Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

 

Під час вечері Софія намагалася вести розмову про загальні теми, але Арчибальд час від часу кидав їдкі зауваження. Адам тричі хотів встати й піти, але я зупиняла його. На всі запитання я відповідала спокійно і з гідністю, демонструючи, що я та дівчина, яку вони колись знали, з твердим характером і мене не так просто образити. 

— Як довго буде тривати цей цирк? — Чандлер старший кидає виделку й ніж на порожню тарілку. 

— Ні, з мене точно досить! — Адам підводиться й змушує мене зробити те саме. — Я сподівався, що ти зможеш вести себе нормально, але ти вкотре довів, що я не даремно ненавиджу тебе! 

— Синку, — Софія хоче зупинити їх словесну перепалку. 

— Що? — Арчі підводиться. — Ненавидиш? 

— Саме так. 

— Ти невдячний козел! Я дав тобі все, а ти ось так? 

— Що ти мені дав? — Відпускає мою руку. — Десятки синців, зруйновану психіку і страх вирости таким, як ти?! 

Невже Арчибальд бив власного сина? 

— Йди геть з мого будинку! — Кидає в наш бік келих. 

Я в останній момент встигаю відштовхнути Адама і сама відійти. Келих розбивається на кришталеві шматочки. 

— Ви у своєму розумі?! — Дивлюся на чоловіка. — І після цього, ви хочете, щоб вас поважали? 

— Ти тут взагалі не маєш право голосу! 

— А ти мені цим рота не закриєш! — Адам підходить до мене. 

— Келі..

— Я виросла у жахливій сім'ї, але на відміну від тебе, мій батько чудово усвідомлював, що він жахлива людина! А ти тільки й робиш, що хочеш звинуватити всіх і показати, який ти прекрасний! Прямо таки Бог! 

— Валіть звідси вдвох! — Хоче кинути в мене келих Софії, але я першою кидаю свій в стіну. — Ти божевільна?! 

Адам хапає мене, піднімає на руки й несе до виходу. 

— Сподіваюся тебе не буде на нашому весіллі! — Кричу на останок. 

Тільки опинившись на вулиці я зрозуміла, що наробила. Я кричала на людину втричі старшу за мене, кинула в стіну келих, який міг когось поранити, так ще й це все бачив Остін. 

— Чорт, — затуляю обличчя долонями. 

— Ти як? 

— Здається я зіпсувала вечерю. 

— Перейти на «ти» з ним, це було зайвим. 

— Не могла говорити з ним ввічливо, — дивлюся крізь пальці на Адама. — Ось про це я й казала. Іноді мені просто «дах зносить» від злості і я не можу закрити рота. 

— Таку я тебе ще не бачив, але ти сказала йому тільки правду.

— Мені соромно. 

— Не хвилюйся, — обіймає мене. — Все могло бути гірше. 

 

[ Ми ж всі знаємо про закон підлості? Завжди коли ти кажеш «могло бути гірше» все стає в рази гірше. Так от і тут спрацював такий закон підлості..]

 

Ми вже хотіли сідати до машини, коли почули постріл. Він пролунав у будинку. 

— Мама, — зривається з місця й біжить до будинку, а я за ним. 

Невже Арчибальд здатний вистрілити в матір його дітей? Опинившись у будинку я побачила, що Софія стоїть у шоковому стані і дивиться на підлогу. Адам біжить до неї. Помічаю, що на сходах стоїть Остін, а в нього в руках зброя. 

— Бляха, — підходжу до нього й забираю пістолет. — Бачиш мене? 

— Я.. я.. — Не може й слова вимовити. 

— Будь тут! — Забираю пістолет з собою і йду до тіла Арчибальда. 

Адам обіймає Софію і не дає їй дивитися на чоловіка, що лежить нерухомо. Перед очима з'являється тіло Еріки, що так само було все у крові. Намагаюся прийти до тями і не думати про неї. Торкаюся шиї чоловіка й перевіряю пульс. 

— Він живий! — Беру серветку зі стола і затискаю нею рану. — Викликайте швидку!!

— .. що..

— Мовчіть! Вам краще не рухатися, — Арчибальд дивиться на мене. — Тільки спробуйте померти і я прийду за вами в ад. — Промовляю майже пошепки. 

Якщо він помре, то Остіна посадять в колонію для неповнолітніх і все це буде на моїй совісті. Не варто було приходити сюди.

 

♡♡♡ 

 

Арчибальда вже годину в операційній. Всі на нервах. Поліцію ніхто не викликав, але якщо він помре, тоді доведеться. Остін досі не може прийти до тями. Софія розповіла нам, що сталося. Як виявилося Арчибальд почав кричати на Софію, вона сказала, що вирішила подати на розлучення і тоді Арчибальд вдарив жінку, а потім ще і ще. А далі вона вже почула постріл і побачила тіло чоловіка, що впало на підлогу. Остін хотів захистити маму. 

Нарешті операцію було завершено, до нас вийшов хірург. 

— Як Арчі? — Софія першою підійшла до нього. 

— Ваш чоловік живий, — всі полегшено видихаємо. — Через пару годин має прийти до тями. 

— Тобто загроз йому життю немає? — Адам. 

— Ні, містер Чандлер буде жити, — втомлено посміхається. — Куля не зачепила важливих органів. 

— Зрозуміло. 

Яке полегшення. Остін обійняв маму. 

— Я не хотів.. я просто не знав, що робити.

— Ти хотів захистити мене, — гладить його по голові. — Я знаю. 

 

За три години чоловік отямився. Ми всі пішли до його палати, хоча я не розуміла, навіщо і мені йти. Мене він точно бачити не хоче. 

— Софія, — простягає руку до жінки. — Ти як?

Остін стоїть в стороні і не наважується подивитися на батька. 

— Ти пам'ятаєш, що сталося? 

— Так, — дивиться на Остіна. — Але давайте забудемо за те, що сталося?

— Проси вибачення в мами. — Адам. 

Арчибальд важко зітхнув. 

— .. Софія, будучи на грані смерті я дещо зрозумів… Я дуже вдячний тобі. Вибач, що тобі довелося жити з таким покидьком. 

Ми всі були шоковані. Арчибальд дещо усвідомив на грані смерті. 

— Я хотів захистити маму, — Остін. 

— Знаю… Софія, я дам тобі розлучення. 

— Що? 

— Ти маєш бути щасливою, але зі мною це неможливо. 

Ніхто не знав, що сказати. Тиша в палаті стала майже відчутною, лише годинник ритмічно відбивав час.

— Знаєте, що лунало у моїй голові весь час і не давало померти? — Майже сміється.