Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

— Аукціон розпочнеться вже за декілька хвилин. Нам потрібно йти. — Ми схвально кивнули й попрямували до імпровізованої сцени, де мама вже щось розповідала гостям.

— А тепер перейдемо до наших лотів. Розпочнемо ми з антикварної вази, якій вже більше як 200 років. Вона була виготовлена у Франції на початку… — Далі я не слухала маму, а спрямувала свій погляд на Алекса.

— Ти справді ревнував мене до Джея? — поцікавилась я.

— Так. Ви сиділи занадто близько й так мило балакали про щось.

— І ти стежив за нами? — Він схвально кивнув і важко видихнув, відводячи погляд.

— Пробач, інколи мені складно стримати себе. Я знаю, що ви просто друзі, але мені складно бачити тебе поруч з іншими, — чесно відповів Алекс. Його відповідь мене потішила.

— Розумію. Мені теж складно бачити поруч з тобою інших дівчат.

— Проте, ми обоє кохаємо один одного й ніхто не зможе стати між нами, — продовжив Алекс, цілуючи мене в щоку.

— Звісно.

— Лот продано Айседорі Еванс за 1000 доларів! — радісно вигукнула мама. Айседора піднялась на сцену й забрала свій приз.

— Цікаво, навіщо тій божевільній та страшна ваза? — з усмішкою промовив Алекс.

Я теж почала сміятись, бо ваза з нашої вітальні теж мені не подобалась. Вона була жахливого коричневого кольору й на ній були дивакуваті візерунки. Мабуть, мама вирішила просто позбутися цього непотребу. Думаю, що це було правильне рішення.

— Інколи мені здається, що цій жінці подобається всякий ідіотизм. Ну нехай. Головне, що тепер у фонді мами є 1000 доларів.

— Вірно.