— А чому мене має обходити ваша думка?

Відвідувач зітхнув:

— Містере Ріарден, ви складна людина.

Надвечірнє небо за вікнами дедалі темнішало і гусло. Постать гостя на тлі чітких обрисів меблів розпливалася плямою.

— Ви сказали, що мусите обговорити зі мною дуже важливе питання, — мовив Ріарден. — Саме тому я погодився вас прийняти. Якщо це все, з чим ви прийшли, то даруйте. В мене дуже багато роботи.

Гість відхилився на спинку крісла.

— Чув, що ви розробляли свій метал десять років. Скільки вам це коштувало?

Ріарден поглянув на візитера: він не збагнув, до чого той веде, але Поттер запитав це не просто так; голос його став твердий.

— Півтора мільйони доларів, — відповів Ріарден.

– І скільки ви за нього хочете?

Ріарденові мимоволі аж мову перехопило.

— Ви про що?

— Про всі права на ріарден-метал.

— Думаю, вам пора забиратися геть, — процідив Ріарден.

— Ви обрали хибну позицію. Ви ж бізнесмен. Я пропоную, а ви кажіть свою суму.

— Права на ріарден-метал не продаються.

— Мене уповноважено запропонувати вам кругленьку суму. В урядових масштабах.

Ріарден немов заціпенів, лише на вилицях у нього гуляли жовна; проте погляд залишався безсторонній, хіба що ледь-ледь зацікавлений.

— Містере Ріарден, ви бізнесмен, і не маєте права відмовлятися від такої пропозиції. Ви дуже ризикуєте, адже доведеться виступити проти негативу громадської думки. І ви можете до останнього пенні втратити всі вкладені у свій метал кошти. А ми могли б убезпечити вас від ризику і відповідальності; ви добряче нагріли б на цьому руки, до того ж негайно і в значно соліднішому розмірі, ніж вам вдалося б заробити від продажу протягом найближчих двадцяти років.

— Якщо не помиляюся, Державний науковий інститут — заклад не комерційний, — мовив Ріарден. — Чого ж ви тоді так злякалися?

— Ви вдаєтеся до зайвих і нехороших слів, містере Ріарден. Натомість я намагаюся розмовляти по-дружньому. Це вкрай серйозне питання.

— Починаю це розуміти.

— Пропонуємо вам незаповнений чек… На необмежену суму. Чого вам іще бажати? Кажіть свою ціну.

— Про продаж прав на ріарден-метал не може бути й мови. Як маєте ще щось, кажіть, і — на все добре.

Візитер недовірливо глянув на Ріардена і запитав:

— Чого ви хочете?

— Я? Ви про що?

— Ви працюєте, щоб робити гроші. Так?

— Так.

– І ви хочете мати якнайбільший прибуток. Так?

— Авжеж.

— Чому ж ви тоді волієте невизначений час долати перешкоди, витискаючи жалюгідні пенні з кожної тонни проданого металу, замість того, щоб одразу отримати цілий капітал за свій товар? Чому?

— Бо він мій. Розумієте значення останнього слова?

Посланець зітхнув, підвівся і сказав (вочевидь, маючи на думці геть інше):

— Сподіваюсь, ви не пошкодуєте про своє рішення, містере Ріарден.

— Бувайте, — процідив Ріарден.

— Маю вас попередити, що Державний науковий інститут може офіційно зробити вкрай несприятливий висновок щодо ріарден-металу.

— Це ваше право.

— Такий висновок суттєво ускладнить ваше становище.

— Не сумніваюся.

— Щодо подальшої перспективи… — візитер вкотре стенув плечима. — В наш час не люблять людей, які не йдуть на співпрацю. Наш час потребує дружніх стосунків. А ви, містере Ріарден, не належите до популярних… осіб.

— Поясніть, будь ласка.

— Ви чудово мене зрозуміли.

— Ні.

— Суспільство — це складний організм. Численні запитання, що висять на тонесеньких нитках, чекають на вирішення своєї долі. І ми не можемо завчасно сказати, коли буде розв’язано те чи інше питання, і які чинники будуть вирішальні в цій непевній рівновазі. Я висловився зрозуміло?

— Ні.

Сутінки осяяло полум’я над сталлю. Жовтогаряча заграва з відливом щирого золота лягла на стіну за Ріарденом.

Світляна смуга повільно рухалася його чолом. Обличчя здавалося безтурботним.

— Містере Ріарден, Державний науковий інститут — це урядова організація. Влада розглядає зараз кілька законопроектів, що їх може бути ухвалено будь-якої миті. В наш час бізнесмени належать до найвразливішої категорії. Не маю сумнівів, що нарешті ви мене зрозуміли.

Ріарден підвівся. Він усміхався. Усміхався так, немов позбувся одразу всіх проблем.

— Ні, докторе Поттер, — мовив він, — не розумію. Та якби зрозумів, то мав би вас убити.

Поттер підійшов до дверей, зупинився і глянув на Ріардена очима, в яких зараз не було нічого, крім звичайного людського зачудування. Ріарден нерухомо стояв на тлі плями світла, що повзла шибкою; стояв невимушено — руки в кишенях.

— Скажіть, будь ласка, — озвався Поттер, — це між нами, мені просто по-людському цікаво… Нащо вам це все?

Ріарден спокійно відповів:

— Скажу, але ви не зрозумієте. Річ у тім, що ріарден-метал — добрий матеріал.

Даґні було невтямки, що спонукало містера Моуена, керівника «Об’єднаної стрілочно-семафорної компанії», відмовитися виконувати її замовлення.