Читати книгу - "Грот афаліни"

162
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 120
Перейти на сторінку:
пусто, ніяк не міг придумати, що робити далі, як підступитись до Раджа. Зупинився біля збірного щита-реклами, вірніше, трьох щитів, поставлених трикутником. На всіх трьох щитах висіли однакові плакати. Через десять днів морське свято, вибори «міс Рай». І портрет минулорічної «міс Рай»: голова — фотознімок, а тулуб домальовано художником, ніби сидить вона кокетливо боком на дельфіні, а той мчить у бризках. Диво-діва «міс Рай» показує в усмішці всі тридцять два зуби, витріщається просто в очі тому, хто розглядає її, і махає ручкою.

«Бетель, бетель! Кому бетель? Кращого бетеля не знайдете на всьому архіпелазі!» — спиняється біля плаката якийсь завчасно зморщений низенький лоточник-коробейник. Спереду в нього твердий, ніби з бляхи, фартух — від самих пахів і майже до землі. Не фартух, а вітрина й лоток водночас, на ньому нашиті сотні трикутних кишеньок рядами, з кожної кишеньки стирчить черешок листочка. Згорнутий листок бетеля особливий, як цигарка, в ньому є всі компоненти — зерно горіхової пальми, шматочок негашеного вапна, а хвостик проткнутий так, що ніби застібає увесь згорточок — бери за хвостика і в рот. «Покуштуй, юначе! Ти такого ще не куштував! — пристав і до нього продавець і шепнув: — Тільки два долари!» Судячи з такої великої ціни, у жвачку певно щось додали, чи не порошок героїну. Поки Пуол визбирував у своїх кишенях монети, щоб набрати потрібну суму дрібними грішми, той бурмотів крізь зуби: «Привітання від Чжана… Цікавиться успіхами… Термін продовжується ще на дві доби, закінчаться ці дві о двадцятій годині. Не зробиш що треба — смерть… Бетель! Кому бетель? Пожуєш — і раю не треба!»

Відійшов од нього Пуол, відчуваючи, як лякливо тремтить руки, а в животі стає недобре. Контроль, виявляється, є, про Пуола не забули. Хай буде проклятий той день, коли він ступив на стежку цих гангстерів! Будьте ви всі прокляті!

Сунув у рот листок бетеля, почав жувати. Рот заповнила шипуча рожева слина, відчувався і в'яло-нудотний присмак, як від тієї цигарки, що курив у підвалі. Занудило, захотілося блювати — виплюнув жвачку під пальму.

Бродив цілий день, живіт підтягувало від голоду, та чомусь, як тільки думав про їжу, в роті ставало погано іі нудило. Уже ввечері в якомусь виносному кафе сів на вулиці за столик. Затуляючись забутою кимось газетою «Фрідом» підчистив з тарілок усі недоїдки, ненавидячи себе за таке приниження. Вирішив: залізе в дельфінарій, перевірить «резиденцію» Судзіра-дресирувальника. Чи не знайдеться в нього теніска з такою самою позначкою — «R. S.»? Від результатів перевірки залежатиме дальший хід подій.

І заліз — далеко за північ, двері відімкнув зігнутим дротиком. Теніску знайшов, тільки ніякої позначки не виявив. Підсвічував собі крадькома якимсь важким, мабуть, підводним електричним ліхтарем. Щоб не було видно світла з вікна, залазив майже під канапу. «Немає тих літер…» І стало легше, але й тривожніше: ніби наблизився до фатальної межі. Згріб зі стола магнітофон, важкий, стаціонарний, загорнув у якесь простирадло, закинув за плечі. Хотів узяти кілька пластмасових сувенірів — барвистих дельфінчиків на гранованих підставках — і посміхнувся: кому потрібні ці іграшки?

Прихопив тільки ще ліхтар — і ходу.

Назад вибирався тим самим шляхом — через огорожу.

Удень, коли навколо фонтана завирував «блек мекіт», чорний ринок, магнітофон загнав. Правда, дешево, за п'ятдесят доларів, якомусь перекупщикові, аби позбутися цієї іграшки. У нього ж виміняв за ліхтар ніж-крис. Звичайно, не такий шикарний, як у Раджа, але гострий. Це вже зброя, а зі зброєю сміливіше.

На пристані у якійсь примітивній харчевні наївся од пуза. До 15-ї години спав під кущем, залізши в скверик біля «Кракена». І пішов у дельфінарій купувати квиток на підводну прогулянку.

2

— Ніхто з вас не хворий? Кашлю, нежитю немає? — запитував як завжди Радж. — Ну, гаразд. — Він прискіпливо почав оглядати екіпіровку Пуола і четвертого екскурсанта, якогось Грехема з американського штату Каліфорнія. Чи добре прилаштовані за плечима балони аквалангів, чи туго застебнуті поясні і брасові ремені, чи не будуть сковувати маневру, чи добре прилаштовані пояси з грузилами, чи показують манометри 150 атмосфер тиску в балонах, чи відкриті запірні вентилі і чи загвинчені вентилі резерву? Пловці-новачки стояли біля самісінької води, хвилі прибою, шипучи піною, набігали на ласти. Янг і Абдула, який тримав на колінах Тота, бачили екскурсантів ззаду і трохи збоку. Радж стояв глибше, по литки у воді, і здавався на цілу голову меншим за Пуола і на дві — за Грехема. На диво спокійним було Раджеве обличчя.

— Глибше семи — десяти метрів спускатися не будемо. Спеціального тренування ви ж не маєте? — вів далі Радж. — Не маєте. І з аквалангом ніколи не плавали? Не плавали… Щоб вернутися на берег живими, прошу суворо виконувати всі мої вимоги. Не відпливати від мене далі, ніж на два метри. Ви… — показав на Пуола, — будете пливти праворуч від мене, а ви — ліворуч… — (обидва на знак згоди похитали головами). — Рукавиць у наших костюмах немає, а тому нічого під водою голою рукою не чіпати і не брати, хоч і буде велика спокуса. Коли захочете мати черепашку або шматок корала, купіть у кіоску біля дельфінарію. Були випадки, що екскурсанти не виконували моїх попереджень, і зазнавали опіків та уколів, які довго не загоювалися. Коли покажу рукою «Підійматись!», негайно ж підніматись. Але не скоріше за бульбашки видихуваного повітря. Ми намагалися підібрати костюми на ваш зріст, але ідеально підігнати не можна. От чому, як тільки зайдемо у воду до шиї, обтиснемося гарненько, щоб не було під костюмом повітря — легше буде опускатися і менше зробиться складок. А я ще раз огляну шланги, всякі з'єднання — чи герметичні, щоб не було витоку повітря. Потім зануримо у воду обличчя, перевіримо, чи добре прилягають маски. А найголовніше ось що… — Радж відкашлявся, ніби збирався добре крикнути або взяти чисту ноту.

Янг засовав ногами по піску, збиваючи його в купи від захоплення! Надто ж усе, що чув, здавалося цікавим. А Абдула все гладив і лащив Тота, привчав до себе.

— А головне — не забувайте під водою дихати… — Пуол і Грехем гмукнули, а Янг ще й засміявся. Але Радж сказав: — Це не так смішно, як здається. Дихати під водою значно важче, ніж тут. Тиск на грудну клітку буде зростати ще майже на одну атмосферу. Не хвилюватися, не метушитися, не робити різких рухів. Дихати спокійно, протяжно, повітря глибоко вдихати й видихати, хоч будете відчувати деякий опір. Хай вас це не тривожить, не

1 ... 62 63 64 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грот афаліни"