Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Вдруге відірватися було ще складніше. Але тепер ініціатором став саме Гліб — він же не залізний, та і квіти дійсно заважають.

Передавши їх дівчині, він звично вже 'благословив' її легким хлоп’ячим ляпасом по обтягнутій сукнею, стратегічно важливій точці, а потім дивився, як вона ховається в арці, рахуючи в думках до бісових десяти.

Сів у машину, ввімкнув музику, їхати не поспішав — потрібно було дочекатися дзвінка. А вона, як завжди, не поспішала телефонувати. Тільки через п’ять хвилин його ощасливили тихим: 'алло, усе добре, я потім перетелефоную', і завершили розмову.

Мабуть, у якійсь із квартир планувався розбір польотів, який, судячи з голосу Насті, її не дуже-то лякає. От і добре. Гліб завів мотор, тримаючи курс на свою квартиру.

***

— І хто це був? — мама вийшла з вітальні, випромінюючи спокійну паніку. Це коли людина дихає рівно, говорить без надриву, дивиться впевнено, але ти ж розумієш — варто притулити руку до серця, відчуєш, як воно вискакує.

— Коханець, мам, — Андрюша відповів зі своєї кімнати.

Отже, стежили удвох. Напевно, й обговорити вже встигли. Андрійко — напридумувати жартів, якими завалить сестричку, а мама — розгубитися, злякатися, жахнутися, зневіритися.

— Гліб, мій… хлопець, — Настя вискочила з взуття, усміхнулася мамі, а потім побігла у вітальню, розшукувати відповідну вазу. Називати Імагіна своїм хлопцем, було незвично, дивно. Туся спробувала зрозуміти, як він відреагував би, якби вона сказала подібне біля  нього, напевно, розгубився б. — Ти тільки не хвилюйся, мамо, — схопивши відповідну колбу, Настя знову обігнула застиглу у дверному отворі Наталю, несучись уже в кухню.

— Як я можу не хвилюватися? Ти ж не говорила ніколи про нього, ви… Ви давно знайомі? Де познайомилися, скільки йому років? Він… він порядний чоловік?

Перш ніж відповісти, Настя набрала воду, розв’язала стрічку, якою були перев’язані квіти, опустила їх у вазу.

— Не говорила, бо сама не думала, що з цього щось вийде, — хоча і зараз рано говорити про подібне, але тепер дуже-дуже хочеться. — Ми знайомі майже місяця, познайомилися на одному виступі. Йому двадцять вісім, і так, він порядний.

'Наприклад, забрав мене з бару, після того, як я відверто переоцінила свої сили, відвіз до себе, доглядав, терпів, чекав, умив, переодягнув, спати вклав, сон сторожив'. Сказати цього Настя не ризикнула.

— Чому він не зайшов?

— Мамо, — Настя кинула на матір лагідний погляд, — я обов’язково вас познайомлю, якщо… Якщо з цього щось вийде, неодмінно…

— А у вас ще що, не вийшло? — у кухню просунув голову пустун Андрій, дуже багатозначно граючи бровами. — А ми вже з мамою думали, чим ви там стільки часу займалися…

— Ану йди сюди, — не витримавши, Настя опустила вазу на стіл, а потім побігла за братом. Більше не через обурення, а щоб приховати від мами усмішку, яка розтягується на губах, а ще втекти від допиту.

Андрія як вітром здуло, Настя зупинилася біля зачинених перед її носом дверей в кімнату брата, а потім прошмигнула у свою. Треба було зателефонувати Глібові.

Вона зробила це, видихнула, знову нерозумно усміхаючись, прихилилася спиною до дверей, дивлячись перед собою. Треба було повернутися до мами, договорити, заспокоїти, переконати, що все добре, напоїти чаєм, розважити якимись історіями, загалом, зробити так, щоб Наталя змогла нормально заснути, а не переверталася всю ніч, хвилюючись за дочку, а от самій Насті належало перевертатися — вона навіть не сумнівалася. Буде крутитися, хихикаючи в подушку, усміхаючись стелі, раз у раз, перевіряючи вхідні, перемотуючи, смакуючи, червоніючи.

Вона ж не даремно так наполегливо його сахалася. Знала — варто підпустити Гліба на пів кроку ближче, займе всі думки. Так і сталося. Дівчинка-метелик закохалася. Ось так, із першого побачення, нерозумно, легковажно? Так. Страшно? Дуже. Але, чорт візьми, воно того варте.

***

Гліб сидів на дивані, не відпускаючи кнопки перемикання каналів. Потрібно було або робити якусь справу, або лягти спати, або медитувати таким способом. Перші два плани провалилися, тому й довелося вдатися до третього.

Непогано вже вивчивши Настю, Імагін знав, що сьогодні їй про себе краще не нагадувати. Перетелефонуєш, напишеш, приїдеш — вважатиме зазіханням на особистий простір і час, злякається, замкнеться. А замикатися вже не можна — тепер тільки розкриватися. Можливо, як йому здається, занадто повільно, але навіть із цієї повільності можна витягти користь, заманюючи її зі смаком, насолоджуючись.

Інша річ, якщо сама зателефонує… Кинувши черговий погляд на телефон, Гліб знову перемкнув канал. Поки не зателефонувала.

Кулінарне шоу, музична програма, криваве місиво, секс по телефону, знову музичний канал, криваве місиво. Ніч обіцяла бути довгою й цікавою…

Від низки цієї небувалої захопливості, чоловічу увагу відвернув звук дверного дзвінка.

Гліб різко встав, вийшов із вітальні. З кожним кроком у ньому міцніла впевненість у тому, що відвідувачеві він зрадіє.

Незрозуміло тільки, чому Настя не зателефонувала? Він сам би приїхав, забрав, а ще не зовсім зрозуміло, як примудрилася запам’ятати адресу, якщо на дорогу особливої уваги не звертала ні під час поїздки сюди, ні звідси? Хоча він же зможе запитати все це, коли відчинить двері…