Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

12 лютого 1945 року члени УПА вбили 10 осіб, у тому українця Дмитра Кушніра, одруженого з полькою. Він загинув за надавання полякам допомоги.

Джерело: H. Komański, Powiat Tarnopol, ч. 3, „Na Rubieży” 1998, № 26, с. 35.

Курники (Шляхтинецькі), ґміна Лозова – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 550 мешканців.

Ізидор Шпилюр згадує, як уночі з 28 на 29 грудня 1944 року, під час нападу бандерівців на сусіднє село Лозова, його родину до своєї хати прийняв сусід-українець Іван Гримак. У лютому 1945 року, за остереження і надавання допомоги полякам, членами УПА був вбитий українець Петро Хомицький з дружиною і двома дочками. Загинули також дві доньки поляка Павла Лаґіша, які в Хомицьких пекли хліб на виїзд до Польщі.

У селі діяв, – пише Шпилюр, – тимчасовий суд ОУН або УПА, який виносив смертні вироки полякам і так званим нелояльним українцям. Такий вирок, у листопаді 1944 року, був виконаний над українцем Олексою Майоловським за допомогу полякам; вбито також його кузена, коли той не погодився вбити, за їхнім дорученням, Майоловського.

Джерело: I. Szpilur, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2002, № 58, с. 47–48; H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 374.

Лозова, ґміна Лозова – село зі значною перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 800 мешканців.

Уночі з 28 на 29 грудня 1944 року бандерівці вбили понад 100 осіб.

Ян Канас описує декілька випадків наданої полякам допомоги: українець Володимир Маркович врятував життя своєї тітки, Анни Дубель, та її невістки, в останню мить стримуючи нападаючих від вторгнення до її хати.

Стефан Плакса став на захист своєї дружини-польки, за якою прийшли члени УПА. «Він відкрив двері, став на порозі. – Якщо ви хочете пройти, то через мій труп. – Вони вистрелили йому в чоло. Невідомо, чи до хати вони вже не увійшли, чи дружина сховалася, в кожному разі вона вижила».

Джерело: J. Kanas, Podolskie..., с. 146.

Романівка, ґміна Великі Бірки – польсько-українське село, яке налічувало понад 1000 мешканців.

Під кінець 1944 року місцеві бандерівці вбили українського вчителя Тетюка за відмову співробітництва з УПА у вбивстві поляків.

Джерело: H. Komański, Powiat Tarnopol, ч. 3, „Na Rubieży” 1998, № 26, с. 37.

Стегниківці, ґміна Лозова – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1200 мешканців.

«У селі Стегниківці, – ми читаємо у свідченні Анни Деркач, – один з українців мав дружину польку і з нею дві дочки. Під кінець 1943 року він одержав лист від бандерівців з УПА, в якому йому було наказано невідкладно вбити свою дружину і обох дочок за те, що вони польки. Чоловік і батько, українець, цього наказу не виконав. Тоді він отримав черговий лист з наказом і погрозами, але вдруге також не виконав наказу. За якийсь час одержав третій лист схожого змісту, а в ньому попередження, що якщо він сам цього не зробить, тоді це інші виконають. Після цього третього листа, він вже зрозумів, що вбивці прийдуть. Нагострив тоді сокиру, але не для того, щоб виконати наказ, а для оборони. Через декілька днів уночі хтось почав сильно добиватися до дверей, він схопив за сокиру і став у сінях за дверима. Коли двері вибили, зайшов перший вбивця, господар-захисник щосили вдарив його вістрям сокири. Нападаючий впав, за ним упав другий. Його зустріло те саме. Більше нападаючих не було. Тоді господар запалив лампу, щоб подивитися бандерівців. І побачив тіла свого батька й брата».

Схожий випадок описує Мечислав Братковський, тодішній управляючий маєтком у селі Стегниківці. Восени 1943 року до нього за порадою зголосився українець Данило Гемій, одружений з полькою. В нього було двоє дітей, син і дочка. Бандерівці наказали йому вбити дружину й доньку (син, згідно з традицією, був охрещений у церкві, тому його вважали українцем). Братковський порадив йому, щоб негайно вивіз дружину й дочку до родини в Тернополі. Завдяки цьому обидві врятувалися.

Джерело: Свідчення Анни Деркач та Мечислава Братковського, „Na Rubieży” 1998, № 29, с. 38.

Тернопіль – воєводське місто, яке в 1939 році налічувало близько 40 тис. мешканців, у більшості, євреїв (до 1943 р. німці винищили їх 15 тис.), а також поляків і українців.

У лютому 1944 року, перед приходом радянських військ, український лікар Лук’ян Карачко повідомив поляків про запланований бандерівцями напад на польські будинки (позначені ялиновими гілками на дверях, вікнах або стінах хати). «Імовірно завдяки цьому вдалося уникнути вбивства на декількох вулицях міста Тернополя».

Джерело: H. Komański, Powiat Tarnopol, ч. 3, „Na Rubieży” 1998, № 26, с. 39.

Чернелів Мазовецький, ґміна Великі Бірки – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1300 мешканців.

У грудні 1943 року бандерівці планували напад на поляків. За свідченнями декількох осіб, цьому запобігли два українці, греко-католицький священик на прізвище Кравчик, та лікар Лук’ян Карачко.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 364.

Чернихів, ґміна Іванківці – українське село, яке налічувало близько 1000 мешканців, в якому проживало кільканадцять поляків.

Під час проповіді греко-католицький священик засудив УПА за злочини, скоєні на поляках. Наступного дня його знайшли мертвим.

Джерело: Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”..., с. 142.

Вавринів, ґміна Чортків – українське село, в якому проживало декілька польсько-українських родин.

У квітні 1945 року українець Гевко, разом з родиною,