Читати книгу - "Богиня і Консультант"

– Чорний ще до вечора наздожене нас, – сказала Двійя, не звертаючи уваги на лютий погляд Реви. – Тобі його не здолати…

– Нащо ти… – почав козак, навіть не помітивши, що дівчина вже не каже йому «ви».

– …тому, коли він з’явиться, – з наростаючою владністю у голосі продовжила Верховна Жриця, – відрубаєш мені й Ранвірові голови. А Харко нехай вже зараз їде на схід, на Дон, подалі від нас. У нього добрий кінь, він утече. Накажи йому залишити нас, або… вбий його. Не треба, щоби хтось із нас потрапив до рук Чорного живим. Його тортури страшніші за смерть. Якщо ти не зробиш цього… тоді я зроблю. Але я не воїн, я не зможу вбити себе і брата без болю. Я…

– Дурне кажеш, дівко, – Рева дивився на неї радше зі співчуттям, аніж з роздратуванням. – Мене до вас приставлено не як убивника, а як охоронця.

– Ти боїшся, що Сірко здере з тебе шкіру, якщо ми загинемо? Не бійся. А от Чорний – той здере… Тиждень здиратиме, доки не розповіси всього, що йому треба.

Рева не дослухав, підхопив Двійю і посадив на коня перед собою. Він теж відчував, що вороги близько, і не хотів гаяти час на зайві теревені.

15
[68 мільйонів років до нашої ери. Берег моря]

Молодий ящір, вкритий коротким червоним пір’ям, дивився на Західне море, неглибоке, яскраво-смарагдове і навдивовижу прозоре. Він був із Роду Драконів, найрозумніших у цій помірно розпеченій частині світу. Того дня він залишив прохололі арки Кам’яного Міста, щоби провести кілька ранкових годин у спогляданні й роздумах. Уже кілька днів щось непокоїло червоного ящера, і він ніяк не міг визначити причину цього занепокоєння.

Західне море завмерло, прохромлене до самого дна безжальними променями юної зірки, яку через мільйони років назвуть Сонцем. До ящера прийшло усвідомлення, що у світі щось незворотно змінилося. Усвідомлення прийшло раптово, немов усемогутні Повзучі Отці вийняли з довгастої голови молодого Дракона усі причини для впевненості. Крізь його плоть пробігли різкі хвилі жаху, які линули звідкись здалеку. З такої відстані, котру йому важко було уявити. Ящір із Роду Драконів побіг берегом, не розуміючи, що сталося. Він озирався навколо, але очі рептилії, спроможні дивитися навсібіч, не зауважили нічого незвичного. Жорстко і гостро світив на антрацитовому полі неба блакитнуватий диск. Білим піском блукали барвисті пласкі краби і щитоноски. Але нові хвилі жаху досягли свідомості молодого Дракона. Десь далеко-далеко гинули мільйони мільйонів живих істот, розчавлені неспівмірною з його світом силою.

Ящір застиг у найгіршому з передчуттів. Свідомість Драконів мала сильно розвинену інтуїцію, майбутнє відкривалося їм у тонких нюансах і переплетеннях можливих шляхів буття. Але тепер усі ті переплетення злилися в одну чорну безодню. Жах додавався до жаху, і з цього не було виходу. Бо всі виходи опинилися у тій самій прірві.

Через деякий час сильний поштовх струсив землю. Червоний ящір знав, що після таких поштовхів треба тікати від берега якнайдалі. Він побіг до Кам’яного Міста. Тисячі років воно витримувало урагани і землетруси. Величезні хвилі цунамі ніколи не досягали Міста, яке стояло на високій скелі. Молодий Дракон хотів жити. Він біг швидко і не озирався. А якби озирнувся, то здивувався б. Тому що на обрії раптом виникла темна стіна, яка наближалася зовсім не так, як наближаються хвилі цунамі. Власне, вона й не наближалася, а за коротку мить після виникнення на горизонті одним стрибком досягла берега, червоного ящера, Кам’яного Міста. Досягла усього і всьому поклала край. Це була гіперзвукова парогазова хвиля, що утворилася від падіння велетенського астероїда в Західній півкулі.

Перед тим, як Дракона розірвало цією хвилею, він відчув, що буття світу складніше за послідовне існування живих істот у лінійному часі.

16
[Біля кургану Заяча Голова, Причорноморський степ, полудень 3 липня 1673 року]

– Я колись уже тут був, – сказав Майстер Зброї, дивлячись на розпечений сонцем степ.

Щось у його словах здалося Янгелеві дивним. Він уважно подивився на старого воїна, який раптом спішився посеред трав’яного безкраю. Уперше з того часу, коли він побачив Майстра на березі Дніпра, йому здалося, що той чимось схвильований.

«Певно, якийсь давній спогад», – вирішив яснобаченник. Його постійно хилило на сон. Вони з Майстром їхали на південь без перепочинку вже третю добу. Один із коней не витримав і залишився помирати на березі Вовчої.

Майстер дивився на сіро-зелене степове високотрав’я і бачив зникле тепле смарагдове море. Зникле так давно, що навіть нове небо планети – анемічне, блакитне, з охлялим старим Сонцем – не пам’ятало різкої краси того дивовижного моря, населеного дивовижними морськими ящерами, з якими Дракон любив гратися. Видіння було таким чітким, що людські очі Майстра вкрилися вологою. Але за мить усе щезло. Перед верховним катом Ордену зловісним шоломом височів курган Заяча Голова. Майстер, як і Рева за кілька годин до нього, помітив світловий стовп над курганом. Сили землі, зрозумів він, стали днесь