Читати книгу - "Бронзовий птах"

умовно. І нема чого з ним морочитись. Ми ж уже й так усе знаємо.

Але сумлінний Славик акуратно перемальовував птаха.

— Роби як знаєш, — пробурчав Генка, — але на кресленні, яке ти робитимеш для мене, будь ласка, не малюй. Не треба мені цього орла.

І він з великим невдоволенням стежив за Славиковою роботою. Морочиться з орлом цілісіньку годину! І це тільки на першому кресленні! Скільки ж він з усіма трьома копіями морочитиметься?

Нарешті Славик перемалював орла і почав заштриховувати його.

— Для чого ти його заштриховуєш? — розізлився Генка.

— Для того, що на кресленні заштриховано.

— Але ж він не весь заштрихований, — закричав Генка, — а ти його всього заштриховуєш!

— Правда, — розгублено промовив Славик, роздивляючись креслення.

Справді, в орла був заштрихований тільки тулуб. Голова ж його була замазана суцільною чорною фарбою, а лапи, навпаки, не зафарбовані і не заштриховані.

— Це я із-за цигаркового паперу прогавив: погано видно крізь нього, — засмучено промовив Славик. — Доведеться перемальовувати.

Генка спробував стримати його. Навіщо перемальовувати?! Все одно ж орел зображений умовно і зовсім не потрібний. Яка різниця, заштрихований він чи ні? А якщо Славик хоче перемальовувати, то нехай віддасть цю зіпсовану копію йому, Генці, а решту може перемальовувати як завгодно.

— Будь ласка, — сказав Славик, відшпилюючи зіпсовану копію, — можеш взяти, решту я зроблю правильно. Точно так, як на кресленні.

— Ну й роби на здоров'я!

Генка недбало згорнув одержану від Славика копію і поклав у кишеню.

— Обережніше, — зауважив Славик. — Якщо загубиш, то можуть бути великі неприємності.

— Не турбуйся, будь ласка, я ще ніколи нічого не губив.

Розділ шістдесят перший
Орли

Славик закінчив перекреслювати саме перед тим, як діти повернулися з села.

Після обіду Генка і Славик повернули Мишкові креслення і показали йому копії.

Мишко мовчки подивився на не потрібні тепер нікому аркуші. Бідолашний Славик, працював над ними півдня. І як акуратно все перемалював!

— А де ж третя копія? — спитав Мишко тільки для того, щоб виграти час.

— Вона в мене, — відповів Генка, — я взяв собі зіпсовану.

— Чим же вона зіпсована? — спитав Мишко, все ще не наважуючись сказати хлопцям правду.

Генка поклав свою копію поряд з іншими, показав, чим вона зіпсована.

— А втім, — сказав він, — зіпсована вона лише на думку Славика. Цей орел не має абсолютно ніякого значення. Просто емблема графського роду, як і бронзовий птах.

— Так, — підтвердив Славик, — може, штриховка не має значення, але, оскільки вона є, я вирішив точно перемалювати.

Мишко тимчасом пильно розглядав креслення.

Справді, птах тут нічогісінько не означає: ні місця скарбу, ні дороги до нього. Дорога зображена лініями і поворотами. Вони вчора перевірили цю дорогу, і все виявилося правильним. Крім того, як розповідав лікар, уже сотні людей з допомогою креслення намагалися знайти скарб, значить вивчили креслення вздовж і впоперек. Усе це так… Але чому птах по-різному розмальований? Хоч яким малим є його зображення, хоч як стерлося креслення, а все ж виразно видно, що розкраска різна: голова чорна, тулуб заштрихований, лапи білі. Що це означає?

— Чого ти так розглядаєш? — спитав Генка, з цікавістю і навіть деяким занепокоєнням стежачи за виразом Мишкового обличчя.

— Міркую: що означає птах? Для чого він тут і чому по-різному розмальований?

— Але ж, Мишко, — Генка навіть скривився від невдоволення, — яке це може мати значення? Цим гербам та сама ціна, що й орлам на царських п'ятаках: емблема! Хоч копійка, хоч дві, хоч п'ятак, а всюди двоголовий орел… Ні про що не говорить і нічого не означає… І що тут гадати? Адже ми вже знаємо, де закопано скарб… Треба не гадати, а піти і викопати його. От і все!

— Ти в цьому переконаний?

— У чому?

— В тому, що ми знаємо, де закопано скарб.

Генка розвів руками.

— Але ж ми там були вчора…

Мишко помовчав, потім, зітхнувши, сказав:

— Ніякого скарбу там немає.

Генка і Славик втупилися в нього очима.

— Так, так, — повторив Мишко, — немає, не було і не буде!

Генка і Славик продовжували дивитися на Мишка — Генка ошелешено, Славик запитливо.

— Чого ви витріщилися на мене? — спитав Мишко. — Немає там ніякого скарбу, от і все…

— Так… але… як же креслення, і графиня, і взагалі все? — пробелькотів Генка.

— Ніяка вона не графиня, — зневажливо відповів Мишко.

— Але звідки ти знаєш, що там нічого немає? — спитав Славик.

— А от звідки…

І Мишко переказав друзям розповідь лікаря.

Такий жорстокий удар! Хлопці здавалися самі собі жалюгідними, нікчемними дурнями, безглуздими фантазерами… Як вони тепер дивитимуться всім в очі? Щоправда, ніхто нічого не знає, але всі бачили, скільки багатозначної таємничості вони на себе напускали… І невже треба розлучитися з мрією розгадати таємницю, розкрити секрет, який ніхто до них не міг розкрити? Це було жахливо!

І як тільки Мишко все розповів, у нього стало легше на душі. Виговорився нарешті…

— Що ж, дуже прикро, — сказав, помовчавши, Славик. — А втім, цього треба було сподіватись: якщо всі шукають і давно шукають, то чому саме ми повинні знайти?

Мишко знизав плечима: