Читати книгу - "З любов’ю, Обрі"

— Я з’їв великий пакет сирних кульок.

— А… — скривилася я.

Маркус засміявся.

— Де Бріджет?

— Їй треба закінчити домашню роботу. Буде за хвилину. Слухай. У мене буде день народження, — сказала я. — Хочеш прийти?

— Коли?

— Одинадцятого березня.

— Це твій справжній день народження?

— Так.

— І тобі буде дванадцять?

— Так.

— Мені вже дванадцять.

— Добре.

— Тобі подобаються набори з науковими експериментами? Є такі, де можна самому виростити кольорові кристали, а потім їх можна розтрощити.

— Думаю, мені таке може сподобатися, — припустила я.

— Тоді це й буде моїм подарунком, — сказав він.

— Це означає, що ти прийдеш? — запитала я.

Маркус усміхнувся.

Я розплющила очі. У кімнаті вже є трохи світла. Тихо. Цього ранку було інше відчуття, ніж завжди.

«Мені сьогодні дванадцять», — подумала я.

Лежала зручненько і думала про це.

Згадала свій шостий день народження. Тренувальні коліщата і татова рука, яка підштовхує велосипед, щоб я їхала ще швидше.

Пригадала свій восьмий день народження. Ми з Саванною граємося здутими кульками з моєї вечірки. Вони м’які і поспускалися на підлогу, ми сідаємо на них і лускаємо — одну за одною. Саванна кричить і сміється після кожного лускання.

Потім було одинадцять. Минулого року. Я заплющила очі, щоб надовше затриматися у цьому спогаді.

— Стейк на день народження — страшенно дорослий вибір страви, — каже мама.

— Та нормально, — заперечує тато. — Нехай буде стейк. Ми всі можемо з’їсти по стейку. Я впевнений, що до м’яса вона захоче макарони з сиром.

— Картоплю з сиром, — виправляю я тата.

Тато усміхається до мене. Нахиляється для ескімоського поцілунку. Потім повторює:

— Стейк і картопля з сиром.

Чи то був мій останній ескімоський поцілунок?

— Я не можу пригадати, Семмі, — сказала я вголос.

Я вилізла з ліжка і підійшла до його акваріума. Він витрі-витрі-витріщився на мене.

Я обережно притиснула носа до акваріума. Потім відступила назад.

— Як я все це робитиму без них? — прошепотіла я.

У двері постукали, я аж підстрибнула.

Бабуся відчинила двері.

— О, добре, що ти вже встала. З днем народження!

Вона поспішила мене обійняти.

— Попереду дуже насичений день! Швиденько вдягайся, унизу на тебе чекає особливий сніданок. Побачимося за хвилину.

І бабуся поквапом вийшла.

У бабусиному будинку ніколи не було безладу, але перед вечіркою бабуся хотіла поприбирати ще ретельніше, ніж завжди. Вона забрала мене після школи, щоб я дісталася додому швидше, ніж автобусом, і в машині вручила мені список справ.

1. Хувер.

2. Пил.

3. Прикрашання.

— Що таке хувер? — запитала я.

— Та ти знаєш, береш хувер і чистиш килимки.

— Що таке хувер?

— Пилосос. Усі пилососи у нас були хуверами [13].

З «хувера» можна зробити дієслово, бо я «прохуверила» усі килими. Потім знайшла у кухонній комірчині рожеву мітелку для витирання пилюки і «відметелила» усі полички.

Після прибирання з комірчини нагорі я витягла білу святкову скатертину і застелила нею стіл у їдальні. Знайшла пакунки з прикрасами до свята, які сама вибирала. Усі речі були фіолетові й срібні. Я саме накривала на стіл, коли прийшла Бріджет.

— Привіт! — сказала вона. — Можна, я повішу транспаранти?

Це перетворилося на роботу для двох. Ми стояли