Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Розділ 46

- Як помер? – я не міг повірити. – Але ж тут, в зоні «Смарагд» він живий! Я нещодавно його бачив! Він... У нього моя бабуся. Вірніше, він мав її.., - я замовк, неспроможний усвідомити те, що Гаспара і справжньої моєї бабусі тут, у цифровому світі, немає...

А як же старий Семен, який пообіцяв прихистити їх і з яким ми були довгий час знайомі? Невже він теж програма? А можливо, взагалі наглядач, приставлений слідкувати за мною. О Великий Гугле, я тепер не знаю кому вірити, а кому ні, що є справжнім, а що придумане, створене ШІ Віктором для того, щоб досягти своєї мети, вирахувати мої коди!

І хоч я вже переконався, що все навколо – цифровий світ, вирішив, щоб не з’їхати з глузду, сприймати все так, наче він все ще справжній, бо реальність вітру, який обвівав моє розпашіле від довгого підйому на вежу обличчя, прискорений стукіт серця, голоси й лайка біля вежі – не викликали сумнівів...

- Це справді так, - кивнула Кі. – Твій друг загинув в автокатастрофі десять років тому. Його поховано на спектральному кладовищі. Перші роки ти відвідував його могилу дуже часто...

- Так, - кивнув я, згадуючи, - ми були, як рідні брати. Гаспар... Але тут... Він живий тут!

А сам знову сумнівався: його створили, щоб бути ближчим до мене? Чи це витвір моїх рук справа? Адже якщо я пам’ятаю, що ми з Трістаном та Гаспаром проводили багато часу разом, то це значить, що Трістан прописав ті спомини в моїй пам’яті? Чи навпаки? Я їх створив, а Трістан влазив у мої скрипти, щоб контролювати все навколо мене?

Я згадав тринадцяте вересня, день народження Ентомолога. Саме там востаннє ми були всі втрьох – Гаспар, Трістан і я. Я ще подарував тоді старому Семену жука бронзівку в акрилі, і він радів, як дитина. Цих комах в наших лісах та полях не лишилося зовсім. Невже Семена не існує в реалі? Важко й боляче було це усвідомлювати. Як і смерть друга. По суті, я зараз переживаю втрату ще раз...

Знизу почулися далекі голоси: наші переслідувачі почали теж підніматися на вежу. Кі швидко рвонула по металевій драбині до широкого люку й штовхнула його уверх, обома руками перехопивши довгу металеву ручку. Ого, вона, виявляється, була ще й суперсильною! Я, звичайно, задіявши кіборгзькі властивості, теж зміг би відкрити його, та звичайній людині це не під силу.

Ми вибралися на невеликий майданчик, на якому розташовувалася невелика будка із замкненими дверима. Збоку, направленими на місто, висіло кілька широких пластин, віддалено схожих на величезні супутникові антени. За логікою, це були саме випромінювачі, які надсилали Імпульс на всю зону «Смарагд». Але вони мені здалися якимись бутафорськими, дивними, неначе їх спеціально причепили сюди, щоб виправдати назву вежі. Що вона справді випускає Імпульс.

Кі побачила мій здивований погляд і кивнула.

- Ти вже помітив? Все несправжнє. Вежі не випромінюють жодних хвиль. Вони є невеликими комп’ютерними програмами, які, синхронізуючись в роботі, вступають в резонанс і максимально швидко здійснюють або сканування, або оновлення системи зони «Смарагд». Тому при такій синхронізації відбувається сильний струс всієї зони. Швидко, але фізично відчутно для мешканців. Якби це робила одна програма десь із центрального офісу ШІ Віктора, – було б, можливо, непомітно, але довго. І також це допомагає створювати міфи й легенди про вежі. Людям потрібні таємниці й секрети. А вежі – одна з таких загадок. Добре, що тут сьогодні нікого не було з доглядачів, не хотілося б застосовувати силу. Вежі переважно стоять порожні, бо закриті силовим полем. Я деактивувала його, - відповіла вона на мій здивований погляд. - Воно невидиме. А нам – сюди!

Дівчина вказала на будку. Кодовий замок легко піддався Кі, і ми увійшли досередини. Приміщення було невелике й порожнє, а посередині на підлозі знаходилася кругла металева платформа.

- Спавн*. Ми станемо на платформу і перенесемося туди, куди вкажемо. Цю технологію ШІ Віктором взято з комп’ютерних ігор. Просто й елегантно. І швидко. Ну, - повернулася до мене Кі, - ти згадав, де коди?

- Так, - відповів я і впевнено пішов до платформи. – Принаймні, думаю, що так...

_______________

*Спавн (від англ. spawn, respawn – «відродження») – у комп’ютерних іграх поява персонажа, контрольованого гравцем, чи предмету у середовищі гри; місце такої появи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍