Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 15.1

Тіло впало на ліжко і пробуло в такому стані тривалий час. Не хотілося нічого робити, навіть йти в душ чи переодягатися. Я лежала і намагалася зрозуміти, чому на душі так мерзотно. Чи був причиною поцілунок Ітана чи погане передчуття? Відповіді не було.

Телефон завібрував — надійшло повідомлення.

«Я приїхав до Деріленда по справам. Може зустрінемося? Де ти зупинилася?»

Повідомлення від Нейтана було несподіваним та невчасним. Зараз мені не хотілося з ним бачитись.

«О'кей, я скину тобі свою геолокацію. Тільки давай зустрінемося завтра?»

Скинула дані та у відповідь отримала згоду. Поклала телефон на тумбочку, склала руки на животі і подивилася на стелю. Але насолодитися самотністю та спокоєм мені не дали.

У грудях почало лоскотати, а за дверима постукали.

«Ітан».

Минуло лише дві години після нашої розмови. Я не знала, як поводитися з ним. З одного боку, ми поговорили, він запевнив, що зрозумів мене і все ніби налагодилось, але з іншого — неприємний осад тяжким камнем оселився в душі.

Пролунала нова порція стуків. Мені довелося встати і відчинити двері. На порозі, спершись на стіну і скрестивши руки, стояв Ітан. Він підняв на мене погляд — похмурий, як морські глибини, — і довго дивився, уперши голову в одвірок.

— Ітан? — покликала, коли мовчання затяглося.

Він пересмикнув плечима, ніби вибрався з трансу, потім випростався. Перед мною з'явився вже до болю знайомий впевнений, безтурботний, самовдоволений хлопець.

— Слухай, щоб не розлучатись на поганій ноті, я приготував тобі сюрприз, але нам треба переміститися в інше місце. — Він усміхнувся. — Ти зобов'язана погодитися, щоб я, як справжній джентльмен, зміг загладити наше непорозуміння.

— Який сюрприз? — поцікавилася, схрестивши руки на грудях. Погане передчуття дало про себе знати.

— Хіба це буде сюрприз, якщо я розповім тобі? У чому тоді сенс?

Я вагалася. Спонтанно піти незрозуміло куди, коли на вулиці вже виблискував повний місяць, було безрозсудливо. Та й ще Ітан весь день поводився дуже дивно. То відсторонено розмірковував про щось, то враз ставав веселим.

— Давай, Ангелятко! Буде весело. Хіба ти не хочеш пригод?

Він вигнув одну брову.

— Не будь занудою, — повторив те, що говорила я йому вдень. — Живемо лише раз.

Очі хлопця пройшлися мені, а потім його куточки губ піднялися вгору, утворюючи милу посмішку.

— Тобі навіть переодягатися не потрібно. Якщо підеш зі мною, я зарахую це як виконання усіх бажань, які ти мені вина. Я даю тобі вибір. Або сиди і помирай від нудьги в цьому номері, або йди на зустріч пригодам. Запрошую тебе з собою. 

Він зробив реверанс і простягнув мені руку. Було б добре провчити його і нікуди не йти, але цікавість взяла гору.

— Піду, але лише тому що ти маєш компенсувати свою поведінку. І не смій знову щось робити без мого дозволу. 

Він посміхнувся.

— От і добре. Можна взяти тебе під лікоть? — Хлопець галантно виставив свою руку. Я обвила її своєю. — А тепер треба пришвидшитись.

Ми ледь не бігли до машини, і я не розуміла навіщо такий поспіх.

— Куди ми так летимо? — запитала його, коли він сів на водійське сидіння.

— Треба поспішати, щоб побачити те, що я хочу тобі показати, — відповів Ітан, виїжджаючи з парковки.

Ми їхали вздовж високих офісів. У такий час у них не горіло світло. Ліхтарі освітлювали дорогу, заповнену машинами, а ось на тротуарах людей поменшало. Я глянула на свого спутника. Він стежив за дорогою. На очі спустились густі тіні, а руки так сильно вчепилися в кермо, що кісточки побіліли. Моя долоня лягла на його плече. Воно було напружене.

— Все нормально? — поцікавилася у нього.

— Так, — коротко відповів Ітан.

— Ми можемо нікуди не їхати. Не обов'язково робити мені сюрприз.

Хлопець мовчки дивився на дорогу.

— Є те, що я маю знати?

— Все нормально, — запевнив він і розслабився. Плечі розправилися, руки відпустили кермо — тепер Ітан тримав його лише кінчиками пальців.

«Ні, не нормально», — промайнуло у мене в голові.

 

Автор

 

Неприємні думки, ніби настирні мухи, не давали спокою. Він був майже біля своєї мети. Залишився лише маленький крок — і бажання всього його життя здійсниться. Але думки про це вже не приносили задоволення.

«Чорт».

Він до болю стиснув щелепу і здавив кермо.

— Все нормально? — у його голову пробився спокійний тихий голос.

Він подумки застогнав.

Ні, його життя було повним лайном. Хлопець був напружений до краю. Навіть не міг із себе видавити дурну усмішку, яка відповідала його образу.

Він витримав питання дівчини, сподіваючись, що вони більше не будуть ні про що говорити. Потім змусив себе прийняти розслаблену позу і так їхати далі. Хлопець згадав, як тримав білявку у своїх руках, як торкався її вуст. Він ніби знову відчув смак її м'яких губ і квітковий запах шовковистого волосся. Від цих спогадів жар поширився тілом. Хлопець струснув головою, позбавляючись плутаних думок, але все було марно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍