Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

– Ні, звісно! – обурилася сестра, наче раніше такого ніколи не траплялося. – Тепер ми будимо вчитися разом!

– Що?

– Тітонько Марго, ви де? – Руслана обернулася і виглянула в коридор.

Вторила її прикладу, щоб побачити, як Місис Тактовність вилазить з–за ящика (ми там зберігали всілякі дурниці, наприклад мішки з картоплею, тому що в нашому будинку нема підвалу), де вона ховалася до цього часу. Жінка невинно помахала мені рукою, я помітила, що теж махаю у відповідь і безглуздо, як і вона, посміхаючись. Що за дурдом тут відбувається? Чому жінка в одязі якогось іменитого бренду ховається в моєму коридорі за ящиком?

– І що це все означає? – процідила я, звертаючись до сестри.

– Русланко, це ти? – здивувалася мама, підходячи до нас.

– Доброго вечора, тітонька Люба! – сестра обійняла мою маму. – Ми так давно не бачились.

–  Вітаю пані Люта. Приємно познайомитися, – промовила Марго, махаючи моїй мамі ручкою так же невинно, як і мені.

– А ви хто? – встала за мною мама, наче злякалася. Вона зжала мою руку, таким чином не даючи нікому з гостей зайти у квартиру.

– Я Марго Дем’янова, – посміхнулася Місис Тактовність, протягуючи мамі руку, яку та так і не взяла, – нова мати вашого сина, і ваша майбутня сваха!

Чорт, та що вона несе?! Поглянувши на маму, вона застигла на місці, навіть зблідла, неоднозначно для себе хитаючи головою ледь в сторону. От же чортова жінка, на який чорт її сюди принесло?!

– Мам, – прошепотіла, не бажаючи, щоб така підступна особа, як Марго посміла якось образити маму, через її дивну поведінку. – Ти цю жінку не слухай, вона весь час несе всяку фігню. У них це сімейне!

Марго в мене за спиною невдоволено фиркнула, поки я боролась з бажанням закрити перед її носом двері. На жаль Руслана все ще стояла рядом з жінкою, тож говорити відверто не було можливості. Пауза затягнулася, після кількох секунд мама посміхнулася.

– То ви мама Кая? – вона сама простягнула руку, і жінки ніяково потиснули руки, наче бояться одне одного.

– А хто такий Кай? – запитала здивовано Руслана.

– Хлопець Даринки, який ходив перед нею голий, – відповіла безтурботно мама, відступаючи в сторону кухні. – Проходьте, будь ласка. Може чаю?

– Мам! – застогнала, намагаючись все спростувати, та мама уже пішла на кухню нічого не слухаючи.

– Що, що? – закліпала очима сестра. – Коли ти встигла?! Мені нічого не сказала! Як ти могла, я ж із тобою всім ділилася, а ти!

– Що, правда? – Марго заплескала від радості в долоні, поки у мене засіпалось око від бажання відрізати власний язик. – Коли ви тільки встигли? Давайте це відсвяткуємо!

Жінка продемонструвала якусь пляшку з алкоголем і під схвальні вигуки Руслани подалась у вітальню, зовсім забувши про моє існування. Та як це все так обернулося?! Чортів Кай, це він у всьому винен! Зачинивши вхідні двері, я затягла валізу Руслани та повільно зайшла в кімнату. Мама накрила на стіл скатертину і дістала з шафи чарки. Тим часом Марго відкупорила пляшку й розлила, судячи з кольору, коньяк.

– За знайомство! – запропонувала Марго, цокаючись чаркою з мамою.

 Мама ж не п’є, у неї лікарства! Хоча, вона і не пила їх останні два тижні, мого авансу вистачило тільки на комуналку і їжу, а батько так і не появлявся. Може для неї не так уже і непогано трохи випити, вона ж не тато, не напивається до поросячого визигу.

– Скільки вам повторювати, не зустрічаюся я з ним! – обурилась тим часом таке враження, що я невидима, а все що кажу – беззвучно.

– Поки що, – завірила Марго, мені не сподобалась її зверхня впевнена усмішка.

– І багато хлопців ти бачила голими, з ними не зустрічаючись? – посміхнулась сестра, з цікавістю розглядуючи квартиру.

– І що з того, що я бачила його голим?! – почервоніла і збрехала. – Не на що там дивитися!

– За швидких онуків! – після німої паузи видала другий тост Марго, цокаючись із мамою і Русланою. Що за божевілля?! Підняла свою чарку і випила залом. Ніхто мене не чує, ніхто мене не слухає, все як завжди.

Сестра накрутила круг по вітальні, заглянула на кухню, поки мама намагалась потравити Марго своїм супом, а та їла його, давлячись сльозами (хіба що так суп мав хоч якийсь смак). Вони неспішно знайомились, поки мама розпитувала її про брата. Руслана оглянула все, що могла, після чого сіла поряд зі мною на диван і підступно посміхнулась.

– Цей Кай, який він? – з натяком штовхнула мене ліктем. – Красунчик?

– Не знаю, – буркнула, знову одним духом випиваючи чарку услужливо підлиту Марго. – Чого ви приїхали? І звідки одне одного знаєте?

– Та годі тобі! – обійняла мене сестра, ігноруючи моє питання. – Подивитися й правда не було на що? А якщо так, чому ти така червона? Колися, мала, щось тут нечисто. Розкажи, який він?

– Самозакоханий індик, – буркнула я, дивлячись, як мама суне Марго наш із братом дитячий фотоальбом. Скоріше за все це всього лиш спосіб відкараскатись від супу і харчового отруєння, яке він гарантує.

– Може чаю? – услужливо запропонувала мама, після чого пані Дем’янова поспішно кивнула. Дарма це вона, мама ще торт спекла пісочний, я його ледь з допомогою молотка розрізала. Від нього і заворот кишок можна зловити.