Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

усе бачила, з фішками в руках попрямував до неї. Мірандау, заплутавшись у хитромудрих запитаннях дони Жізи на соціально-економічну тематику, запивав своє невігластво залишками солодкого вермуту.

— Кохана, ще дві-три ставки, і ми підемо, — прошепотів Гульвіса дружині. — Ще зовсім трохи, я вже переказав Циганові, щоб він чекав нас біля входу. Готуйся вдома злетіти в моїх обіймах до сьомого неба… — і хтиво куснув їй вухо, наче вогнем обпаливши своїм палким подихом.

Раптова ненаситна хвиля жадання скотилася по її тілу, й вуста розтулилися в зітханні… Божевільний! А що як хтось бачив? Теревенитимуть потім, який він тиран і безсоромник!

— Поквапся…

Гублячи дорогою фішки, Гульвіса повернувся в гральну залу і знову став на своє щасливе місце біля рулетки, навпроти круп’є. Він стояв, ледь зігнувшись, білявий, із нахабними вусиками та зухвалою посмішкою… Дона Флор очей не зводила зі свого Гульвіси. Зараз вона збирала докупи кожну деталь цього вечора, згадувала кожну хвилину свого життя, проведену з ним, від початку до кінця, намагаючись нічого не проґавити — ні болю, ні радості.

З грального залу Гульвіса подав їй знак, що робить останню ставку, Циганове таксі почекає ще кілька хвилин. «Я більше ніколи не піду з тобою, коханий, на це свято ночі, де крапля гіркоти розчинилася у величезному солодкому морі кохання». Такий він назавжди закарбувався в її пам’яті: за гральним столом, роблячи ставку на своє улюблене число «17». Зібравши всі спогади про свого чоловіка, дона Флор навіки поховала їх у своєму серці. Різко повернувшись на їхньому кованому ліжку, вона заплющила очі й заснула спокійним сном.

23

РІВНО ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ ПО СМЕРТІ ГУЛЬВІСИ, ВІДБУВШИ ЗА НИМ ПАНАХИДУ, дона Флор пішла на квітковий ринок, що на Кабесі. Оце вдруге виходила вона з дому, відколи смерть назавжди забрала її Гульвісу того недільного дня на Карнавалі. Вперше вийшла була — теж на панахиду — на сьомий день після його смерті.

Повертаючись із церкви, дона Флор ловила на собі зацікавлені погляди перехожих. Бармен Мендес кивнув їй з-за прилавка, сеу Морейра, португалець, побачивши її, крикнув дружині, яка клопоталася на кухні: «Маріє, йди сюди, поглянеш на вдову». Кілька чоловіків, серед них і красунчик-аргентинець сеу Бернабо, вклонилися їй, знявши капелюхи.

На розі біля м’ясної крамниці, з-за рундука з ритуальними предметами, її на свій манер благословила негритянка Віторина, а біля дверей аптеки фармацевт доктор Теодоро Мадурейра скорботно вклонився, висловлюючи своє співчуття. Незграбний професор Епамінондас Соуза Пінто, як завжди, кудись заклопотано біжучи з книгами під пахвою, простягнув їй руку:

— Таке життя, люба пані… Нічого не вдієш…

Завсідники барів, покупці магазинів, серед них і Мойзес Алвес, який приїхав по прянощі для своїх славетних страв, виходили подивитися на неї і мовчки їй вклонялися. Різьбяр Алфреду, дядьків Талесів друг, відклав роботу і шанобливо сказав:

— Доброго дня, Флор. Чим я можу вам прислужитися?

Продавці квітів оточили її з усіх боків. Вона купила троянд і гвоздик, пальмових гілок і фіалок, жоржин та скабіоз.

Молодий високий худорлявий негр із соколиним профілем і загадковим виразом обличчя, якого уважно слухали механіки й шофери на стоянці таксі, дізнавшись, хто така дона Флор і для чого вона купує квіти, підійшов і попросив у неї позичити йому кілька квіток. Заскочена дона Флор простягнула йому букет, і він сам обережно вийняв звідти три жовті гвоздики і чотири фіолетові скабіози; хто цей загадковий чоловік і нащо йому ці квіти?

Із кишені піджака він дістав охайну мотузочку і зв’язав нею маленький тендітний букетик.

— Розв’яжіть, як кластимете на могилу Гульвіси. Щоб у спокої був його еґум[44]. — І тихо додав: — Акуабо!

З’ясувалося, це був жрець Діді, славетний чарівник; дона Флор дізналася ім’я цього могутнього віщуна значно пізніше.

Вона ще була в глибокій жалобі, вся в чорному, бо ж лише місяць минув, як помер її чоловік. Крізь вуаль виднілося її обличчя, на якому вже не було стільки скорботи. Так, воно ще було затьмарене смутком, але не розпачем і пусткою.

Вдихаючи чисте прозоре повітря, дона Флор нарешті відвела свій потуплений у землю погляд і мовби прозріла, милуючись довколишнім світом, осяяним ранковим сонцем.

Несучи квіти на могилу свого чоловіка, вона йшла крізь натовп заклопотаних перехожих, які розмовляли, сміялись, а вгледівши її, неодмінно знімали капелюхи чи вклонялися, жестами показуючи свою небайдужість. Звісно ж, вона вдячно відповідала всім, хто хотів її втішити. Флор ішла на кладовище, однак життя брало своє, і вона змушена була повертатися до живих, заліковуючи поволі свої рани.

Але вже ніколи не буде така, як колись, бо разом із чоловіком поховала і частинку свого серця, свої спогади і почуття, бажання, кохання, любощі; тепер вона всіма шанована вдова, вона знову здатна купатися в променях сонячного тепла, відчувати подих вітру; вона може навіть сміятися й радіти. Вона змирилася.

III

ПРО ЧАС МЕНШОЇ СКОРБОТИ, ПРО ІНТИМНЕ ЖИТТЯ ВДОВИ, ЇЇ СКРОМНІСТЬ І ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ; ПРО ТЕ, ЯК ВОНА, ПОРЯДНА ТА ПОКІРНА, ПОГОДИЛАСЯ НА ДРУГЕ ЗАМІЖЖЯ, КОЛИ ТЯГАР КОЛИШНЬОЇ ВТРАТИ ВЖЕ НЕ ТАК СКОВУВАВ ЇЇ СЕРЦЕ

(з ворожінням дони Динари на кришталевій кулі)

КУЛІНАРНА ШКОЛА «СМАК І МИСТЕЦТВО»

ПЕЧЕНЯ З ЧЕРЕПАХИ ТА ІНШІ ЧУДЕРНАЦЬКІ Й НЕЗВИЧНІ СТРАВИ

Кілька днів тому хтось запитав (здається, це була дона Наїр Карвальйо, бо саме вона полюбляє подавати тільки найвишуканіші та найвигадливіші страви), чим незвичним й оригінальним можна догодити гурману, справжньому шанувальнику кулінарного мистецтва.

Що ж, для такої оказії рекомендую вам справжній делікатес: печеня з черепахи — від дони Кармен Діас, повелительки соусів та спецій, яка довго тримала цей рецепт у таємниці! Можете собі його записати. Якщо не помиляюся, черепаху їдять на свято кандомбле, адже, за словами моєї куми Діонісії, доньки Ошоссі, це улюблена страва бога Шанґо[45].

Крім черепахи, можна також приготувати дичину, особливо рагу з ящірки тегу: в неї дуже ніжне м’ясо з легким присмаком коріандру та розмарину. Якщо маєте можливість, запечіть цілого дикого вепра і подайте, загорнувши його у запашне листя, о! це достоту королівська страва, що пахне волею та сельвою[46].

Якщо ж ваш гість воліє ще вишуканішого наїдку, справжнього non plus ultra[47] його колекції, шедевра, чогось геть виняткового, божественної насолоди, чому б вам не запропонувати йому вродливу молоду вдову, замариновану у власних сльозах туги та самотності, приправлену скромністю й скорботою, розігріту на повільному вогні забороненого бажання, що надає їй потаємного присмаку гріховності?

Скажімо, я одну таку вдову знаю; вона щоночі