Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Механік сказав, що її вже не можна поремонтувати. Але пану шефові таке і не в голові. Це й не дивно, якщо подивитися, як ідуть його справи.

Іксі підсіла до Маргарити сперлася ліктями на стіл і поклала підборіддя на долоні.

– Іксі, що з Тобою? - Маргарита була щиро стурбована. Вона знала Іксі як незаморочену особу. Якщо в неї через щось паскудно-препаскудно на душі, то це «щось» було явно не дрібницею. Несплачені борги, поламана кавоварка та невдалий бізнес аж ніяк не могли схвилювати Іксі наскільки, щоби їй стало паскудно-препаскудно.

– Паніка на «Титаніку», сказала Іксі. Вона пошкрябала бузковими нігтями щоку? від чого на них з'явилися червоні смуги.

Маргарита скуштувала каву. Вона була гидка на смак і ледве тепла. Кавоварка навіть не переварила воду, не кажучи вже про пару. Але тепер, подумала Маргарита не відповідний  момент для того, щоби скаржитись.

– І хто розводить паніку на «Титаніку»? – допитувалася Маргарита.

Іксі припинила чухатися.

~ Роберт, – почала вона, – на Різдво, коли ми посварилися, підчепив цю Адріану. Пригадуєш? Така фарбована руда незґраба з чорно-фіолетовою помадою та зеленими віями. Вона завжди сидить у «Какаду»!

Маргарита кивнула. Роберт регулярно повертався до Іксі. Кожні два місяці вони закохано возз'єднувались і через кожні два місяці сварились і ставали найзапеклішими ворогами. І так уже два роки. А рудою незграбою була бліда красуня, котру Маргарита бачила тільки кілька разів у житті. Маргариті було важко сказати, чи справді ця дівчина незграба. Для Іксі всі тимчасові кохані Роберта автоматично ставали незграбами й офермами.

– І ця незграба, – сказала Іксі, – зустрічалася минулого літа з одним типом із Берліна. Вона його зняла десь у Греції. І тоді він приїхав із нею до Відня. А потім, на Різдво, коли ця оферма затусувала з Робертом, він знову вшився до Гамбурга!

Маргарита кивнула і подумала: «Напевно, я ніколи не втямлю, як цей ланцюжок романів пов'язаний із паскудним-препас-кудним настроєм Іксі».

– І тепер, – продовжувала Іксі, – Герберт, ну, Герберт-Кальоша, ти його знаєш, він завжди влітку ходить у таких дивних Гумових калошах, також був у Гамбурзі. Там він познайомився з кількома братами, котрі знають того чувака, ну, того, що з Берліна, з котрим зустрічалася ця незграба Адріана…

Іксі замовкла.

Маргарита пошкрябала живіт і безпорадно подивилася на Іксі, чекаючи на продовження історії. Оскільки Іксі мовчала, вона запитала:

– І що?

Іксі ковтнула і продовжувала мовчати.

– І що? – повторила Маргарита трохи наполегливіше.

– Ну, і той тип буцімто ВІЛ-інфікований, – промовила Іксі. Маргарита глибоко вдихнула і з переляку забула видихнути.

– Вчора ввечері Герберт-Кальоша був тут і все мені розповів, - Іксі запхала вказівний палець до рота, покусала ніготь і виплюнула шматочки бузкового лаку. – Якщо я інфікована… не знаю, що я тоді зроблю, чесно, не знаю.

Маргарита нарешті видихнула. Загалом, усі завжди визнавали, що вона чудово вміла розраджувати. Але тут їй не спадало на гадку жодне підбадьорливе слово.

– А ця руда незґраба, – сказала Іксі і вкусилась у середній палець, – вона не хоче робити тест. Герберт-Кальоша поговорив із нею, коли був тут. Вона не хоче нічого знати, так вона йому сказала.

– А ти? – спитала Маргарита.

– А чому я? Якщо вона не хоче перевірятися, то це однозначно, – сказала Іксі. – Бо тільки через півроку можна знати точно. А минуло вже понад рік, відколи вона зустрічалася з тим типом. Якщо вона інфікована, то ми теж, розумієш? – На очі Іксі навернулися сльози. – Якби ти знала, як той цілий Роберт усіх без розбору… – в Іксі затремтіло підборіддя. – Він навіть не пам'ятає всіх тих бабів, із котрими спав після Різдва. – Іксі витерла рукою сльози з очей. При цьому під повіки їй потрапили маленькі шматочки лаку. Іксі заплющила очі й почала їх терти так, що вони аж почервоніли.

~ Не так, це нічого не дасть! – сказала Маргарита. Вона витягнула паперову хусточку, зігнула кутик, нахилилася над Іксі і спробувала витягти скалки. Потягла верхню повіку Іксі догори, а нижню вниз, але виловити скалки не вдавалося. Кутик носовичка не встигав їх упіймати.

– Найліпше – поплач, – сказала Маргарита. – Це – найкращий спосіб.

Іксі нахилила голову і голосно схлипнула. Маргарита погладила її по голові. Вона довго стояла, гладила чорне коротке наїжачене волосся Іксі й підозрювала, що сльози вже давно вимили з н очей усі скалочки. Вона потішала подругу, поки не відчинилися двері й до кав'ярні з галасом не ввалилося шестеро змоклих до нитки хлопців і дівчат на чолі з Отті Горнеком. Отті був однокласником Маргарити. Раніше вона ставилася до нього непогано, та за останній рік він перетворився на справжнісінького крутелика, і Маргарита намагалася його оминати. Приятелів Отті вона не знала.

~ Іt's гаіпіng саts апd dogs!* - вигукнув Отті. Він скинув свою червону футболку і скрутив із неї тугу ковбаску. З ковбаски на підлогу потекла вода. Двоє інших хлопців зробили те саме. Дівчата захихотіли. Іксі підскочила і зникла за дверима туалету. Отті опустив мокру ковбаску:

– В Іксі якісь проблеми?

– Та так, трохи, – невпевнено сказала Маргарита.

– Може, її розвеселити? – запитав Отті.

– Ні в якому разі!

– А що таке? – спитала одна з дівчат. – Може, ми не сподобались офіціантці? Чи вона саме в цей момент раптом вирішила взяти відпустку?

* Ллє як із відра (англ.)

Усі вони із зацікавленням поглядали на Маргариту, але та не мала сили вигадувати зараз якісь пояснення.

– Сідайте, сьогодні я замість Іксі, – зітхнула вона. Молоді люди присіли за столиком біля вікна. «Пива! Пива! Пива!» – закричали хлопці. ¦Коли! Коли! Коли!» – заверещали дівчата.

Маргарита пішла до холодильника, сподіваючись, що принаймні пиво та кола ще не «скінчились». І не розчарувалась у своїх сподіваннях. Вона принесла з холодильника три пляшки коли І три плйшки пива, пошукала відкривачку, знайшла її, відкоркувала пляшки, поставила їх на тацю і, балансуючи, віднесла напої до столика біля вікна.

– Зараз принесу склянки, – сказала Маргарита і принесла шість склянок.

Отті і двоє інших хлопців почали вихвалятися своїми м'язами. Отті гордо продемонстрував велетенський біцепс. Він запропонував дівчатам помацати залізну структуру його м'яза. Дівчата, хихочучи, прийняли цю пропозицію. Двоє інших хлопців пропихали між рукою Отті й дівчатами свої біцепси, стверджуючи, що в них мускулатура не гірша. Одна дівчина, щоби перевірити це, заходилася виміряти їх шнурком. Отті запротестував. Він кричав, що шнурок розтягується, тому можна