Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 26. Аврора

Хтось наполегливо дзвонить у двері, вириваючи мене зі сну. Я все ще не до кінця відійшла після гулянки. Наступних років п'ять точно не питиму. Почуваюся огидно.

Я тихенько підкрадаюся до дверей, щоб подивитися хто стоїть по той бік. Я нікого не чекаю, тож відкривати не збираюся. Про всяк випадок тримаю на швидкому виклику охорону. Я ще та боягузка, кожного звуку  лякаюся.

Тисну на сенсорну панель, на екрані з'являється зображення і я здивовано охаю, не вірячи своїм очам.

Дамір.

Тут.

Біля моїх дверей.

Для чого він прийшов?

Серцевий ритм прискорюється, я гублюся, не розумію, що робити.

Поспішаю відчинити двері, поки він не пішов, забуваючи про те, в якому вигляді взагалі знаходжуся. Груди заповнюють хвилювання і захоплення. Але варто нашим поглядам зустрінеться, як усе всередині перевертається.

Дамір стоїть мовчки навпроти мене. Він злий. І ця агресивність спрямована на мене. Наче я завинила, зробивши щось дуже погане.

- Що… що ти тут робиш? - Насилу видавлюю з себе, сама ж жадібно пожираю його поглядом. Скучила шалено. Серце в грудях тремтить, заспокоїти не виходить.

Дамір не відповідає. Відсуває мене в бік, проходить повз мене квартиру, не питаючи дозволу. Відчиняє двері, що ведуть у ванну кімнату, захлопує їх з силою, потім перевіряє спальню, заходить у кухню. Я не розумію, що відбувається, він немов ураган перевіряє кожен куточок квартири. Завмирає перед обіднім столом, витріщається на пляшку віскі та склянки.

- Де він? - Запитує, не повертаючись до мене.

- Хто? – я навіть заїкаюся від переляку. Я його жодного разу таким не бачила.

Миттєво Дамір виявляється поруч, штовхає мене до стіни, по обидва боки від мене лягають його руки. Він розлютований. На шиї роздулися вени, диким поглядом по мені проходиться, вишукуючи якісь відповіді. Але незважаючи на це, я впиваюся його близькістю, запахом, дотиком нашої шкіри.

- Де той виродок, який руки поряд з тобою розпускав? - Випалює мені в обличчя, лякаючи мене до неможливості.

- Я не розумію про що ти... Ти п'яний? Якого біса, Даміре, ти вриваєшся до мене в квартиру і ведеш себе, наче пес, що зірвався з ланцюга? У твого Айка манери кращі за твої, - заводжуся слідом за ним. І нехай доведе, що я не права. Я, як дурненька, зраділа його появі, а він прийшов, щоб звинуватити мене… в чому власне звинуватити я і сама не розумію.

- Відео. У тебе на сторінці. З хлопцем. Він вже пішов? Цілувала його? Спала з ним?

- Замовкни! – скрикую істерично. Упираюся долонями в його груди, намагаюся відштовхнути від себе, але Дамір, наче бетонна плита. - Ти сам казав, що між нами все скінчено. То що це за сцена ревнощів? Яка тобі різниця з ким я тепер спатиму? Якщо захочу щось…

Договорити мені Дамір не дає, накидається на мої губи, закриваючи мені рота поцілунком. Я така зла на нього, що перші кілька хвилин ми просто воюємо один з одним. Я кусаю його, а він ще наполегливішим стає. Я дряпаю його шию нігтями, а він у відповідь проникає пальцями під мереживо моїх трусиків, зароджуючи внизу живота бажання.

Протистояти йому дуже складно. Бо тіло зголодніло по ньому, бо серце щодня тужить, бо душа до нього рветься. Я схлипую від образи, але тепер мої руки не відштовхують його, а навпаки – притягують ще ближче. Я смикаю гудзики на його сорочці, бажаючи притулитися до його гарячого тіла, відчути його аромат.

- Ходи сюди, - голос Даміра звучить тихо і хрипко, бурхлива ворожість і злість між нами розпалися так само різко і раптово, як і з'явилися, а натомість зародилося щось приємніше і тягуче.

Дамір штовхає мене до столу, піднімає мене в повітря за талію і я опиняюся зверху на стільниці з розведеними ногами та стягнутими трусиками. На мені одна футболка, на ньому все ще надто багато одягу. Але нетерпіння надто велике.

Ми обидва дихаємо важко, пожираємо один одного поглядами. Я зачаровано стежу за тим, як він розстібає пряжку ременя, вивільняє з боксерів твердий член. Тремчу від передчуття, майже задихаюся від почуттів, коли головка його члена торкається моєї плоті.

Дамір натискає і ривком входить у мене. Я скрикую, хапаюсь за його сорочку. Я давлюся власними стогонами, зриваю голос. Рухи Даміра стають швидкими. Він все глибше і глибше входить до мене.

Стіл під нами гойдається, як би не зламався. Б'ється об стіну, турбуючи сусідів.

Це безумство триває лише кілька хвилин, але за відчуттями минає ціла вічність. Я випадаю з реальності, все на чому можу зосередитися - поштовхи його члена всередині мене, його пальці, до синців здавлюють шкіру на моїх стегнах, його легкі укуси на моїх сосках.

Ще кілька секунд і я досягаю піку насолоди. Слідом за мною  Дамір. Ми дихаємо в унісон. Серце гуркотить так, що якщо доторкнутися рукою до грудей, то можна відчути його биття.

- Навіщо ти прийшов? - Зводжу ноги разом і поправляю на собі задерту до шиї футболку. Мені до  жарко, в очах все ще танцюють зірки.

Спостерігаю за тим, як Дамір поправляє на собі одяг. Виглядає тепер спокійнішим і якимось втомленим.

- З ким ти пила? – Знову ставить те саме питання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍