Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

Як і очікувалось вона знайшла жінку внизу, та щось крутись на кухні, ніби місця собі не знаходила, а як тільки побачила, то й зовсім розслабилась.

— Отже, вже сказав тобі?

— Не соромно обманювати Андрія? Ви ще в день його нахвалювали. — Войовничо запила Зоя, складаючи руки на грудях і пильно подивилась на жінку.

— Ні. — Спокійно відповіла вона, легко посміхаючись. — Я виростила їх обох. Відколи не стало їхньої матері. Я мрію про те, щоб вони помирились.

— Вони повбивати готові один одного ви хіба це не бачите? — Здивовано вигукнула Зоя. Вона не сподівалась, що жінка її зрозуміє, але не думала що вона настільки глибоко у своїх мріях, що не бачить очевидного. — Віктор погрожував мені, що нашкодить Андрію, ви це розумієте.

— Те, що ти передаси йому - не зашкодить його брату. Я тобі обіцяю. Вітя там нічого не знайде. — Вона вказала на Зоїн кулак, в якому і ховалось флешка.

— Звідки ви знаєте? — Підійшла вона ближче, аби заглянути Галині у вічі.

— Знаю. — Загадково відповіла жінка, а потім перевела тему. — Раз ти прийшла до мене, отже рішення прийняла. Я проведу тебе через чорний хід. Тебе ніхто й не побачить. Головне дочекайся водія.

Галина вийшла з приміщення, показуючи Зої, щоб вона слідувала за нею. Неначе крадії вони навшпиньки проходили повз стіни. Жінка завела фіолетовому в підсобне приміщення, а звідти відкрила двері які дивились прямісінько на паркан.

Зоя здивовано поглянула на помічницю. Їй що через паркан лізли? В таку погоду?

Не те щоб вона хотіла. Та що там казати дівчина зовсім не хотіла виходити за межі будинку, але зараз розуміла, що ні Віктор, ні Галина не відступляться. Тому вона вирішила, що краще впевнитись у всьому самостійно. Можливо жінка і має рацію, бо Зоя й сама не знайшла на тій флешці нічого такого, що б могло нашкодити чоловіку. Лише люди, фотографії людей.

— І як я звідси вийду? — Скептично піднявши брову догори запитала Зоя.

— Просто відсунеш декілька плит вперед і тихенько пролізеш. — Настановче мовила жінка, махнувши рукою вперед, показуючи точне місце де вона могла вийти. — Там нічого важкого немає. Будь обережна

Зоя коротко кивнула їй на цю брехливу підтримку. Як ніби їй не було байдуже. Нащо грати добреньку тьотю, якщо не планувала нею бути?

Фиркнувши, я підійшла до паркану, і приклавши сили таки змогла відсунути декілька плит. Обернувшись, я не побачила за собою Галини, певне вона не хотіла привертати уваги, і раптом би я комусь попалась на очі, її б нізащо не пов'язали з моєю вихідною.

Подумки лаявшись, дівчина почула кроки, які наближались до паркану. Пришвидшившись, вона вилізла за межі подвір'я. Зоя сподівалась, що її ніхто не помітив. Обтрусившись від грязюки, яку вже встигла десь знайти дівчина відійшла трохи подалі він будинку, туди, куди, на її думку, направив Віктор.

Вона дійсно побачила автомобіль за рогом, який блимнув фарами на секунду. Прийшовши до висновку, що це і був він, дівчина швидким кроком наблизилась до автівки. Обличчя водія вона не побачила спочатку, бо чоловік відвернувся від неї, оглядаючи вулицю, коли та відкрила дверцята.

— Ви від Віктора? — Боязно запитала вона, і ледь не зомліла, коли побачила хто за нею приїхав.
Сергій переможно посміхався вглядаючись в перелякане обличчя Зої. Не дарма чекав. Знав, що його бос, щось задумав. Правда тепер він нічим не ділився з помічником. Але це вже не було проблемою, коли Зоя сиділа в його автівці.

Дівчина спробувала вийти в салону, але він зарання заблокував двері, перекриваючи їй шляхи для втечі.

— Не від нього, сестричко. Але ти прийшла туди, де тебе чекали…