Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Деякий час ми їли, кожен у своїх думках. Але як тільки принцеса доїла свою рибину, одразу ж встала, підійшла до мене і стала в очікуванні спостерігати за тим, як я доїдаю свою їжу. Як тільки я теж закінчив з їжею, її погляд змінився з очікуючого на наполегливий. Я сходив до річки, вимив руки, і тільки тоді, повернувшись до всіх, став розповідати про давні події.

- На одному з великих полювань, яке проводилося раз на рік, і в якому мали приймати участь всі родичі Глави Клану, звісно, крім дітей, на Андаль спробували зробити замах. Це їм не вдалося, бо я був поряд, і завадив цьому.

- Справді? Ти знову врятував її? – спитала Ембер. При цих словах я побачив, як її очі мрійливо заплющились. Невже вона знову романтизує собі давні події? І як я тоді виглядав для неї? Трохи зніяковівши, я здригнувся всередині. Тільки закоханої в мене принцеси мені не вистачало.

Та, про кого я якраз думав, блиснула очима, давши зрозуміти, що відчуває мої емоції. Ну хоч думки не читає. А то було б незручно. Гаразд, краще перейти до розповіді, що я й зробив:

- Так, я захистив її від стріли, прикривши власним тілом. Я витяг стрілу з плеча і ми продовжили полювання. Тільки через кілька годин я почав помічати, що недобре почуваюся. Ми давно відділилися від основного загону, і продовжували полювання на самоті. Андаль теж помітила мій стан, і, зупинивши свого ящера, скомандувала і мені зупинитися. Так я дізнався, що та стріла була отруєної, а Андаль, у якої і до цього були деякі підозри, впевнилася, що я не представник її раси.

- Як? – не витримала Ембер.

Все елементарно, якщо знаєш хто такі дроу. Тож я пояснив для тих, хто не дуже розумівся на специфіці цієї раси – принцеси і моїх товаришів, які раніше майже не контактували з дроу:

- Дуже просто. У дроу є імунітет до більшості отруйних речовин. І навіть якщо когось отруять, реакція на це не буде настільки сильною, як у інших рас.

- Тобто вона дізналася, що ти не її раси за твоєю реакцією на отруту? – перепитала принцеса.

- Так, - підтвердив я і продовжив: - Вона допомогла мені, видала протиотруту. І запитала, що я тут роблю, якщо я не її раси.

- Вона так просто мирно запитала? Ти ж з Бет завіряв мене, що дроу – одні з самих жорстоких та мстивих рас у світі, - не повірила Ембер.

- Не так просто, вона притулила до моєї шиї свій кинджал, - зізнався я.

- Що було далі? – майже підстрибувала від нетерпіння принцеса, запитуючи про давні події.

Я посміхнувся цій реакції на свою розповідь. Ну точно, вона ще дитина, хоч і виглядає як доросла людина. Метаморф, я виправив себе. Вона представниця моєї раси, хоч і виглядає як типова людина, але це їй на руку, менше питань від оточуючих. По мірках метаморфів вона ще дитина, до повноліття їй ще далеко. Мої інстинкти захисника не просто підняли голову, а проявилися на повну. Я став думати, як захистити її від будь-якої небезпеки. Вона не просто королівська особа, а ще й до того неповнолітня представниця моєї раси. А це значить, що її захист має бути не просто в пріоритеті, а ідеальним, і я маю викластися не на сто, а на триста відсотків.

- Як ти викрутився? – знову почулося від Ембер. Схоже, я надто довго блукав у своїх думках.

Я спростував її висновок з моїх слів:

- Я не викручувався, а просто сказав, що якщо вона настільки мені не довіряє, то нехай вб’є тут і зараз.

- Що? Як ти міг так сказати? – шоковано видихнула принцеса.

Я доволі раціонально зауважив:

- А що ще треба було сказати? Я бачив, як вона вагалася. Якби вона хоч трохи мені не довіряла, не видала б протиотрути, а просто дала б померти від дії отруйної речовини.

Навіть дроу, яка досі їла, схвально оцінила мої дії:

- Правильно діяв. Якби вона хотіла тебе вбити, ти б вже давно був мертвий.

- Добре. Що було далі? – знову пролунало від принцеси.

- Ну, ми повернулися з полювання, - сказав я, але Ембер перебила мене:

- Ні, я не про те. Чим закінчилось те, що мама Бет дізналася, що ти не її раси?

Я чесно розказав:

- Цим і закінчилось. Вона прибрала кинджал від мене, і ми продовжили полювання, не повертаючись до цієї теми.

- Але ж ви потім ще колись це обговорювали? – не здавалася Ембер, бажаючи дізнатися подробиці моїх відносин з Андаль.

- Не зовсім, - сказав я, але, пригадавши один момент, все ж розказав про нього:

- Це сталося значно пізніше. Через кілька років після того полювання. Ми поїхали з Андаль по одній зі справ Клану Альтаур, вже не пригадаю, по якій. Ми їхали на ящерах, тільки я і вона, більше нікого не було поряд. Саме тоді вона повернулася до цієї розмови, спитавши, хто я насправді.

- І що? Ти відповів? – знову безпосередня реакція Ембер.

- Ну, збрехати я не міг, тому промовчав, але вона вже і так знала, до якої раси я належу.

- Звідки? – не витримала принцеса.

Я розчарував її своєю відповіддю:

- Це очевидно. Якщо я виглядаю як дроу, але насправді ним не є, нескладно додуматися, до якої раси я належу.