Читати книгу - "Богиня і Консультант"

на захист тої, з якою їх пов’язала тисячолітня печатка крові. Але Майстер, в тілі якого не засинала Драконяча Вічність, не страшився повільної і в’язкої телуричної магії мертвих. Вона могла зашкодити лише тим із смертних, хто довго перебував на ґрунтах запечатаного могильного царства.

Майстер зробив правицею відганяючий знак і знову застрибнув на коня. Йому вже не треба було звертатися до яснобаченника. Відьма була настільки близько, що він відчував биття її нестомленого роками серця – маленького серця переляканої косулі. І Майстер упевнено рушив на південь, не помітивши заклятої в горбі Чури. Ховрахи і байбаки дивилися услід двом вершникам, які обігнули Заячу Голову й навіки щезли за обрієм…

17
[Причорноморський степ на північ від Тонководдя, ранок 4 липня 1673 року]

Татарський чамбул, на чолі якого їхав Берке, один із Старших Ковену Тавра, натрапив на свіжий труп коня, напівз’їденого вовками. Старший, не злазячи з вороної кобили, подивився на падло і зрозумів, що він запізнився. Він зауважив шматок товстого войлоку, широкими ременями прив’язаного до того, що залишилося від огира: ще вчора на ньому везли жінку. Берке крутнув пальцями – і чамбул розсипався віялом. Невдовзі один із вершників гукнув, закликаючи інших.

Під’їхавши, вони побачили поле, спаплюжене кривавою сутичкою смертних. Берке неквапно об’їхав його, намагаючись не пропустити найменшої з деталей, які свідчили про недавню подію. На північному краю Поля Смерті він знайшов залишки людини, яка за життя гріла тіло теплим плащем. Вовки відгризли загиблому голову і кінцівки, але причиною смерті стала рана в грудях: хтось вистрелив у того чоловіка. Щонайпевніше – вистрелив із засідки. Залишки стрільця Берке не тільки оглянув, але й обшукав. Покійний за життя не бідував, носив адамашкові шаровари і мав добру зброю. Берке взяв собі його шаблю, прикрашену сріблом, і важкий перстень з перською бірюзою. Берке навіть прицмокнув язиком від задоволення, розглядаючи, як доречно всівся перстень на його товстий вказівний палець. Гроші, срібні застібки, пояс, пістолі й чоботи багатія поділили між собою сини і двоюрідні брати Берке. Загиблому, як зрозумів Старший Тавра, вкоротив життя метальний ніж чудернацького вигляду.

На краю степового байраку лежав труп, якого не торкнулися ані вовки, ані стерв’ятники. У тому трупі відчувалося щось зловісне. Берке знаком заборонив наближатися іншим і проказав над тілом коротку молитву. Стареча плоть у потертому чорному одязі за життя була Обраним, і до неї належало виявити повагу. Обраного було вбито довгим залізним шилом, яке йому встромив під основу черепа здоровенний козак. Від здорованя трупоїди лишили тільки могутні руки. Так само мало залишилося від хлопчика. Вже неможливо було з’ясувати, як саме було вбито цих двох. Берке припустив, що козак напав на Обраного іззаду, після смертельного поранення, коли великий воїн вже не сподівався атаки від напівмертвої людини. Але довго розмірковувати над обставинами двобою Старший не став. У його родині з давніх-давен вважали, що занадто довгі й напружені думки привертають увагу степових демонів-девів.

Унизу байраку Берке побачив Жрицю. Саме ту, котру його чамбул мав перестріти і відвезти на Тонку Воду за велінням премудрого каді Касима. Здалеку вона виглядала чи то мертвою, чи то непритомною. Сила землі не підпустила до спорідненої вовків і решту степових кровопивців. Брат молодшої дружини Берке спустився до глинистого байраку і сказав, що Жриця ще дихає. Її витягли, зняли з неї одяг, і Старший оглянув останню з роду Праматері Йіми. Вона тихо стогнала, повільний внутрішній вогонь випалював її плоть. Берке був досвідченим знавцем справ життя і смерті, тому зрозумів, що Жриця незабаром – за кілька годин – помре від невблаганної рослинної отрути, знаної на Сході під назвою «мга’унах». Дію цього трунку, як відав мудрий Берке, неможливо зупинити навіть через коротку годину після його проникнення в тіло. Він притиснув шию Жриці у потрібному місці й милосердно звільнив її від тих зайвих страждань, які стомлюють Небо.

Мертву Жрицю він вирішив привезти Касимові для ретельного огляду. За наказом Берке все навколо обшукали, але тої святині, яку мала привезти Жриця, не знайшли. «Дарма, дарма вона поспішила, – сказав собі Старший Тавра. – Така вродлива дівчина! Така ніжна шкіра! Вона відчула наближення погоні, сховала Камінь у степу і заздалегідь прийняла отруту, бо страшилася допиту. А той здоровенний гяур виявився спритнішим за Знищувача. Подужати самого Знищувача – це ж яким треба народитися батиром! Але – Хакк буде свідком! – хіба вона могла таке передбачити? Такого й премудрий Касим не зміг би передбачити…»

Берке востаннє подивився на Поле Смерті. Ховати Знищувача він не став. Він був Обраним високого рівня і знав, що Дракони так само байдужі до кругоплинних людських тіл, як пророки до плям на своїх халамидах.

Інтерлюдія. Київ. Надвечір’я

На повороті паркової алеї Діана озирнулася. Зелений тунель, ледь пошкрябаний останніми відблисками сутінків, спорожнів. Це могло бути випадковістю, але Діані приємніше було думати, що це Вчитель своєю незримою Силою відігнав усіх перехожих тлуків від місця їхньої зустрічі. Учитель був людиною скромною, але іноді він являв воїнам і учням Ковену Тага свої надлюдські вміння.

Вона швидше відчула Учителя, аніж побачила. Зазвичай у неї не було ментальних здібностей, близьких до телепатичного бачення, але поряд із Учителем її інтуїція загострювалася. Це відчуття збуджувало і бадьорило її ще від часів навчання у школі. Діана розсунула кущі й побачила під темними липами стару паркову альтанку. Учитель читав книгу, зручно вмостившись в одному із шести її кутів. Непримітний старий чоловік