Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

дізнався на бенкеті, що його справив президент республіки для багатьох членів уряду, міністра Шнуре й нашого посла в Берліні Ківімякі. Одностайна думка президента Рюті й членів Державної ради, яку я цілком поділяв, полягала ось у чому: ми, аби зорієнтуватися в актуальному становищі світової політики, маємо всі підстави послати делегацію офіцерів до Німеччини для отримання інформації, яку обіцяв міністр Шнуре.

Щоб наголосити, що делегація їде по інформацію, я спершу вибрав її членів не з найвищих військових керівників. Однак довідавшись, що наших офіцерів прийматимуть провідні німецькі військовики, я волів призначити керівником делегації начальника Генерального штабу. Серед вказівок, даних генерал-лейтенантові Гайнрихсу, було те, що він не має повноважень приймати рішення і мусить ретельно уникати взяття будь-яких зобов’язань. Президент теж зазначив міністрові Шнуре, що Фінляндія має лише бажання не втручатися в з’ясування стосунків між великими державами.

У Зальцбурзі 25 травня делегацію прийняли генерал-фельдмаршал Кайтель і генерал Йодль. Перший привітав гостей і зазначив загальними висловами, що Німеччина стоїть перед новими, знаменними починаннями, для втілення яких треба ретельно підготуватися. Питання, яке стало першопричиною цього запрошення, «не є терміновим», і нічого ще не ухвалено, «але ми звикли готуватися ґрунтовно і завчасно, щоб мати змогу діяти швидко, коли настане час».

Далі генерал Йодль виступив з короткою доповіддю, у якій торкнувся всіх аспектів світового конфлікту. Збройний конфлікт з СССР був у межах можливого, а оскільки шанси Фінляндії залишатися поза ним невеликі, найкраще вже тепер вжити належних заходів. За зиму й весну росіяни підсилили свої гарнізони на заході, тож тепер до їхнього складу належать 118 піхотних дивізій, 20 — кавалерійських, 5 — танкових і 25 танкових бригад. Це зосередження війська викликало відповідні заходи Німеччини. Таке становище не може довго тривати. Німеччина прагне до мирної розв’язки, але наразі неможливо передбачити, якою мірою совєтський уряд готовий піти на поступки. Хоч СССР і досі постачав Німеччині сировину й деякі споживчі матеріали — і то не лише в межах чинної угоди, а ще й відповідно до наразі не ратифікованих домовленостей, — не можна довіряти зобов’язанням з того боку. Якщо почнеться війна, вона стане, як сказав Йодль, справжнім хрестовим походом, який призведе до розгрому більшо­вицької влади. Як може держава з такою зіпсутою моральною основою витримати таке випробування? «Я не належу до оптимістів, — мовив генерал, — і не сподіваюся, що війна скінчиться за кілька тижнів, але й не думаю, що вона триватиме багато місяців».

Німеччина хотіла, щоб Фінляндія насамперед скувала російське військо, яке стоїть біля її кордонів. Потенційно фіни могли б узяти участь у наступі на Ленінград, водночас із тим як дужий німецький наступальний клин добуватиметься до міста з півдня. Але зважаючи на війну, яку нещодавно пройшла Фінляндія, Німеччина чекатиме від нас лише сковувальних дій на південному сході. Натомість німці сподівалися, що Фінляндія підтримуватиме їхні операції проти Мурманська й Салли, на першому напрямі невеликим угрупованням, а на другому — дивізією, яка після здобуття Салли мала зупинитися на колишньому державному кордоні.

Після свого виступу генерал Йодль попросив фінів висловити їхню позицію. Генерал-лейтенант Гайнрихс заявив, що делегація із цікавістю вислухала всю інформацію, але не має повноважень обговорювати ні політичні, ні військові питання. Якщо Фінляндія зазнає російської агресії, вона й надалі оборонятиметься, але делегація не могла навіть на той гіпотетичний випадок робити жодних заяв із зобов’язаннями щодо оперативних питань. У разі війни між Фінляндією й СССР в умовах, що окреслив ґенерал Йодль, невеликий фінський загін міг би взаємодіяти з німцями на узбережжі Північного Льодовитого океану. Натомість сил навряд чи вистачить, щоб підсилити німецьке військо в наступі на Мурманську залізницю. Річ у тому, що все приступне військо потрібне для захисту життєво важливих районів країни. А якщо існуватимуть передумови для наступу, ми маємо насамперед дістатися до інвазійної брами на Карельському перешийку й на північ від Ладозького озера, що дозволить неабияк скоротити лінію фронту. Щодо бази росіян на Ганко — ми навряд чи можемо думати про досягнення чогось більшого, ніж її нейтралізацію.

На це генерал Йодль зауважив, що для здобуття Ганко безперечно доведеться залучити чимало техніки, а також частини зі спеціальним вишколом, і що із цим районом слід поводитися пасивно, доки не врегулюється становище на південному березі Фінської затоки. Він з розумінням поставився до того, що делегація не може брати на себе жодних зобов’язань, і попросив поінформувати його про ставлення Фінляндії до побажань, висловлених в доповіді, через емісара, якого буде послано до Гельсінкі.

За приклад оптимізму військового керівництва Німеччини можна навести обмін думками, що відбувся за обідом по закінченні дискусії. Генерал-лейтенант Гайнрихс зазначив: Німеччина в разі кампанії на сході знову воюватиме на два фронти, що під час Першої світової призвело до її краху. На це генерал Йодль відповів, що Німеччина вже не має Західного фронту: «Війну на заході фактично завершено!».

Назавтра делегацію прийняв у Берліні начальник Генерального штабу генерал-полковник Гальдер. Виклавши загальну ситуацію, він заговорив про фінляндсько-німецьку взаємодію й пішов набагато далі, ніж генерал Йодль: німці сподівалися на участь Фінляндії в операції проти Ленінграда. Генерал-лейтенант Гайнрихс повторив, що він не має права обговорювати це питання, яке виходить за межі його компетенції. Фінляндія хоче зберегти свій нейтралітет, якщо російська агресія не змусить її відступити від цього курсу. Але і в такому разі Фінляндія, як Гайнрихс зазначав під час попереднього візиту в грудні 1940 року, утримається від наступу на Ленінград. Гальдер теж висловив побажання, щоб емісара, який поїде до Фінляндії, поінформували про те, яку позицію посядуть уряд і військове керівництво нашої країни щодо висловлених ним думок.

У військовому щоденнику німецької Ставки було виявлено такий запис від 1 червня 1941-го: «Підготовчі[39] перемовини з Генеральним штабом Фінляндії почато 25 травня 1941 року». Запланований приїзд емісара не відбувся з невідомої причини.

Те, що німецько-російські стосунки загострилися, підтверджувало збільшення кількості призовників у Німеччині, а також масштабне перевезення війська на схід. Утім керівництво нашими зовнішніми відносинами, як і дипломатичні кола загалом, гадали, що Москва поступиться німецьким вимогам і війна не на порозі. Посли СССР і у Фінляндії, і в інших країнах теж запевняли про готовість іти ледь не на будь-які поступки.

У другій половині травня міністерство закордонних справ Німеччини поцікавилося, які побажання матиме Фінляндія, щоб можна було взяти їх до уваги на перемовинах із совєтським урядом, які тоді відбувалися і, як сподівалися німці, мали мирно врегулювати напружене становище. Після появи відповіді, написаної 30 травня на нараді