Читати книгу - "Американська трагедія"

такому, який потребує протегування від самого Гілберта і його батька.

Але через те що батько зволив зацікавитися цим родичем, перед Гілбертом не було вибору, і, продовжуючи криво посміхатися І 8 думці вивчати двоюрідного брата, він сказав:

— Ми так і думали, що ви прибудете сьогодні або завтра. Приємна була поїздка?

— Так, дуже, — відповів Клайд, трохи збентежений цим запитанням.

— Отже, ви хочете ознайомитися з виготовленням комірців? — продовжував Гілберт.

І тон, і манери його були сповнені поблажливої зневаги.

— Так, я дуже хотів би вивчити справу, в якій потім можна буде якось висунутися, — добродушно сказав Клайд, намагаючись в міру сил і можливості заслужити прихильність двоюрідного брата.

— Батько говорив мені про свою розмову з вами в Чікаго. Але, як я зрозумів з його слів, у вас немає практичного досвіду ні в якій галузі. Ви не ознайомлені з бухгалтерією?

— На жаль, ні,— відповів прикро вражений Клайд.

— І не знаєте стенографії або ще чого-небудь у цьому роді?

— Ні, сер.

Кажучи це, Клайд, гостро відчував, як сильно бракує йому хоч яких-небудь практичних знань. Гілберт дивився на нього тепер, як на зовсім некорисне для фабрики надбання.

— В такому разі,— продовжував Гілберт, неначе він тільки тепер вирішив це, а не дістав заздалегідь певні вказівки від батька, — я думаю, найкраще направити вас у декатирувальну. Там, власне, і починається все виробництво, отже, ви зможете вивчати процесс з самих основ. Ми перевіримо вас там, а потім видно буде, що іще можна для вас зробити. Коли б ви хоч трохи були підготовлені до конторської роботи, можна було б використати вас тут. (Обличчя Клайдове засмутилося, і це було приємно Гілбертові). Але якщо ви хочете вивчити справу практично, то з таким самим успіхом можна почати й там, — додав він холодно, зовсім не для того, щоб утішити Клайда, а просто встановлюючи факт. І тому що Клайд мовчав, він продовжував — Я вважаю, перше ніж стати до роботи, вам треба де-небудь влаштуватися. Ви ще не знайшли собі кімнати?

— Ні, я приїхав дванадцятигодинним поїздом і хотів трошки почиститися з дороги, так що спинився в готелі. Я думав, що потім підшукаю собі кімнату.

— Ну й чудесно. Шукати нічого не треба. Я скажу нашому управляючому, щоб він вказав вам який-небудь хороший пансіон. Він знає місто краще, ніж ви.

Гілберт подумав, що кінець кінцем Клайд усе-таки їхній близький родич, і не годиться, щоб він оселився де трапиться. В той же час він зовсім не хотів, щоб Клайд уявив собі, ніби сім’ю Гріфітсдуже хвилює, де і як він живе, — сам Гілберт вважав, що їх це анітрохи не стосується. Зрештою, він вирішив, що йому неважко буде поставити Клайда в такі умови і так стежити за ним, щоб він не міг набути якогось значення в їхній сім’ї, в очах його батька або людей, які працюють на фабриці.

Він простягнув руку і натиснув кнопку дзвінка. Увійшла дуже сувора і стримана на вигляд дівчина в зеленому бавовняному халаті.

— Попросіть містера Уігема.

Вона зникла, і зразу ж до кабінету ввійшов чоловік років сорока, середнього зросту, досить огрядний, але нервовий і немовби чимось дуже стурбований. У нього був вигляд людини пригніченої і неодвертої, і він допитливо, підозріло озирався, наче намагаючись зрозуміти, звідки загрожує нова неприємність. Він не підводив голови і, здавалося, волів не дивитися на співрозмовника.

— Уігем, — владно заговорив Гріфітс-молодший, — це Клайд Гріфітс, наш родич. Пригадуєте, я говорив вам про нього.

— Так, сер.

— Так от, його треба влаштувати на перший час у декатирувальний цех. Ви покажете йому, що він повинен робити. А потім нехай місіс Брейлі вкаже йому, де він може дістати собі кімнату. (Все це було вирішено і сказано Уігемові вже тиждень тому, але тепер Гілберт говорив так, ніби він сам тільки що вирішив це.) І нехай табельник внесе його ім’я в списки. Він починає працювати із завтрашнього ранку. Зрозуміло?

— Так, сер. — Уігем шанобливо вклонився. — Це все?

— Так, усе, — поважно закінчив Гілберт. — Ви підете разом з Уігемом, містер Гріфітс; він вам усе пояснить.

Уігем повернувся до Клайда.

— Прошу, ходімте зі мною, містер Гріфітс, — сказав він дуже шанобливо, незважаючи на те, що двоюрідний брат явно дивився на Клайда зверху вниз; Клайд відзначив це про себе, виходячи з кабінету слідом за Уігемом.

Гілберт одразу повернувся до своїх паперів, але при цьому похитав головою. Він вирішив, що в розумовому відношенні Клайд, напевно, анітрохи не вищий за першого-ліпшого розсильного у великому готелі. Інакше навіщо б він прибув сюди? «Хотів би я знати, на яку роботу він розраховує,— думав Гілберт, — чого він має намір досягти?»

А Клайд, ідучи за Уігемом, розмірковував про те, яку чудову посаду займає м-р Гілберт Гріфітс. Уже напевно він приходить і виходить, коли йому заманеться, — з'являється до контори пізно, залишає її рано, живе десь у цьому цікавому місті, звичайно, в чудовому будинку, разом з своїми батьками і сестрами. А от він, двоюрідний брат Гілберта, племінник цього багатія Семюела Гріфітса, іде тепер на найпринизливішу роботу, яка тільки є на величезній фабриці.

А проте, вийшовши з кабінету і опинившись поза полем зору м-ра Гілберта Гріфітса, Клайд зразу відірвався від цих думок, вражений видовищем і гомоном велетенського підприємства. На цьому ж поверсі, за просторою конторою, через яку він проходив до Гілберта, містилося інше, ще більше приміщення, заставлене рядами полиць; поміж рядами залишалися тільки вузькі, не ширші п'яти футів, проходи; полиці були заставлені невеликими картонними коробками з комірцями різних розмірів, і то поповнювалися новими коробками (їх підвозили хлопчики з складу на широких дерев'яних візках), то знову швидко спорожнювалися конторниками, які, штовхаючи поперед себе маленькі візки, виконували замовлення, весь час звіряючись з дублікатами накладних.

— Ви, мабуть, ніколи не працювали на фабриці комірців, містер Гріфітс? — запитав м-р Уігем, який трохи пожвавішав, вийшовши з поля зору Гілберта.

Клайд знову відзначив, що його величають «містером».

— Ні,— швидко відповів він, — мені ніколи не доводилося працювати в такому місці.

— Хочете поступово вивчити все виробництво, треба думати? — продовжував Уігем.

Він швидко йшов довгим проходом, але Клайд помітив, що його хитрий погляд шмигає в усіх напрямках.

— Так, я хотів би вивчити цю справу, — відповів Клайд.

— Ну, це не так легко, як здається, хоч часто кажуть, що тут вчитися нема чому.

Містер Уігем відчинив ще одні двері, перетнув похмурий вестибюль і увійшов у Нове приміщення, так само уставлене полицями, на яких височіли купи білої тканини.

— Зверніть увагу на це приміщення, якщо