Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Сковорода Григорій Савич

(1722—1794)

Видатний філософ, просвітитель-гуманіст, педагог, письменник, поет

Григорій Савич Сковорода народився в ніч на 22 листопада (3 грудня) 1722 року в сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині. Через багато років, 3 грудня 1763 р., філософ, прочитавши лекції з грецької мови в Харківському колегіумі і покінчивши з іншими справами, повернеться додому на тиху Чистоклітівську вулицю і згадає про свій день народження. Він напише: «Я почав роздумувати про те, як переповнене знегодами життя смертних. І мені здалася зовсім не дурною чиясь думка, що нібито дитина, яка щойно народилася, відразу ж починає плакати саме тому, що вже відчуває, з якими бідами їй рано чи пізно доведеться зустрітися. Думаючи про це наодинці, я вирішив, що не гоже мудрецеві ту ніч, в яку він, народившись, почав плакати, відзначати здравицями або іншими дурощами. Навпаки, я і зараз трохи заплакав, думаючи про те, яке ж це нещасне створіння – людина, якій у цьому кіммерійському сутінку мирської дурості не зблиснула іскра тепла Христового…»

Сковорода походив з небагатого, але відомого своїми чеснотами козацького роду. Його батьки – Сава і Пелагея – були звичайними міщанами з відповідним достатком, людьми чесними, гостинними і побожними. Є свідчення, що і сам хлопчик вже в ранньому віці відрізнявся побожністю, любов’ю до музики і навчання, а ще – чималим терпінням. Коли йому виповнилося сім років, його віддали в парафіяльну школу, яких у Чорнухах на ту пору було три на півтори сотні дворів. А восени 1734 року Григорій відправляється вчитися в прославлену Києво-Могилянську академію, що в ті часи перебувала в порі свого розквіту.

Перший клас – фара. Тут ієродиякон Веніамін Григорович навчив Сковороду і його однокласників читати і писати на латині, польській і церковнослов’янській мовах. У трьох подальших класах: інфіми (етимологія, синтаксис латини, арифметика і катехізис), граматики (складні питання синтаксису, твори Цицерона і Овідія) і синтаксими (стилі латинської ораторської прози, латинська поезія) – його вчителем був Амвросій Негребецький. Сковороді дуже легко давалися всі шкільні премудрощі і він швидко переходив з одного класу в інший.

Наступний клас – риторики – Григорій успішно пройшов в 1739/40 навчальному році у Сильвестра Ляскоронського, що читав чималий за об’ємом курс під назвою «Основи ораторського красномовства». У своїх лекціях Ляскоронський, спираючись на грецьких і римських класиків, перш за все, на Цицерона, детально розглядав вчення про поетичні тропи і фігури, про те, як складати і оповіщати різні урочисті промови, як будувати композицію і так далі.

А потім Сковороду чекали два останні класи: філософія і богослов’я. Філософію (діалектика, логіка, фізика, метафізика й етика) хлопець почав вивчати в 1740—1741 роках під керівництвом префекта академії Михайла Козачинського – прекрасного поета і філософа, який до того був префектом і викладачем поетики і риторики Карловацької слов’яно-латинської школи в Сербії і вже встиг прославитися своєю «Трагікомедією» про смерть останнього сербського царя Уроша V, – твору, з якого починається сербська драматургія. Тепер же Козачинський читав курс під назвою «Синтагма всієї аристотелівської філософії».

Правда, навчання в класі філософії Сковороді довелося перервати, оскільки восени 1742 року, пройшовши конкурсний відбір у тодішній столиці Гетьманщини Глухові (екзамен з церковного співу і співу на «італійський зразок»), хлопець став співаком-альтистом придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни. З того часу і до кінця серпня 1744 року він житиме в Москві і Санкт-Петербурзі.

У кінці літа 1744 року, прибувши до Києва у складі пишного почту імператриці Єлизавети, Сковорода звільнився з капели в чині «придворного уставника», тобто регента, і відновив своє навчання в класі філософії Київської академії. Проте рівно через рік генерал-майор Федір Вишневський (той самий, який колись запримітив Олексія Розума) запропонував Сковороді, як людині, обізнаній з музикою та іноземними мовами, відправитися разом з ним до Угорщини. За наступні п’ять років Григорію довелося побувати і в Австрії, і в Словаччині, і в Польщі, і, ймовірно, в Італії (у своїх роботах філософ згадував, окрім іншого, Венецію і Флоренцію), Чехії і Німеччини.

* * *

У жовтні 1750 року, переповнений новими враженнями, але без копійки за душею, Сковорода повертається на батьківщину. Якийсь час він жив у своїх приятелів і знайомих, поки в кінці 1750-го або на початку 1751 року переяславський єпископ Никодим Сребницький не запросив його на посаду вчителя поетики в місцевий колегіум. Сковорода з радістю погодився, оскільки любив і поезію, і викладацьку роботу. Але тут його чекало гірке розчарування. Його розуміння поетичної творчості не задовольнило владику, оскільки, швидше за все, дуже сильно відрізнялося від звичних для старої української школи основ поетики.

Після звільнення з Переяславського колегіуму Сковорода опинився в надто важкому становищі. У той час з майна у нього не було нічого, окрім двох старих сорочок, камлотового каптана, пари черевиків і одних чорних гарусних панчіх. Восени того самого року Сковорода знову повертається в свою alma mater і починає слухати курс «Православне християнське богослов’я» у префекта академії Георгія Кониського – відомого поета, філософа і богослова. Втім, навчання в класі богослов’я Сковорода не завершив: пізньої осені 1753 року за рекомендацією київського митрополита Тимофія Щербацького він став вихователем Василя Томари – старшого сина бунчужного товариша Степана Томари – і відправився в село Каврай, за 36 верст від Полтави.

Кажуть, що хлопчисько був украй розпещений матір’ю – Ганною, дочкою полтавського полковника Василя Кочубея і Анастасії Апостол. Очевидно, зарозуміла пані дозволяла своєму первістку робити все, що душа забажає. До вчителя вона ставилася дуже прохолодно. Втім, ще холодніше зустрів його сам господар – людина розумна, освічена, проте без міри горда своїм походженням і багатством. Але філософ скрупульозно виконував передбачені контрактом обов’язки. Він навіть зумів полюбити свого неслухняного вихованця, який виявився обдарованим, кмітливим і жвавим хлопцем.

Хлопчик теж полюбив свого вчителя, хоча той йому ніколи не потурав, а іноді навіть дозволяв собі на його адресу уїдливе слівце. Одного разу юний Томара відповів якоюсь дурістю на питання Сковороди. Вирок учителя не змусив себе довго чекати: «Друже мій, так думати може тільки свиняча голова». Юний пан почервонів, як мак, і нічого не відповів. Проте слуги відразу ж донесли про це своїй господині. Ганна просто закипіла від обурення, коли дізналася, що її улюбленого синочка охрестили «свинячою головою», і негайно пішла до чоловіка вимагати, щоб той покарав учителя за таке нечуване нахабство.