Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

томагавки та ваші Хіросими. Ми крокуємо попри Пекло, ми…

Атрофія, Ентропія і Proteus vulgaris[182],

які розповідають сороміцькі жарти про дівчину з ферми на ймення Єва,

і комівояжер, котрий наречений Люцифером.

Ми ховаємо ваших мертвих і їхні репутації.

Ми ховаємо вас. Ми — століття.

Ми народжуємося, ми хапаємо ротом вітер, верещимо від ляску акушера, мужніємо, трошки смакуємо божественного, страждаємо, народжуємо, борсаємось і поступаємося.

(Упокоєні, тихо прямуйте, будь ласка, до чорного виходу.)

Генерація, регенерація, знову і знову, ніби під час обряду із закривавленими ризами та пошматованими цвяхами руками, діти Мерліна, котрі женуться за променем світла. А ще — діти Єви, які вічно розбудовують Едемський сад і, нестямні, в берсерковім шалі[183] топчуть усе ногами, бо знають, що вийшов не такий. (Ах! Ах! Ах! — верещить ідіот у безумному болю серед руїн. Та хутчіше! Нехай усе заллє хор, який співатиме «Алілуя» на дев’яносто децибелів.)

Отже, прослухайте останню Кантику братів Ордену Лейбовіца, як її заспівали в сторіччі, що поглинуло його ім’я:

Ꝟ: Упав Люцифер

Ꞧ: Κυριε, ελεησου.

Ꝟ: Упав Люцифер

Ꞧ: Χριστε, ελεησου.

Ꝟ: Упав Люцифер

Ꞧ: Κυριε, ελεησου, ελεησου ημας.[184]

УПАВ ЛЮЦИФЕР — це кодові слова. Вони електрично зблискували над материком, проносилися пошепки в конференц-залах, циркулювали у вигляді шелестких службових записок зі штампами SUPREME SECRETISSIMO[185], і розважливо оминали пресу. Ці слова здіймалися загрозливим припливом, заховані греблею офіційної секретності, дірки в якій затикали своїми пухкими пальчиками голландські хлопчики-бюрократи[186], котрим при цьому ще й доводилося ухилятися від реплік журналістів, що летіли в них огненними плювками.

Перший репортер: Ваша честь, чи можете ви прокоментувати заяву Сіра Ріше тона Беркера про те, що рівень радіації на Північно-Західному узбережжі перевищує норму в десять разів?

Міністр оборони: Я не бачив цієї заяви.

Перший репортер: Якщо вона відповідає дійсності, то хто може бути відповідальним за такий рівень?

Міністр оборони: Можна тільки припускати. Хтозна, може, Сір Ріше відкрив багаті поклади урану. Ні, викресліть це зі стенограми. Коментарів не буде.

Другий репортер: Ваша честь, на вашу думку, Сір Ріше — компетентний і відповідальний науковець?

Міністр оборони: Він ніколи не працював у нашому міністерстві.

Другий репортер: Ви уникаєте прямої відповіді.

Міністр оборони: Невже? Ми ніколи його не наймали, тому я не можу знати, наскільки він компетентний і відповідальний. Сам я не науковець.

Репортерка: Це правда, що десь над Тихим океаном нещодавно відбувся ядерний вибух?

Міністр оборони: Пані має знати, що згідно із сучасним міжнародним правом будь-які випробування ядерної зброї — особливо тяжкий злочин й акт агресії. Ми не перебуваємо в стані війни. Я дав відповідь на ваше запитання?

Репортерка: Ні, Ваша честь, не дали. Я не питала, чи відбулися випробування. Я спитала, чи був вибух.

Міністр оборони: Ми нічого не підривали. Якщо підривали вони, то невже ви вважаєте, що їхній уряд нас про це інформуватиме?

(Ввічливий сміх.)

Репортерка: Це не відповідь на моє запитання…

Перший репортер: Ваша честь, делегат Джеруліан обвинуватив Азійську коаліцію в тому, що вони монтують водневі озброєння у глибокому космосі. За його словами, нашій Виконавчій раді цей факт відомий, але ні до яких дій вона не вдається. Це правда?

Міністр оборони: Так, я вважаю правдою, що на шпальтах «Трибуни опозиції» озвучені якісь сміховинні обвинувачення.

Перший репортер: Сміховинні? Тому що інша сторона не монтує пускові установки «космос — земля»? Чи тому що насправді ми все ж таки вдаємося до якихось дій?

Міністр оборони: Сміховинні в обох аспектах. І попри те я хотів би зауважити, що згідно із договором, виробництво ядерної зброї заборонене від часу її повторного винайдення. Заборонене повсюди — як на Землі, так і за її межами.

Другий репортер: Але ж ні один договір не забороняє розміщення ядерного палива на орбіті, правда?

Міністр оборони: Звичайно, ні. Всі космічні апарати використовують атомну тягу. Їх потрібно заправляти ядерним паливом.

Другий репортер: Так само, як не існує й договору, що обмежував би розташування на орбіті інших матеріалів, що можуть бути використані для виготовлення ядерної зброї?

Міністр оборони (роздратовано): Наскільки мені відомо, їх розташування за межами нашої атмосфери не заборонене жодним договором чи нормативно-правовим актом парламенту. Якщо я не помиляюся, в космосі повно різних штук, таких як Місяць та астероїди, що й самі зроблені не із зеленого сиру.

Репортерка: Ваша честь натякає, що ядерну зброю можна зібрати і без використання земної сировини?

Міністр оборони: Ні, я ні на що не натякаю. Звісно, теоретично це можливо. Адже, як я сказав, жоден договір чи закон не забороняє розташовувати на орбіті будь-яку специфічну сировину — заборона стосується тільки ядерної зброї.

Репортерка: Якщо на Сході нещодавно провели випробувальний пуск, то як ви гадаєте, що з цього вірогідніше — підземний вибух, що вийшов на поверхню, чи ракетний пуск із космосу із дефектною боєголовкою?

Міністр оборони: Пані, у вашому питанні так багато гіпотез, що я мушу сказати: без коментарів.

Репортерка: Я всього-на-всього вторую Сіру Ріше та делегату Джеруліану.

Міністр оборони: Вони мають право фантазувати скільки завгодно. Я — ні.

Другий репортер: Боюся, ви неправильно потрактуєте моє запитання, але все ж таки: Ваша честь, що ви думаєте про погоду?

Міністр оборони: У Тексаркані досить тепло, правда ж? Наскільки я розумію, на Південному Заході лютують піщані бурі. Деякі можуть дістати навіть до нас.

Репортерка: Лорде Раґелю, вам близькі почуття матерів?

Міністр оборони: Абсолютно ні, мадам. Вони справляють згубний вплив на молодь, особливо юних новобранців. У Збройних силах служили би набагато кращі солдати, якби наших вояк не попсували почуття матерів.

Репортерка: Ці ваші слова можна зацитувати?

Міністр оборони: Безперечно, мадам. Але тільки в некролозі — не раніше.

Репортерка: Дякую. Я завчасно приготую чернетку.

Як і всі абати до нього, дом Джетра Церкі за своєю природою не міг похвалитися надмірною споглядальністю, хоча в ролі духовного провідника своєї громади він і дав обітницю сприяти деяким аспектам споглядального життя серед цієї пастви, а з огляду на власне чернецтво мав би намагатися культивувати відповідну вдачу в собі самому. Дом Церкі не мав особливого успіху в жодній із ролей. Його природа штовхала до активної діяльності навіть у думках; його розум відмовлявся зберігати спокій та споглядати. Саме непосидючість і зробила його абатом цієї пастви; завдяки їй він подекуди був зухвалішим та успішнішим у своєму керівництві, ніж деякі з його попередників. Але ж та сама непосидючість вела до зобов’язань чи