Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

class="p1">Мулатка пропливла повз них у танці, спокусливо притискаючись до красеня Мірабо, який від задоволення, здавалося, впав у якийсь транс, прикусив губу, закотив очі.

— Потанцюємо? — запропонувала дона Флор.

Вони танцювали самбу, пасодобль. Потім їй захотілося відвідати гральну залу, і Гульвіса, який був готовий виконати будь-яку примху дружини, повів її туди. Дона Жіза теж пішла за ними, майже підстрибуючи від задоволення та бажання вгамувати свою пекельну цікавість. Вона ж ні бельмеса не петрала в картярській грі! А як грати в кості — в житті не бачила.

Дона Флор мовчала, немов проникнувши в таємний заборонений храм, куди заказано заходити непосвяченим. І от нарешті їй вдалося там опинитися, у тому загадковому потаємному місці, де її Гульвіса ставав і багачем, і злидарем, і королем, і рабом. Вона завжди стояла по той бік цього нічного життя, цього свинцевого моря, в якому тонули її мрії й тривоги. Ця зала «Паласу» була найбагатшою й найяскравішою столицею цього світу, цієї секти, цієї касти. До неї вели всі заборонені шляхи нічного міста, сюди сходилися з кабаре, гральних закладів і борделів, таємних кубел, окрім місця зустрічей еліти, це був іще й осередок картярів, дешевих жінок, алкоголю та наркотиків (кокаїн, морфін, героїн, опій, марихуана, доні Флор волосся дибки ставало від самого лише розмаїття цих препаратів). А як же впевнено Гульвіса крокував цими гріховними, розпусними шляхами заборон, а вона, боязко підійшовши до рулетки, тільки злегка торкнулася краю цього світу.

У «Паласі» — щонайприємніша сімейна атмосфера і напівморок, кришталеві люстри та першокласний оркестр — вилискують шикарні дами з вищого світу і дорогі утриманки, розважаються плантатори, фермери та цукрозаводчики, богемні юнаки та куртизанки, а поза тим, на перехрестях злиденної, позбавленої мішури ночі, чаїлася остання правда Гульвіси.

Доні Флор досить було швидким кроком обійти гральну залу, щоб розгледіти цю божевільну географію з океаном її сліз, горами та долинами її безкінечного чекання, її вистражданого кохання. Дона Жіза, навпаки, йшла повільно, мов заворожена, вдивляючись в обличчя гравців, у їхні жести та міміку. Один із них, вочевидь, невдоволений, збуджено розмовляв сам із собою. Якби її воля, вчителька ще довго там залишалась би. Але офіціант, на знак поваги до Гульвіси, прийшов повідомити, що вечерю подано і скоро почнуться виступи артистів.

Повернувшись до танцювальної зали, вони зіштовхнулися з Мірандау, який щойно прийшов. Кума в «Паласі»?.. Оце так чудасія! Чи не вирішила вона бува зірвати банк? Сьогодні в неї день народження? Господи милосердний, як же він міг забути! Завтра ж він відпровадить дружину та похресника з подарунком до дони Флор в гості. «Не треба мені подарунків, вистачить куми і похресника», — заперечила дона Флор, звільнивши його від частини обіцянки. Вона сьогодні дістала найжаданіший подарунок від свого чоловіка і вже нічого не хотіла.

Їжа в ресторані була паскудна: рис недосолений, м’ясо взагалі без смаку, одначе Гульвіса не переставав її дивувати: він так зворушливо піклувався про неї, пропонуючи на виделочці найкращі шматочки своєї страви! Дона Флор уже не відчувала ні страху, ні скутості, як на початку вечора.

Раптом світло згасло, а за вмить спалахнуло знову; ведучий Жуліо Морено оголосив про початок концерту. Першими виступали сестри Катунди: співали вони поганенько, зате вельми вправно вихляли грудьми та стегнами:

Я танцюватиму аж до ранку.

Селянка…

Селянка…

Зухвала і граціозна Зилда була найкрасивіша з сестер, мімоза серед них трьох, цієї очевидної істини дона Флор не могла не визнати. Гульвіса ж не звертав на мулаток жодної уваги, зосередившись на десерті. Тепер уже виклик і зневага до суперниці іскрилися в погляді дони Флор; вона взяла чоловікову руку і вони всміхалися й перешіптувалися одне з одним, поки красуні-сестри демонстрували свої принади то в синьому, то в червоному освітленні. Далі виступали «гонолульські сестри», їхній тужний, протяжний спів нагадував стогони чорношкірих рабів, закутих у ланцюги, благання безправних, принижених людей. «Навіть їхні красиві тіла випромінюють смуток», — подумала дона Флор. Спів мулаток Катунд, наче передзвін дзвіночків, як пташиний щебет, мов промінь сонця, їхні тіла дихали молодістю й здоров’ям, а пісні Жо і Mo скидалися на безнадійний, сповнений розпачу крик. Сестри Катунди танцювали, вшановуючи веселих негритянських богів ориша, які прибули з Африки і досі живуть у Баїї. Американські негритянки благально зверталися до суворого далекого бога білих людей, якого нав’язали рабам батогом і побоями. Спів одних бринів радістю, а спів інших був пронизаний розпачливим відчаєм.

— Погляньте на них… Та вони ж коханки… — промовив Гульвіса.

Дона Флор чула про існування таких жінок, але не вірила; та й зараз вірити немає підстав, це все чергові безглузді Гульвісині вигадки.

— Але ж, кохана, хіба ти не чула про чоловіків-гомосексуалістів? Так от, є й жінки, які віддають перевагу жінкам…

— Ох, жаль, — мовив Мірандау. — Такі кралі, а не цікавляться чоловіками…

Дона Жіза підтвердила: «У цивілізованих країнах це досить звична річ». «Та вони, мабуть, просто серйозні дівчата…» — стала на захист дона Флор. Їй хотілося слухати цей щирий і зболений спів, не змішуючи його з особистим вибором цих красунь, ба навіть їхньою долею. То була музика крові, збурена повсталим вогнем.

— Сонечко, я на хвильку відлучусь…

Гульвіса швидко попрямував до гральної зали, покинувши дону Флор наодинці з пронизливим співом.

Спалахнуло світло, пролунали оплески. Дона Флор побачила, як Mo подала руку Жо, й отак, тримаючись за руки, вони зійшли зі сцени в своє гріховне кохання. Видавець із Сан-Паулу знову пішов танцювати, Зекіто Мірабо приєднався до гравців.

Мірандау теж хотілося піти з Гульвісою й Мірабо, але кум попросив його розважити дам, тому він залишився, змушений відповідати на дурнуваті запитання вчительки: от як, скажімо, він міг довести, що гра не спричиняє імпотенції в чоловіків? Люба пані, послухайте сюди: Мірандау майже народився за гральним столом і, запевняю, що він зовсім не страждає на імпотенцією, ба більше, не чув жодного прикладу, що підтверджував би цю версію.

Дона Флор стежила за Гульвісою в гральній залі, як він рухається між столами, робить ставки в оточенні чоловіків і жінок. Раптом помітила, як до нього підійшла Зилда і, ставши поруч, ніжно поклала йому руку на плече, тимчасом як Гульвіса напружено стежив за кулькою в очікуванні урочистої й вирішальної миті. Дона Флор намірилася вже обурено підвестися, відчуваючи, що здатна зчинити скандал, зреагувати — можливо, і безпідставно, — як послідуща розпусниця з підворіття. Аж раптом побачила, як Гульвіса, щойно круп’є оголосив виграш, зауважив той нахабний Зилдин жест, вивільнився з-під її руки, мовив щось різке, і та відразу ж невдоволено забралася.

Гульвіса, зрозумівши, що дона Флор