Читати книгу - "Ловець снів"

Чотири кулеметні обслуги людей Овена Андергілла, які пересіли з автобуса до гелікоптерів «Сі-Ейч 47»[78], доправлені в цю глушину хлопцями з АНГ, вже були готові піднятися в повітря, вже заводили мотори й наповнювали повітря гуркотом, коли від Курца надійшла команда відставити.

Овен передав команду і рухом підборіддя ліворуч перевів зв’язок на особистий канал Курца.

— Перепрошую, але якого біса? — роздратовано спитав Овен. Якщо це треба було зробити, він хотів це зробити й забути. Це навіть гірше, ніж Босанскі Нові, набагато гірше. Отак узяти й відмовитися від усього лише тому, що прибульці, бачте, не люди? Ні, принаймні з ним цей номер не пройде. Істоти, які змогли побудувати «Синього гостя» — або хоча б прилетіти на ньому, — більше, ніж люди.

— Я тут безсилий, приятелю, — сказав Курц. — Синоптики з Банґора кажуть, наближається ураган. Вони це лайно називають Альберта. Тридцять хвилин, максимум сорок п’ять, і ми опинимось у нього на шляху. Навігаційне обладнання в нас не працює, тому краще почекати, якщо є можливість. А така можливість є. Ти ще будеш мені вдячний.

«Дуже сумніваюсь».

— Вас зрозумів. Відбій. — Він смикнув підборіддям праворуч. — Конкліне. — На цьому завданні звання не називались, особливо по радіо.

— Слухаю, с… Слухаю.

— Передай хлопцям, чекаємо тридцять — сорок п’ять хвилин. Повтори, тридцять — сорок п’ять хвилин.

— Вас зрозумів. Тридцять — сорок п’ять хвилин.

— Давай-но послухаємо музику.

— Замовлення будуть?

— На твій розсуд. Тільки не гімн загону.

— Вас зрозумів. Гімн загону скасовано.

У голосі Конка не було ані нотки веселості. Принаймні комусь це завдання так само не подобалось, як Овену. Воно й зрозуміло, Конклін теж брав участь у місії в Босанскі Нові в 1995 році. У навушниках Овена заграли «Pearl Jam». Він стягнув їх і повісив на шию, як хомут. «Pearl Jam» йому не подобались, але в цій команді він був у меншості.

Арчі Перлмуттер і його люди кидалися туди-сюди, немов кури з відрубаними головами, звично намагалися віддавати честь, але відсмикували руки, багато хто при цьому злякано поглядав на маленький зелений розвідувальний вертоліт, у якому сидів Курц: навушники на місці, обличчя прикрите номером місцевої газети «News». Курц, здавалося, був занурений у читання, але Овену чомусь здавалося, що він помічає кожну спробу віддати честь, кожного солдата, який забув про ситуацію і повернувся до старих, вироблених роками звичок. Поруч із Курцом на лівому кріслі сидів Фредді Джонсон. Джонсон служив під орудою Курца, певно, відтоді, як Ноїв ковчег пристав до гори Арарат. Він теж брав участь в операції у Босанскі і, безперечно, про все доповідав Курцові, коли сам Курц мусив відсиджуватись у тилу — через розтягнутий пах він так і не зміг осідлати свою улюблену пуку.

У червні 1995 року повітряні війська втратили пілота-розвідника в забороненій для польотів НАТО зоні біля хорватського кордону. Серби зчинили великий галас через літак капітана Томмі Каллагана і зчинили б іще більший через самого Каллагана, якби спіймали його. Великі військові начальники, яких досі переслідували кошмари про те, як північні в’єтнамці радо виставляють пілотів із промитим мозком перед міжнародною пресою, зробили пошуки Томмі Каллагана предметом першорядної ваги.

Шукачі з ніг збились, але так і не змогли його знайти. Коли відведений на пошуки час уже майже сплив, Каллаган сам вийшов із ними на зв’язок на низькій частоті. Його дівчина повідомила їм хороше кодове запитання, і, коли людина на землі наступного разу зв’язалася з ними, він дав правильну відповідь: друзі почали його називати Ригозавром після однієї по-справжньому незабутньої пиятики на третьому курсі.

Хлопці Курца вирушили по Каллагана на двох гелікоптерах, значно менших, ніж ті, які вони використовують зараз. Операцією керував Овен Андергілл, якого багато хто (в тому числі він сам) вважав наступником Курца. Каллаган повинен був, побачивши пташок, пустити в повітря дим, а завданням Андегілла було підняти його на борт. Так, як на коня пуку, — непомітно. Наскільки уявляв Овен, у цьому не було особливої необхідності, просто Курцу так подобалось: його люди невидимі, його люди їздять на ірландській конячці.

Операція пройшла блискуче. Було запущено кілька ракет «земля — повітря», але вони навіть близько не підлетіли до гелікоптерів; коротше кажучи, Мілошевич облажався на повну. І лише коли вони вже забирали Каллагана на борт, Овен побачив своїх єдиних боснійців: п’ятеро-шестеро дітей, найстаршому не більш ніж десять років, вони мовчки спостерігали за ними з похмурими обличчями. Думка про те, що наказ Курца не залишати свідків може стосуватися зграйки замурзаних хлопчаків, в Овена навіть не виникла. І Курц ніколи про це не згадував.

До сьогодні.

У тому, що Курц — людина страшна, Овен не сумнівався. Але в їхньому відомстві на службі перебувало багато страшних людей, скоріше демонів, ніж ангелів, і багато з них жити не могли без секретності. Що робило Курца особливим, Овен не знав. Курц… Довготелесий чоловік із похмурим обличчям і світлими, майже білими віями. Дивитися в ці очі було важко, тому що жодне людське почуття в них не відбивалося: ні любов, ні радість, ні цікавість — нічого. І тому що повна відсутність цікавості лякала найбільше.

Біля крамниці спинилася розбита «субару», з неї обережно вибралися двоє дідів. Один в обвітреній руці стискав чорний ціпок. Обидва були в червоно-чорних картатих мисливських куртках і вицвілих кепках. В одного над козирком було написано «КЕЙС», у другого — «ДІРІ». Старі з подивом дивилися на солдатів. Військові в крамниці Ґосселіна? Що за чортівня? На вигляд їм було за вісімдесят, але їхні погляди були сповнені цікавості, якої не вистачало Курцові. Цікавість угадувалась у їхніх постатях, у нахилі голови.

Запитання, яких Курц не озвучив: «Що їм треба? Вони справді становлять загрозу? Чи нашкодимо ми собі, якщо зробимо це? Невже вітер, який ми посіяли, принесе бурю? І що за сила в усіх попередніх контактах — спостереження НЛО, вогні в небі, випадання «волосся янгола» і червоного порошку, викрадення землян, які почалися наприкінці шістдесятих, — змушувала нас так їх боятися? Чи намагався хоч хто-небудь установити зв’язок із цими створіннями?»

І останнє, найважливіше запитання: чи сірі чоловічки схожі на нас? чи є вони хоч у якомусь розумінні людьми? чи буде це звичайним убивством?

Відповідь на жодне з цих запитань не відбилася в Курцових очах.

5

Снігопад зменшився, день прояснився, рівно за тридцять хвилин після наказу затримати виліт Курц