Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

Айзек махав руками, палко поринувши у пояснення.

— Знаєш, коли вони дотумкали, що щось відбувається десь на півдні, в чагарях, — а знадобилося не так багато часу, аби доперти, що то здоровезна крутнева тріщина, — розвели балаканину про те, як це назвати, суперечки й досі точаться, півтисячі років потому. Хтось назвав місце Какотопічною Плямою, і назвисько прижилося. Пам’ятаю, в коледжі нам казали, що це страшенно популістський опис, оскільки Какотопос — «Погане Місце» — це, по суті своїй, моралізаторство, і що Крутень ні хороший, ні поганий. Річ у тім... вочевидь, це правильно, з одного боку, так? Крутень не є зло... він бездумний, безцільний. У всякому разі, я так вважаю. Інші не згодні.

А як це і правда, то мені здається, що західний Раґамоль — найпевніше і є Какотопосом. Безмежний край, абсолютно нам непідвладний. Не існує тавматургії чи методик, які б дозволили хоча щось зробити з цим місцем. Тому залишається тільки не встрявати і надіятися, що пронесе. Це здоровецький лихий край, що кишить Дюймовиками, — які, звісно, існують також і поза межами зон, уражених Крутнем, однак саме там їм, здається, живеться найкраще, — та іншими істотами, котрих я і не насмілився б описати. Ця сила — насмішка з розумних істот. Вона, як на мене, є поганою. Таким словом можна характеризувати загалом і світобудову. Бач, Яґу... неприємно тобі таке казати, я ж довбаний раціоналіст... та Крутень незбагненний.

З величезним полегшенням Айзек побачив, що співрозмовник киває. Айзек теж гаряче закивав.

— Це дещо егоїстично, — промовив він з похмурим осміхом. — Мені не хочеться бавитися дослідами, які перетворяться в щось... не знаю, щось огидне. Збіса ризиковано. Ми продовжимо з теорією кризи, добре? У зв’язку з чим я маю дещо тобі показати.

Айзек обережно взяв звіт Сакрамунді з Яґарекових рук і поклав назад на полицю. Відкривши шухляду в столі, витяг звідти креслення.

Він поклав його перед Яґареком, відтак, повагавшись, легенько відсунув.

— Яґу, друже, — промовив учений, — мені треба знати. Це вже закрите питання? Ти... задоволений? Переконався? Бо якщо збираєшся учварити щось із Крутнем, Джаббер збав, повідом мене негайно, і я скажу тобі «папа»... і — «мої співчуття».

Він вдивлявся в Яґарекове лице довгим тривожним поглядом.

— Я почув, що ти сказав, Ґрімнебуліне, — помовчавши, відповів ґаруда. — Я поважаю тебе. — Айзек сухо усміхнувся. — Я згоден із тим, що ти говорив.

Айзек вже було зібрався відповісти, та Яґарек з якимось меланхолійним спокоєм дивився у вікно. Він якийсь час постояв із відкритим ротом, та врешті знову заговорив:

— Нам, ґарудам, відомо про Крутень. — Він замовкав перед кожним реченням. — Він побував і в Цимеку. Ми його називаємо «ребех-лайхнар-х’к». — Слово вилетіло з різкою модуляцією, мов у сердитого птаха. Яґарек подивився Айзекові у вічі. — «Ребех-сакмай» — це Смерть, «сила, що веде до кінця». «Ребех-кавт» — це Народження, «сила, що дає початок». Вони були Першородними Близнюками, народжені в світовій утробі, після її союзу зі своїм сном. Однак була і... болячка... пухлина, — ґаруда замовк, обдумуючи правильне слово, — в земному череві разом із ними. «Ребех-лайхнар-х’к» вирвавсь із земної утроби після них, а може, й одночасно, чи навіть до. Це... — він замислився, намагаючись перекласти, — «злоякісний єдиноутробний брат». Його ім’я означає: «сила, що їй не можна довіряти».

Яґарек, не вдаючись до наспівного шаманського речитативу, розповідав свою бувальщину рівним беземоційним тоном ксентрополога. Він широко розтулив дзьоба, різко закрив його, а потім знову відкрив.

— Я вигнанець, ренегат, — продовжив Яґарек. — Певно... воно й не дивно, що я можу відвернутися від традицій... Але я маю знати, коли повернутися до них лицем. «Лайхні» означає «довіряти» і «тісно зв’язувати». Крутневі не можна довіряти, не можливо і втримати його на повідку. Він нестримний. Я знав це ще з перших історій. Та в моєму... Я... Мене розбирає нетерплячка, Ґрімнебуліне. Можливо, я зашвидко звертаюся до тих речей, що раніше викликали лише відразу. Це... складно. Складно животіти між двох світів... і не належати до жодного. Однак ти змусив мене згадати те, що я завжди знав. Так ніби ти був старійшиною мого клану. — Остання довга пауза. — Дякую.

Айзек повільно кивнув.

— Нема за що... Мені аж відлягло, коли ти все розповів, Яґу. Навіть важко описати. Давай ні слова більше про це. — Він гмукнув і ткнув пальцем у креслення. — Я маю тобі показати щось неймовірне, друже мій.

У припорошеному світлі під Айзековою платформою майстер із фірми Оріабена, орудуючи викруткою і паяльником, колупався в нутрощах зламаної прибиральної машини. Він і далі хвацько висвистував якусь бездумну мелодійку.

Голоси згори доносилися до нього невиразним глухим бурмотінням, інколи надтріснутим вигуком. Чоловік здивовано глипав угору на цей другий голос, але відразу вертався до роботи.

Швидкий огляд механізмів вбудованої аналітичної машини конструкта підтвердив попередній діагноз. Окрім звичайних вікових проблем, як-то тріснуті шарніри, іржа й зношена щетина, котрі він швиденько підлатав, конструкт постраждав ще й від якогось вірусу. Неправильно просунута перфокарта чи зміщена шестерня глибоко в паровому обчислювачі призвела до того, що певний набір інструкцій повторювався, кружляючи в безкінечній петлі. Дії, що мали би виконуватися рефлекторно, тепер ретельно обмірковувалися, в намаганні конструкта видобути більше інформації чи більш вичерпних команд. Захопленого парадоксальними командами чи надлишком даних конструкта-прибиральника розбив параліч.

Механік іще раз глянув на другий поверх. На нього не звертали уваги.

Серце затріпотіло від хвилювання. Віруси бувають різної форми. Одні просто зупиняють роботу машини. Другі змушують механізми виконувати дивні безглузді завдання, як результат новозапрограмованого погляду на звичну інформацію. А треті, прекрасним взірцем яких став цей вірус, паралізують конструктів і змушують тих повторно перевіряти власні базові поведінкові програми.

Їх спантеличувала рефлексія. Зародки самосвідомості.

Майстер потягнувся до ящика й, узявши жменю перфокарт, перетасував їх зі знанням діла. Прошепотів молитву і заходився працювати.

Пальці мелькотіли з разючою швидкістю, відкручуючи різноманітні клапани й коліщатка. Потім підняли захисну ляду на зчитувальному пристрої. Далі він перевірив, чи достатньо в генераторі тиску, щоб привести в дію приймальний механізм металевого мозку. Коли конструкт увімкнеться, програми завантажаться у пам’ять і актуалізуються в його процесорах. Він хутко просовував у отвір то одну, то іншу карту. Майстер чув, як стрекотливо обертаються підпружинені зубчики уздовж негнучкої пластини, потрапляючи в маленькі отвори й переходячи в команди чи інформацію. Він робив паузу і, пересвідчившись,