Читати книгу - "Спокута"

до війни, до того, як споглядання трупів перетворилося на буденність.

Але цій єресі прийшов кінець, коли він прочитав її останнього листа. Він торкнувся нагрудної кишені. Це було якесь церковне уклякання. Лист ще тут. На шальках терезів з'явилося дещо нове. Те, що могло його очистити, було простим коханням. Саме смакування цієї можливості очищення нагадувало йому, як сильно зіщулилося й зібгалося його життя. Його смак до життя вмер, як і всі старі амбіції та втіхи. Перспектива відродження й тріумфального повернення! Він може знову стати тою людиною, яка колись у сутінках перетнула суррейський парк,— джентльменом, убраним у свій найкращий костюм, сповненим жаги до життєвих принад, тим, хто проник до будинку й несамовито-пристрасно кохався з Сесилією,— ні, дозвольте вжити слово з капральського жаргону: вони злягалися, доки інші потягували коктейлі на терасі. Можна поновити історію, яку він планував на вечірній прогулянці. Більше вони з Сесилією не критимуться, їхнє кохання буде визнане суспільством і міцнішатиме. Він не поневірятиметься з простягнутою рукою, збираючи крихти вибачень від друзів, які його уникають. Але він і не лишатиметься у гордій і жорстокій самотності, навзаєм гребуючи ними. Він точно знає, як поводитиметься. Він просто поновить життя. Якщо судимість знімуть, він по війні повернеться до медичного коледжу або стане вповноваженим військовим, служитиме у Медичному корпусі. Якщо Сесилія помириться зі своїми рідними, він триматиметься оддалік, не виявляючи огиди. Він ніколи не спілкуватиметься з Емілі та Джеком. Емілі напрочуд жорстоко наполягала на його засудженні, тоді як Джек просто відвернувся, розчинився на роботі саме тоді, коли був потрібний.

Усе це не мало значення. Звідси все виглядало просто. Дорогою вони знаходили більше й більше трупів на трасі, у канавах і на асфальті — дюжини й дюжини солдатів і цивільних. Сморід був жахливий, він просякав складки одягу. Колона ввійшла у розбомблене село, а може, то були околиці невеличкого містечка — це місце настільки було поруйноване й завалене щебенем, що годі дізнатися. Кого це турбує? Хто зможе описати цю руйнацію і вигадати назви сіл і міст, які годитимуться для підручників з історії? І мудро глянути на це, і визначити винних? Ніхто ніколи не дізнається, на що це взагалі схоже — опинитися в такому місці. Без деталей не вийде широкого полотна. Покинуті крамниці, а на дорозі — уламки військового обладнання і транспорту. Через розкидані тіла людям доводилося йти посередині дороги. Це вже не мало значення, бо колона майже не рухалася. Солдати вилазили з бронетранспортерів і прямували далі пішки, спотикаючись об цеглу й черепицю. Поранені, залишені у вантажівках, чекали. Була велика тиснява в маленькому просторі, тому це викликало роздратування. Похиливши голову, намагаючись поринути у власні думки, Тернер попрямував за чоловіком, який ішов попереду.

Він буде обілений. Якщо поглянути збоку, то у цій реальності, де ніхто й не намагався обійти й не наступати на руку мертвої жінки, Тернеру здавалося, що й не треба буде жодних вибачень чи виправдань. Він прагне очищення. Він мріє про це, як закоханий, що тужить за милою. Він мріє про це, як інші солдати по дорозі пропадають за іншим: мріють про свої хатні вогнища, або земельні ділянки, або цивільні посади до війни. Якщо відновлена невинність — така елементарна річ, то немає жодної причини, чому не можна повернутися до Англії. Нехай обілять його ім'я, й тоді всі змінять свою думку про нього. Він змарнував час, тепер черга за іншими. Його справа проста. Знайти Сесилію, і кохати її, і одружитися з нею, і жити сім'єю без ганьби.

Але було щось таке у цьому всьому, про що він не міг забути,— якась неясна сильветка, яка й серед руйнації за дванадцять миль від Дюнкерка не полишала його. Брайоні. Тут він наближався до краю того, що Сесилія називала його великодушністю. І його раціональністю. Якщо Сесилія повернеться до сімейного лона, якщо сестри знову будуть разом, то не вийде уникати Брайоні. Але чи зможе він її прийняти? Чи зможе перебувати з нею в одній кімнаті? Ось вона, можлива нагода пробачити. Але це його не стосується. Він не вчинив нічого поганого. Це — заради неї самої, через її власний злочин, проти якого постає її ж совість, чого Брайоні вже не може стерпіти. Чи має він відчувати вдячність? І, зрештою, у 1935-му вона була ще дитиною. Він казав собі це знов і знов, і вони з Сесилією теж повторювали це одне одному знов і знов. Так, вона була ще дитиною. Але не кожна дитина запроторює до тюрми невинно обмовленого. Не кожна дитина така цілеспрямована і злостива, не кожна дитина така впевнена й затята, що ні хвильки не сумнівається. Вона дитина, але це не завадило йому в камері мріяти про її приниження, перебираючи дюжину засобів, як їй помститися. Одного разу у Франції, коли був найхолодніший за всю зиму тиждень, Тернер, напившись коньяку, навіть подумки насаджував її на свій багнет. Брайоні й Денні Гардмена. Так, було нерозумно і недалекоглядно ненавидіти Брайоні, але це допомагало.

Як дійти до розуміння цієї дитячої голівки? Вірогідна тільки одна теорія. Той червневий день 1932 року, ще прекрасніший тим, що настав несподівано, після затяжних дощів і вітровіїв. Це був один з тих рідкісних днів, який хвалькувато заявляє про себе, марнотратно розкидаючи розкоші тепла, проміння й зеленого листя, знаменуючи справжній початок літа, і Тернер пішов гуляти з Брайоні вузькою звивистою стежкою в гаю, минувши фонтан з Тритоном, рододендрони й залізні ворота. Брайоні була збуджена і балакуча. Тоді їй було років десять, і вона щойно почала писати свої маленькі оповіданнячка. Як і всі інші, він отримав свій примірник — ілюстровану оповідь про кохання, подолані підступи, возз'єднання і весілля. Вони прямували вниз до річки на урок плавання, як обіцяв Тернер. Коли будинок лишився позаду, Брайоні переповідала йому чи то щойно дописану історію, чи то книжку, яку тоді читала. Може, вона тримала його за руку. Вона була тихонею, заглибленим у себе маленьким дівчам, і цей слововилив був незвичний. Тернер був радий послухати. Надто захопливий був для нього той час. Йому було дев'ятнадцять, іспити майже всі складено, і він вважав, що склав їх як слід. Скоро він перестане бути школярем. Також він одбув співбесіду в Кембриджі, й за два тижні поїде до Франції, де викладатиме англійську мову в католицькому духовному училищі. Той день був величний, колосальний: вітер ледь ворушив буки і дуби, і світло відбивалося, неначе самоцвіти, у