Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Розділ 47

Ми з Кі встигли вислизнути з рук Трістана й поліції майже в останні миті. Вже чулися голоси наших переслідувачів на сходах біля люку на вежу, а нас на спавновій платформі оточило блакитне сяйво, я вказав, куди хотів би потрапити, і ми зникли в цій частині зони «Смарагд», щоб миттєво з’явитися в іншому місці.

- Знову вежа? – здивувалася Кі, озираючись навколо.

Ми справді заспавнилися в кімнаті, схожій на ту, яку щойно покинули. Хіба що вона була трохи просторіша. Кі відчинила двері й ми опинилися на найвищому майданчику вежі, з якого відкривався дивовижний вид на перший район зони «Смарагд», де мешкав старий Семен. Це було, власне, передмістя. Невеликі поля з високою травою були перемежовані зарослями низьких, покручених від частих Імпульсів дерев та густих кущів, які росли акуратними купками й зверху здавалися розкиданими по полю букетиками зв’язаних в пучки засохлих рослин.

Ми швидко спустилися сходами, і я попрямував до будинку Ентомолога, який розташовувався майже біля самої Імпульсної вежі, одразу ж за невеличким ліском.

- Я чекав на тебе, - промовив чоловік, піднімаючи голову. – Валентина Василівна й Гаспар зараз не вдома, пішли на святкування дня народження до сусідки. А я лишився, бо знав, що ти прийдеш, - Ентомолог пильно поглянув на Кі, але не сказав нічого, кивнув на стільці поряд. – Сідайте.

- Семене, стільки всього сталося, - я опустився на стілець і важко зітхнув.

- Я знаю, - кивнув він. – Ти прийшов саме сюди, бо так було заплановано.

- Ким заплановано? – зробив я вигляд, що здивувався. – Я прийшов відвідати бабусю. А те, що у тебе також гостює Гаспар, для мене новина. Чому він тут? Я ж просто попростав його відвести сюди бабусю, щоб ти за нею приглянув.

- Він лишився, - кивнув Семен, а потім жорстко додав. – Я наказав йому.

- Он як? – я відвів погляд і почав розглядати численні колекції комах, які чоловік збирав роками.

Різноманітні жуки, метелики, богомоли, бджоли й сонечка, оси й таргани, я всіх і не знав... В оргсклі, в пластику, в акрилі, просто під склом, маленькі й великі, волохаті й не дуже, плескаті, гострі, широкі й вузькі... Багато комах... Величезна колекція...

- Не знав, що Гаспар твоє породження, - відповів я й поглянув Ентомологу просто в очі.

Він зрозумів, що я знаю, хто він насправді. Гмикнув. Піднявся зі стільця й спитав:

- Може, чаю? Розмова буде довгою.

- У нас немає часу, - заперечив я, напружившись. Слідкував за кожним рухом чоловіка, але той поставив чайник на газову плиту, запалив вогонь, посміхнувся.

- Я знаю, але ти не встиг, Кириле. Точніше, не встигаєш!Так що просто віддай коди, і все буде добре. Я навіть збережу тобі життя.

- А Діані? – спитав я. – Вона житиме?

- Це залежить від тебе, - твердо сказав Ентомолог. – Мої люди щойно доповіли, що вже прорвалися в будівлю, де знаходиться офіс Гречука. Твоя дружина десь усередині. Вони знайдуть її і ліквідують. Лише так я можу спинити загрозу для свого існування. Вони з Кі дуже пов’язані. А ця вірусна програма викликає у мене підозру. Схимці добре постаралися. Від дотику дівчини руйнуються всі мої складні цифрові ланцюги, і це при тому, що вона повністю під моїм контролем, то що ж буде, коли вона вийде з-під контролю? Краще одразу знищити все при корені! Або... Ми можемо домовитися, - він блимнув очима і раптом перетворився на високого вродливого чоловіка в строгому чорному костюмі й краватці, - Діана-Кі в обмін на коди...

Ентомолог підійшов до дівчини, яка сиділа нерухомо й мовчки. Її очі знову були сповнені антрацитової чорноти, Кі повністю була підконтрольна Семену.

Отже, як я й здогадувався: там, біля в’язниці, Кі не контролював ні Самійленко, ні навіть Трістан. Хоча він якраз думав, що керує цією універсальною програмою, візуалізованою в зоні «Смарагд» у вигляді дівчини, точної копії моєї дружини. І врятувала вона мене від Трістана не тому, що була добра й співчутлива, що хотіла допомогти мені викрутитися зі складної ситуації, а тому, що нею керував Ентомолог, мій добрий приятель вже багато років, майже друг...

- Як тільки Діану схоплять і підключать до вірту, я знищу Кі. А разом з нею і твою дружину, Кириле. Прийми це і змирися. Я не можу інакше, лише в обмін на коди, - чоловік знову всівся навпроти мене на стільці, забарабанив пальцями по столу, здавалося, він трохи нервує.

- Навіщо ти створив Гаспара? – спитав я, обмірковуючи свої подальші дії. Швидше всього, втекти я не зможу, мабуть, навколо будиночка Семена зараз купа поліцейських або інших перешкод, спеціально заточених програм, щоб не дозволити мені цього разу втекти.

Але я й не збирався втікати. Чекав на відповідь Ентомолога.

- Думав, що він допоможе дізнатися, де коди. Але ти, бісів син, так капітально все забув, що я навіть заповажав тебе! Ні Гаспар, ні Кі, ні тим більше Трістан не проламали твій захист даних. І знищити тебе я не можу, бо без тих кодів полетить вся система. Це буде апокаліпсис в реалі! Зупиняться заводи й фабрики, перестане функціонувати все! І Платформи! Вони стануть єдиним цілим і всі мешканці змішаються між собою! А це недопустимо! Адже стільки років покладено на те, щоб створити рафіноване, повністю лояльне президенту Віктору суспільство! Перша Платформа – це рай на землі! Утопія, яка стала реальністю!

- А Друга? Бідність, хвороби, злочинність... Так не можна чинити з людьми, вирішувати за них їхню долю. Ти не Бог.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍