Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Фроста вдарив його в обличчя. Від цього удару він би повалився набік, якби другий кулак альбіноса не перехопив його голову перед падінням, роз’юшивши йому носа та перекинувши його через спинку стільця. Фрост і Северард разом підняли його, знову поставили стілець і кинули туди його, задиханого. Вітарі стежила за цим, схрестивши руки на грудях.

— Це все дуже боляче, — промовив Ґлокта, — але болем можна знехтувати, якщо знати, що він довго не протриває. Якщо він не може протривати далі, ніж, скажімо, до заходу сонця. Щоб по-справжньому швидко зламати людину, їй треба пригрозити позбавити її чогось. Нашкодити їй так, що вона ніколи не відновиться. Кому, як не мені, знати?

— Йой! — верескнув посол, заметавшись на стільці.

Северард витер ніж об плече його білої сорочки, а тоді пожбурив на стіл його вухо. Воно лягло на деревину столу самотнім кривавим півкругом плоті. Ґлокта подивився на нього. «У точнісінько такій самій розжареній камері слуги імператора багато довгих місяців перетворювали мене на цю огидну, знівечену пародію на людину. Можна було би сподіватися, що можливість учинити так само з одним із них, можливість вирізати собі відплату фунт за фунтом дасть мені хоч якесь убоге скороминуще задоволення». І все ж він не відчував нічого. «Нічого, крім власного болю». Витягнувши ногу й почувши, як клацнуло його коліно, він скривився й шумно втягнув повітря крізь порожні ясна. «То чому я це роблю?»

Ґлокта зітхнув.

— Далі буде палець на нозі. Потім — палець на руці, око, кисть руки, ніс і так далі — розумієте? Вас зшукаються щонайменше за годину, а ми працюємо швидко. — Ґлокта кивнув на відтяте вухо. — На той час ми б могли залишити цілу купу вашої плоті. У разі потреби я різатиму вас, поки від вас не залишиться нічого, крім язика та мішка нутрощів, але я дізнаюся, хто зрадник, обіцяю. Ну що? Ви вже щось знаєте?

Посол витріщився на нього, важко дихаючи, а тим часом темна кров стікала підборіддям із його величного носа та крапала зі скроні. «Йому відібрало мову від шоку чи він обдумує наступний хід? Власне, не має значення».

— Мені стає нудно. Візьмися за його руки, Фросте.

Альбінос узяв його за зап’ясток.

— Зачекайте! — заволав посол. — Ради Бога, зачекайте! Це Вурмс. Корстен дан Вурмс, син самого губернатора!

«Вурмс. Надто вже очевидно. Утім, найочевидніші відповіді зазвичай і є правильними. Той малий гівнюк і рідного батька продав би, якби тільки подумав, що може знайти покупця...»

— І та жінка, Ейдер!

Ґлокта насупився.

— Ейдер? Ви впевнені?

— Вона це спланувала! Вона все спланувала!

Ґлокта повільно втягнув повітря крізь порожні ясна. Вони виявилися кислими. «Це жахливе почуття розчарування чи жахливе усвідомлення того, що я знав від початку? Лише їй завжди вистачало мізків, відваги чи ресурсів для зради. Прикро. Але ми занадто мудрі, щоби сподіватися на щасливий кінець».

— Ейдер і Вурмс, — пробурмотів Ґлокта. — Вурмс і Ейдер. Наша маленька огидна таємниця розгадана. — Він поглянув на Фроста. — Ти знаєш, що робити.

Нерівні сили

агорб здіймався з трави округлим рівним конусом, схожим на щось рукотворне. Дивно було, що цей великий курган стирчав сам-один посеред пласкої рівнини. Ферро йому не довіряла.

Вивітрене каміння оточувало його вершину нерівним колом і було розкидане по його схилах — деякі камені стояли вертикально, а деякі лежали на боці. Найменший був щонайбільше по коліно, а найбільший — удвічі вищий за людський зріст. Темні голі камені, що зухвало протистояли вітру. Давні, холодні, сердиті. Ферро насупилася, дивлячись на них.

Вони неначе насупились у відповідь.

— Що це за місце? — запитав Дев’ятипалий.

Кей знизав плечима.

— Якесь старе місце, страшенно старе. Старіше за саму Імперію. Побудоване, можливо, ще до часів Еуза, коли землею бродили дияволи. — Він усміхнувся. — Може, й побудоване дияволами. Хто його знає? Якийсь храм забутих богів? Якась гробниця? — Наша гробниця, — прошепотіла Ферро.

— Що?

— Добре місце для зупинки, — сказала вона вголос. — Для огляду рівнини.

Дев’ятипалий насуплено поглянув на курган.

— Гаразд. Зупиняємося.

Ферро стала на один із каменів, уперши руки в боки та вдивляючись примруженими очима на той бік рівнини. Вітер скуб траву та здіймав у ній хвилі, як на морі. Скуб він і великі хмари, перекручуючи їх, розриваючи й тягнучи небом. Він хльостав Ферро по обличчю, щипав їй очі, але вона на нього не зважала. Клятий вітер, як завжди.

Дев’ятипалий стояв поруч із нею, примружено дивлячись на холодне сонце.

— Там щось є?

— За нами йдуть.

Вони були далеко, та вона їх бачила. Крихітні цятки вдалині. Крихітні вершники, що пересуваються в океані трави.

Дев’ятипалий скривився.

— Ти впевнена?

— Так. Ти здивований?

— Ні. — Він перестав дивитись і потер очі. — Погані новини ніколи не дивують. Тільки засмучують.

— Я нарахувала тринадцятьох.

— Ти можеш їх порахувати? Я їх навіть не бачу. Вони йдуть по нас?

Вона підняла руки.

— А ти бачиш тут щось іще? Може, той реготливий покидьок Фінніус відшукав собі ще друзів.

— Блядь. — Він опустив погляд на віз, який зупинився біля підніжжя пагорба. — Нам їх не перегнати.

— Ні. — Вона скривила губи. — Можеш запитати в духів, що думають вони.

— І що вони нам скажуть? Що нам пиздець? — На мить запала тиша. — Краще зачекати й побитися з ними тут. Витягнути воза нагору. Принаймні в нас є пагорб і кілька брил, за якими можна сховатись.

— Я про це й думала. Так нам є коли підготувати місцевість.

— Гаразд. Тоді за діло.

Кінець лопати вгризся в Грунт, різко дряпнувши металом об землю. Звук вийшов надто вже знайомий. Рити ями та рити могили. У чому різниця?

Ферро рила могили для найрізноманітніших людей. Супутників чи майже супутників. Друзів чи майже друзів. Одного чи двох коханих, якщо їх можна було так назвати. Бандитів, убивць, рабів. Усіх, хто ненавидів гурків. Усіх, хто переховувався в Безплідних Землях, незалежно від причини.

Підняти лопату, опустити лопату.

Якщо бій закінчився, а ти ще жива, ти риєш. Складаєш вервечкою тіла. Риєш рядком могили. Риєш для своїх полеглих товаришів. Своїх зарізаних, проколотих, порубаних і зламаних товаришів. Риєш так глибоко, як тільки хочеш, закидаєш їх усередину, засипаєш,