Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

в президента республіки, міністр Ківімякі дістав такі вказівки: Фінляндія сподівається, що результатом перемовин стануть гарантії незалежності країни, а також постачання харчових продуктів й імпорту сировини. Крім того, ми сподівалися на врегулювання ситуації з кордоном. У такому разі СССР потенційно зберігав би у себе ті райони на Карельському перешийку, які можна вважати конче потрібними для безпеки Ленінграда, тимчасом як Фінляндія мала б відповідну компенсацію у Східній Карелії з урахуванням етнографічних та стратегічних аспектів.

Ці сподівання, звичайно, можна вважати дуже оптимістичними, але такі тези було тоді випрацьовано для розгляду фінляндського питання на перемовинах. У Фінляндії не існувало жодних ілюзій, наче Німеччина, торгуючись із Совєтським Союзом, важитиме власними інтересами, щоб дбати про фінські. 10 червня 1941 року посол Ківімякі доповів, що, як повідомило міністерство закордонних справ Німеччини, нашу позицію було сприйнято доброзичливо. Утім невдовзі нам довелося констатувати, що інформацію про перемовини висмоктано з пальця і все це просто містифікація.

Яким було становище Фінляндії на порозі прийдешнього німецько-російського конфлікту?

Простір для маневру був у нашій зовнішній політиці вкрай обмежений, якщо взагалі можна про нього казати. Уся наша політика й саме існування Фінляндії як суверенної держави залежали від стосунків з Німеччиною. Угода про транзит запобігла нападу росіян і до того часу відігравала свою роль. Тепер здавалося, що вона загрожуватиме нашому нейтралітету, якщо німецько-російський конфлікт інтересів загостриться до краю. Чи не можна анулювати цю угоду, щоб Фінляндія звільнилася від неї? Можливостей, очевидно, було так само мало, як і у випадку з угодою з росіянами.

Про денонсацію угоди з німцями можна було подумати, але вчинити так, не забезпечивши собі гарантій попередніми перемовинами і з німцями, і з росіянами, — це, з одного боку, кинути виклик Німеччині, а з другого — віддати свою долю в руки СССР. Розірвання угоди з німцями про транзит призвело б до конфлікту з Німеччиною і альянсу з СССР. Гітлерівська держава перебувала на вершині своєї моці, панувала над Європою, і навряд чи можна було подумати, що вона потерпить таку втрату престижу. Свіжим прикладом того, як саме реагує Німеччина, стала Югославія. Але навіть якщо відкинути крайнощі, Німеччина мала змогу перетяти наші комунікації, які проходили через Петсамо, і вже самою торговельною війною домогтися свого. Наскільки СССР забезпечив би потрібне для нас постачання, — це питання здавалося непевним, зате як легко використати нашу залежність від російського постачання як зброю проти нас — свіжі приклади цього ми мали. Припинення постачання, хоч з того, хоч з того боку, не залишило б нам жодних можливостей для вибору й неминуче спричинило б кризу, якою і росіяни, і німці поспішили б скористатися. Як урядові в часи голоду й безробіття керувати країною так, щоб вона не втратила незалежність?

Поставало ще одне питання: чи буде розумним для Фінляндії ризик піти на конфлікт з Німеччиною, якщо триває діалог між Німеччиною й СССР, що, як ми мали підстави припускати, стосується й Фінляндії?

Власне кажучи, постанова проблеми з початком війни була б такою самою, якби німецьке військо на півночі порушило нейтралітет Фінляндії, адже наодинці ми не спромоглися б чинити опір такій агресії і водночас захищати свою недоторканність на сході. Чи не слід фінляндському війську разом із Червоною армією стати проти Німеччини, яка, щоправда, 1939 року «продала» нас, утім майже рік була і вочевидь залишається єдиним нашим захистом від загрозливих експансіоністських зазіхань росіян? Такий розвиток подій лише призвів би до катастрофи.

Інакше кажучи, у виборі між Німеччиною й Совєтським Союзом нас було загнано в тісний кут. Я чудово пам’ятав слова Сталіна, сказані нашій перемовній делегації восени 1939 року: «Я добре розумію, що ви хочете залишатися нейтральними, але, запевняю, це неможливо. Великі держави цього просто не дозволять». Саме так, це ми вже побачили — Фінляндія більше не могла вільно правувати своєю долею. І це не єдина держава, з якою так сталося після порушення рівноваги в Європі.

Наші можливості залишатися поза прийдешнім конфліктом фактично дорівнювали нулю. Першою умовою такого дива було б те, що СССР не вдався б до нападу, навіть якби німці добувалися б через Лапландію до Мурманська, а другою — що Німеччина ні економічними, ні іншими способами не змусила б Фінляндію вибрати сторону.

Приблизно 10 червня 1941 року до Гельсінкі повторно приїхав полковник Бушенгаґен. Із заяв у Генеральному штабі з’ясувалося, що цього разу його завдання полягає, з одного боку, в тому, щоб обговорити практичні деталі, пов’язані з можливою взаємодією на півночі, якщо Фінляндія зазнає нападу СССР, а з другого — дістати гарантії того, що Фінляндія братиме участь у війні на боці Німеччини. Коли я ознайомив із цим президента республіки і він потвердив незмінність своєї позиції, я звелів переказати Бушенгаґену, що ми не можемо надати жодних гарантій участі Фінляндії у війні. Наша країна вирішила лишатися нейтральною, якщо не зазна́є агресії.

Зосередження російського війська свідчило про те, що є ризик раптового нападу, якщо ми не підвищимо свою обороно­здатність. Насамперед треба було подбати про зміцнення оборони на найбільш загрожених напрямах, а саме в південній Фінляндії поміж Фінською затокою і Саймаа, а також на півночі в районі, прилеглому до Салльської залізниці. По той бік кордону стояли щонайменше 17 російських піхотних дивізій і одна панцеротанкова, а також прикордонне військо. До того ж були й сили на Ганко — крім особового складу фортифікаційних споруд, залізниць і протиповітряної оборони, ще дві піхотні бригади, підсилені танками. Інакше кажучи, нам протистояло більше, ніж ті 16 дивізій, які Фінляндія була в змозі виставити після загальної мобілізації. Якщо брати до уваги й наявні в росіян танкові частини, а також зумовлену близькістю Ленінграда можливість швидко та непо­мітно підсилити угруповання в прибережних районах Фінсь­кої затоки, диспропорція ще більше увиразнювалася. За лічені дні СССР міг сконцентрувати між узбережжям і річкою Вуокса 7–8 дивізій, тобто вдвічі більше, ніж Фінляндія, якщо рахувати від дня мобілізації, спромоглася б виставити на цій ділянці за тиждень із чимось.

За такого становища не було іншої ради, як здійснити часткову мобілізацію. Перший наказ, який стосувався резервістів війська прикриття, вийшов 9 червня. Вони зайняли недобудовані оборонні позиції, хоча й слабкими силами.

13 червня совєтський уряд офіційно спростував усі чутки про війну, проте надходили надійні донесення, що по той бік нашого східного кордону широкомасштабно готуються до війни. А ще було виявлено активність на Фінській затоці й на Ганко. Це змусило нас мобілізувати всю польову армію. Відповідний наказ було дано 17 червня.