Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

принтери стануть звичним явищем на домашній і ресторанній кухнях, і перед гурманськими шеф-поварами постане той самий ринок типу «переможець отримує все», з яким зараз вже доводиться мати справу професійним музикантам.

Та найбільша з-поміж усіх дестабілізація може статися тоді, коли тривимірні принтери зробляться достатньо великими, щоб застосовувати їх у будівництві. Берох Хошневіс, професор інженерно-технічних розробок з Південно-Каліфорнійського університету, створює масивний тривимірний принтер, здатний споруджувати будинки протягом лишень однієї доби. Ця машина рухається рейками вздовж будівельного майданчика і має велику друкарську насадку, що укладає шари бетону під контролем комп’ютера. Процес — повністю автоматизований, і дає змогу виробляти стіни міцніші за ті, що отримують за допомогою традиційних технологій [6]. Цей принтер можна використовувати для спорудження будинків, офісних будівель і навіть багатоповерхових споруд. Наразі ця машина вміє споруджувати лише бетонні стіни будівлі, тимчасом як робітники встановлюють двері, вікна та інші компоненти. Одначе неважко уявити майбутні принтери, удосконалені настільки, що зможуть використовувати в своїй роботі велику кількість різних матеріалів.

Вплив тривимірного друку на промислове виробництво може виявитися відносно слабким лише тому, що фабрики й заводи вже й без того є високоавтоматизованими підприємствами. Одначе в будівельній галузі ситуація може виявитися зовсім іншою. Спорудження будинків з дерев’яним каркасом є однією з найтрудомісткіших галузей економіки і лишається одним з тих напрямів, що забезпечує працевлаштування для відносно малокваліфікованих робітників. В одних лише Сполучених Штатах у сфері будівництва зайнято майже 6 млн осіб, тимчасом як за оцінками Міжнародної організації праці (International Labour Organisation) число зайнятих в будівельній галузі в усьому світі становить майже 110 млн осіб [7]. Колись тривимірні будівельні принтери зможуть забезпечити нам кращі й дешевші будинки, а також радикально нові архітектурні рішення, утім ця технологія також призведе до ліквідації незчисленних мільйонів робочих місць.

Автономні автомобілі

Тринадцятого березня 2004 року самокерований автомобіль виїхав на завершальний відрізок шляху, що мав привести його від царини наукової фантастики до повсякденної реальності. Ця дата стала початком змагань «Грандіозний виклик» (Grand Challenge), організованих Агенцією з перспективних дослідницьких проектів (Defense Advanced Research Projects Agency, DARPA) Міністерства оборони США — перегонів, що, як сподівалася ця агенція, мали б пришвидшити прогрес у сфері розробки автономних військових транспортних засобів. П’ятнадцять робототехнічних автомобілів вирушили маршрутом, який починався в містечку Барстоу, що в штаті Каліфорнія, і звивистою лінією в 240 кілометрів тягнувся через пустелю Мохаві. На кону був приз у мільйон доларів, що чекав на того учасника перегонів, якому першому вдасться перетнути фінішну лінію. Результати виявилися невтішні. Жоден з автомобілів не спромігся здолати хоча би 10 % маршруту. Найбільшого успіху досягнув модифікований Humvee з Університету Карнеґі-Мелона: він з’їхав з дороги всього лишень за дванадцять кілометрів і врізався в насип. Агенція з перспективних дослідницьких проектів Міністерства оборони США оголосила перегони невдалими, а обіцяний грошовий приз не дістався нікому.

Одначе DARPA визнала обнадійливими навіть такі результати, призначивши повторні перегони і збільшивши розмір винагороди до двох мільйонів. Повторні змагання відбулися 8 жовтня 2005 року і, згідно з вимогами, робототехнічні автомобілі мали впоратися з понад сотнею різких поворотів, проїхати крізь три тунелі, а потім здолати гірський перевал з крутими обривами обабіч звивистої й вузької ґрунтової дороги. Прогрес, досягнутий автономними саморухомими екіпажами, виявився вражаючим. Лишень за півтора року безперервного вдосконалення п’ять із цих автомобілів буквально здійснили стрибок з глибокої канави прямісінько до фінішної лінії. Переможець, модифікований Volkswagen Touareg, сконструйований Себастіаном Труном зі Стенфордського університету, пройшов дистанцію перегонів менш ніж за сім годин. Модифікований Humvee з Універстету Карнеґі-Мелона перетнув фінішну лінію всього лишень десятьма хвилинами пізніше. Решта два автомобілі здолали дистанцію ще за півгодини.

Та в листопаді 2007 року DARPA організувала ще одні змагання. Цього разу агенція вирішила провести їх у міських умовах, де робототехнічні транспортні засоби конкурували б на дорогах з цілим парком з тридцяти автомобілів Ford Taurus, за кермом яких сиділи професійні водії. Саморухомі автомобілі мали дотримуватися правил дорожнього руху, зливатися з транспортним потоком, паркуватися, а також долати пожвавлені перехрестя доріг. Шість із тридцяти п’яти робототехнічних автомобілів спромоглися пройти всю дистанцію. Авто Стенфордського університету знову виявилося першим, та згодом його понизили до другого місця після того, як судді проаналізували інформацію і зняли з нього певну кількість очок за порушення правил дорожнього руху, чинних у штаті Каліфорнія [8].

Компанія Google 2008 року започаткувала власний проект автономного автомобіля. Його керівником був призначений Себастіан Трун, який за рік до того прийшов до компанії працювати над проектом Street View, і Google почав швидко переманювати до себе найкращих інженерів, які працювали над автомобілями, що брали участь в змаганнях під егідою DARPA. За два роки група розробила модифікований варіант автомобіля Toyota Prius, нашпигований складним обладнанням, зокрема камерами, чотирма окремими радарними системами, а також лазерними далекомірами вартістю 80 тисяч доларів; це обладнання мало здатність створювати повну тривимірну модель дорожніх умов, в яких рухався автомобіль. Автономні автомобілі вміли об’їжджати інші транспортні засоби, всілякі предмети, а також пішоходів; вони вміли читати дорожні знаки й знаходити вихід майже з будь-якої дорожньої ситуації. Станом на 2012 рік «ескадра» автономних автомобілів компанії Google проїхала без дорожніх інцидентів понад 450 тисяч кілометрів різноманітних шляхів — від автострад, заповнених щільним потоком автомобілів, що рухалися в переривчастому режимі «стоп-старт», і до вулиці Lombard Street у Сан-Франциско, відомої своїм складним звивистим рельєфом. У жовтні 2013 року компанія оприлюднила дані, котрі свідчили, що її автомобілі постійно перевершували водіїв-людей у таких аспектах, як плавність прискорення й гальмування, а також в плані навичок безпечної їзди [9].

Цей проект компанії Google справив на автомобільну промисловість підбадьорливий ефект. Відтоді майже кожен великий виробник автомобілів оголосив про свої плани запровадження щонайменше напівавтономної системи керування автомобілем упродовж найближчих десяти з гаком років. Нинішнім лідером є компанія Mercedes-Benz. Модель S-класу, випуску 2014 року, вже вміє рухатися автономно в міському транспортному потоці в режимі «старт-стоп» або ж автострадою зі швидкістю до 190 кілометрів за годину. Система керування цього авто орієнтується або