Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

— Хочеш, щоб я повірив, начебто ти думаєш лише про ангелів на драбинах і безсмертні душі, але з того, як ти живеш, бачу, що це неправда. По-перше, ти дженджик. Я знаю твого кравця. По-друге, ти старий бахур…

— Хіба того вечора я казав щось про безсмертну душу?

— Ще й як. Сказав, що після того, як вона проходить крізь браму смерті — це я тебе цитую — то розпросторюється й озирається на світ. Чарлі, я сьогодні вранці дещо придумав для тебе. Зачини двері. Ну ж, зачини. Послухай, ми могли б нібито викрасти одну з твоїх дочок. Ти платиш викуп, а я переводжу для тебе грошву на Кайманові острови.

— Покажи мені той свій револьвер, — мовив я.

Він простягнув, і я націлив його на нього.

— Клянуся, що скористаюся ним, якщо ти спробуєш щось таке втнути.

— Опусти «маґнум». Це просто ідея. Не бушуй.

Я вийняв кулі й викинув їх у кошик для використаного паперу. Визнавав, що сам винен у тому, що він мені таке пропонував. Безрозсудні люди можуть стати улюбленцями раціональних. Кантабіле, здавалось, усвідомлював, що він мій безрозсудний улюбленець. У певному сенсі він мені підігравав. Можливо, безрозсудним улюбленцем бути краще, ніж просто шаленцем. Та чи був я такий уже раціональний?

— Твоя правда, ідея викрадення — надто екстравагантна, — сказав він. — А якщо підібратися до судді? Зрештою, окружного суддю мають переобирати таємним голосуванням. Судді теж у політиці, ти маєш це знати. В Організації є такі типчики, які ставлять їхню кандидатуру на голосування або ж знімають її. За тридцять-сорок штук потрібний хлопець під'їде до судді Урбановича.

Дмухнувши, я видув із бритви крихітні щетинки.

— На це ти теж не підеш?

— Ні.

— Можливо, інша сторона вже знайшла до нього підхід. Навіщо бути таким джентльменом? Це щось схоже на параліч. Повний відрив від реальності. За склом у музеї Філда[168] — ось, де твоє місце. Думаю, ти застряг у дитинстві. Якби я сказав: «Кінчай із ними і їдь за кордон», — що б ти відповів?

— Відповів би, що не покину США тільки через гроші.

— Це правда. Ти не Веско[169]. Ти любиш свою країну. Що ж, ти не здатен втримати цих грошей. Можливо, інші хлопці мають відібрати їх у тебе. Такі люди, як президент, вдають із себе справжнісіньких американців із «Сетедей Івнінґ Пост». Вони були бойскаутами, розносили на світанку газети. Хоча насправді — вони дурисвіти. Справжній американець — це такий чудило, як ти, тямовитий єврей із чиказького Вест-Сайду. Це ти маєш бути у Білому домі.

— Я схильний з тобою погодитися.

— Тобі сподобався б захист Секретної служби, — Кантабіле відчинив двері ванної, щоб подивитися, де Поллі. Вона не підслуховувала. Відтак зачинив їх і стишено сказав: — Ми могли б замовити вбивство твоєї дружини. Вона хоче війни. То нехай має. Вона може потрапити в автомобільну аварію. Може померти на вулиці. Її можуть штовхнути під поїзд чи затягти в провулок і вдарити ножем. Оскаженілі бичари мочать баб на кожному кроці, тож хто знатиме? Вона загризає тебе на смерть — а що, як вона помре? Я знаю, ти скажеш «ні» й приймеш це за жарт, подумаєш — цей дикий віслюк Кантабіле, зубоскал.

— Краще б ти жартував.

— Я просто нагадую тобі, що це, зрештою, Чикаґо.

— Дев’яносто вісім відсотків моїх снів — це жахи. Вважаєш, я маю заокруглити цю кількість до ста? Що ж, я ціную твою глибоку перейнятість моїм добробутом. Більше не треба жодних пропозицій. І не роби мені жахливого різдвяного подарунку, Кантабіле. Ти прикидаєш те і се, щоб справити сильне враження. Годі з мене цих злочинних пропозицій, розумієш? Якщо я почую про це ще хоч слово, то звернуся в поліцію, у відділ убивств.

— Розслабся. Без твоєї згоди, я й пальцем не поворухну. Просто хотів показати всі можливі варіанти. Тобі корисно побачити їх усі, від початку і до кінця. Це просвітлює голову. Ти знаєш, як вона з біса радітиме, коли ти помреш, ти, такий-сякий негідник.

— Нічого такого я не знаю, — відповів я.

Я збрехав. Вона казала мені точнісінько таке ж. Насправді, ця розмова була для мене корисна. Я сам її спровокував. Я заглиблювався у юрмище людей та прокладав собі шлях серед них, зазнаючи розчарування за розчаруванням. Чим було моє розчарування? Я мав, чи вважав, що маю, потреби й уявлення шекспірівського рівня. Проте вони були такі високі лише час до часу. Тому тепер я дивився у затуманені очі Кантабіле. О, моє вище життя! Коли я був молодий, то вірив, що варто стати інтелектуалом — і вище життя тобі гарантовано. У цьому ми з Гумбольдтом були однакові. Він би теж поважав і захоплювався освіченістю, раціональністю й аналітичними здібностями такої людини, як Річард Дюрнвальд. Для Дюрнвальда єдиним відважним і пристрасним, єдиним гідним людини життям було життя інтелектуальне. Тоді я з ним погодився, але тепер уже так не думаю. Вирішив дослухатися до голосу власного розуму, що промовляв до мене зсередини, з моїх власних глибин, і цей голос казав, що є моє тіло, у природі, і є також я. Я пов’язаний із природою через своє тіло, але не весь я міщуся у ньому.

Через цю шляхетну ідею я тепер опинився перед очима Кантабіле. Він вивчав мене. Він був водночас вразливий, стурбований, грізний, ладний покарати чи навіть убити.

Я сказав йому:

— Багато років тому були комікси про Амброзія-Відчайдуха. Ще до твого народження. Тож не грайся зі мною в Амброзія-Відчайдуха. Випусти мене звідси.

— Зажди! А як же докторська Люсі?

— До чортової мами її докторську.

— Вона повернеться з Невади за кілька днів.

Я нічого не відповів. За кілька днів я безпечно буду за кордоном, далеко від цього шаленця, хоча, можливо, знайду на свою голову інших.

— Ще одне, — сказав він. — Ти можеш погратися з Поллі лише через мене. Не намагайся під’їжджати до неї сам.

— Спи спокійно, — відповів я.

Кантабіле залишився у ванній. Гадаю, він виймав із кошика для сміття свої кулі.

Поллі поставила переді мною йогурт і варене яйце.

— Я скажу вам, — прошепотіла вона, — не зв’язуйтеся з тими товарними ф’ючерсами. Він із ними скоро залишиться без сорочки.

— Він про це знає?

— А ви як думаєте?

— Можливо, він залучає нових інвесторів, щоб відшкодувати деякі зі своїх втрат?

— Не можу сказати. Я на цьому не розуміюся. Він дуже складна людина. А що це за такий красивий орден у вас на стіні?

— Це моя французька нагорода.