Читати книгу - "Несподівана вакансія"

якби посадити її поруч із жінкою, то це нагадувало б їй про відсутність власного чоловіка. Кей і Майлз почали обговорювати тему соціальної праці.

— Я вам не заздрю, — казав він, накладаючи Кей велику порцію запіканки. Саманта бачила, як біла тарілка всуціль вкрилася чорними обгорілими цятками, що плавали в соусі. — 3 біса важка праця.

— Ну, нам вічно бракує фінансів, — поскаржилася Кей, — але часом це приносить задоволення, особливо, коли бачиш, що ти можеш бодай щось змінити.

Вона подумала про Відонів. Учорашній аналіз Терріної сечі в клініці виявився негативним, а Роббі провів цілий тиждень у яслах. Ця згадка втішила її, врівноваживши легке роздратування тим, що Ґевін і далі приділяв усю свою увагу Мері, анітрохи не допомагаючи їй підтримати й полегшити розмову з його приятелями.

— У вас є донька, Кей?

— Так, Ґая. Їй шістнадцять.

— Як і нашій Лексі, треба їх познайомити, — сказав Майлз.

— Ви розлучилися? — делікатно поцікавилася Саманта.

— Ні, — відповіла Кей. — Ми не були одружені. Він був моїм університетським другом, і ми з ним порвали стосунки невдовзі після її народження.

— Так, ми з Майлзом теж ледве встигли закінчити університет, — сказала Саманта.

Кей не знала, чи Саманта мала намір підкреслити різницю між собою, одруженою з поважним самовдоволеним батьком її дітей, і покинутою Кей… хоча звідки Саманті було знати, що Брендан її покинув…

— До речі, Ґая працюватиме по суботах з вашим батьком, повідомила Майлзу Кей. — У новій кав’ярні.

Майлз був захоплений. Він отримував величезну втіху від усвідомлення того, що він і Говард настільки пов’язані з місцем, до якого так чи інак причетні всі пеґфордці, чи то як друзі, чи як клієнти, покупці або співробітники.

Ґевін, що ніяк не міг прожувати шматок гумового м’яса, яке чинило шалений опір його зубам, раптом відчув неспокій. Він не знав, що Ґая найнялася працювати в Майлзового батька. Він якось випустив з уваги, що Ґая була для Кей ще одним потужним засобом пустити коріння в Пеґфорді. Коли він не опинявся поряд з дверима, якими люто грюкала Ґая, не бачив і не чув її лихих поглядів і дошкульних реплік, Ґевін просто забував, що Ґая живе своїм незалежним життям.

— А Ґаї подобається в Пеґфорді? — запитала Саманта.

— Ну, тут трохи тихіше порівняно з Гекні, — відповіла Кей, — але вона швидко звикає.

Вона відпила добрячий ковток вина, щоб зволожити рот після такої відвертої брехні, адже перед тим, як іти сюди, вони з Ґаєю знову посварилися.

(— Що з тобою? — запитала Кей, коли Ґая сиділа в халаті поверх одягу за кухонним столом, згорбившись над ноутбуком. На екрані було відкрито чотири чи п’ять вікон діалогу. Кей знала, що Ґая спілкується в інтернеті з друзями, які залишилися в Гекні, друзями, з якими вона товаришувала ще з початкової школи.

— Ґая?

Зловісна мовчанка була новим і поганим знаком. Кей звикла більше до вибухів роздратування й люті, спрямованих проти неї і, особливо, проти Ґевіна.

— Ґаю, я, здається, розмовляю з тобою.

— Ага, я слухаю.

— Тоді, прошу, будь така люб’язна мені відповісти.

Чорне віконечко діалогу стрибнуло вгору до інших вікон на екрані, кумедних маленьких зображень, що блимали й миготіли.

— Ґаю, ти можеш мені відповісти?

— Що? Що ти хочеш?

— Я намагаюся запитати, як пройшов твій день.

— Мій день був гівна вартий. І вчора так було. І завтра так буде.

— А коли ти прийшла додому?

— Так, як завжди.

Іноді, навіть після стількох років, Ґаю обурювало те, що вона мусить сама заходити в порожній дім, що Кей не зустрічає її вдома, як усі матері із книжок.

— Ти можеш пояснити, чому твій день був гівна вартий?

— Бо ти примусила мене жити в цій гівняній дірі.

Кей ледве стрималася від крику. Останнім часом вони здіймали такий вереск, що його, мабуть, чула вся вулиця.

— Ти знаєш, що я нині йду з Ґевіном у гості?

Ґая пробурмотіла щось нерозбірливе.

— Що?

— Мені здавалося, що він не горів бажанням кудись тебе виводити.

— Що ти маєш на увазі?

Але Ґая не відповіла. Вона просто надрукувала відповідь у одному з віконечок на екрані. Кей завагалася, прагнучи водночас видобути з неї відповідь і боячись її почути.

— Думаю, що ми повернемося десь опівночі.

Ґая не відповіла. Кей вийшла в коридор, чекаючи на Ґевіна.)

— Ґая подружилася, — розповіла Майлзу Кей, — з дівчиною, що живе на цій вулиці, як же її ім’я… Наріндер?

— Суквіндер, — відповіли одночасно Майлз і Саманта.

— Це гарна дівчинка, — додала Мері.

— Ви знаєте її батька? — запитала Саманта.

— Ні, — зізналася Кей.

— Він хірург-кардіолог, — сказала Саманта, допиваючи четвертий келих вина. — Абсолютний красень.

— Гм… — сказала Кей.

— Як боллівудська кінозірка.

Ніхто з них, подумала Саманта, навіть не спробував похвалити вечерю, хоча б із ввічливості, навіть якщо вона й жахлива. Як не вдалося помучити Ґевіна, то можна принаймні відігратися на Майлзі.

— Вікрам — це єдина особа, заради якої варто жити в цьому забутому Богом містечку, повірте мені, — сказала Саманта. — Ходяче втілення сексу.

— А його дружина працює в нас лікарем, — додав Майлз, а ще вона член місцевої ради. Вас, Кей, найняла на роботу ярвілська окружна рада, чи не так?

— Так, — підтвердила Кей. — Але більшість часу я проводжу на Полях. Наскільки я знаю, адміністративно вони належать, здається, до Пеґфорда?

«Тільки не Поля, — подумала Саманта, — не згадуйте тут ті проклятущі Поля».

— А, — мовив Майлз із багатозначною помішкою. — Ну, так, адміністративно Поля належать Пеґфорду. Адміністративно. Болюча тема, Кей.

— Справді? А чому? — поцікавилася Кей, маючи надію, що ця розмова зацікавить усіх, бо Ґевін і далі говорив щось упівголоса вдові.

— Ну, бачите… це все почалося в п’ятдесятих роках. — Скидалося, що Майлз починає виголошувати старанно підготовлену промову. — Ярвіл хотів розширити житловий масив Кентерміл, але замість того, щоб розбудовувати його на захід, там, де тепер об’їзд…

— Ґевіне? Мері? Ще вина? — спробувала перебити Майлза Саманта.

— …вони трохи злукавили. Купили земельну ділянку, не уточнивши, для чого вона їм потрібна, а тоді взяли й розбудували той масив, порушивши пеґфордські межі.

— А чому ти, Майлзе,