Читати книгу - "Переспівниця"

з’ясувалося, що я не найгірша акторка в команді. Ми всі так щиро реготали з Мітчела, який намагався зобразити відчай, шкірячи зуби й роздуваючи ніздрі, що Богз був змушений на нас нагримати.

— Візьміть себе в руки, загін 451, — мовив він рішуче.

Однак Богз сам насилу стримував посмішку, перевіряючи на «Голо» наступний «секрет». Довкола клубочився дим, і Богз намагався підставити руку з приладом під світло. Повернувшись до нас обличчям, він зробив крок назад — на оранжеву бруківку. І наступив на міну, яка відірвала йому обидві ноги.

Розділ 2

Все сталося миттєво, мов луснуло кольорове скло, оголюючи жорстоку реальність. Сміх змінився зойком, бруківку заляпали бризки крові, справжній дим затьмарив спецефекти.

Пролунав другий вибух, розітнувши повітря. У мене задзвеніло у вухах. Я не могла зрозуміти, звідки він долинув.

Я першою кинулася до Богза, спробувала з’ясувати, що з ним, де його ноги, тоді почала шукати джгут, щоб зупинити кровотечу. Мене відштовхнув Гомс і розклав на землі аптечку. Богз уп’явся рукою в моє зап’ястя. Його обличчя, сіре від попелу та близької смерті, немов віддалялося від мене. Однак те, що він сказав, пролунало як наказ:

— «Голо».

«Голо». Я заметушилася, почала нишпорити поміж залитих кров’ю уламків бруківки, здригаючись щоразу, коли натрапляла на шматки ще теплої плоті. Прилад знайшовся на сходах, поряд із Богзовим черевиком. Я витягнула його, витерла голими руками й повернула командиру.

Гомс наклав на стегно Богза товсту пов’язку, однак вона миттю наскрізь просякла кров’ю. На другій нозі трохи вище коліна Гомс намагався накласти джгут. Решта бійців загону оточили нас, щоб захистити від можливої атаки. Фіней силкувався привести до тями Мессалу, якого ударною хвилею кинуло об стіну. Джексон гукала щось у рацію, безуспішно намагаючись сповістити в табір, що нам потрібні лікарі. Однак я бачила, що вже запізно. Змалечку я спостерігала за тим, як лікує мама, тому й знала: після такої втрати крові годі сподіватися на одужання.

Стоячи навколішках біля Богза, я готувалася виконати роль, як у випадку з Рутою і з морфліністкою з Округу 6: потримати його за руку, стати тим, хто проведе його в інше життя. Однак обидві Богзові руки були зайняті — він клацав щось на «Голо». Віддавав накази, час від часу притискаючи до екрана великий палець, щоб підтвердити наказ власним відбитком; а тоді вимовляв кілька літер і цифр, мабуть, для остаточного підтвердження. Аж раптом «Голо» спалахнуло зеленим світлом і осяяло Богзове обличчя. Богз мовив:

— Командувати не можу. Передаю всі повноваження солдату загону 451 Катніс Евердін, — він розвернув «Голо» до мене. — Назви своє ім’я.

— Катніс Евердін, — мовила я в зелений екран.

І раптом потрапила в пастку його зеленого світла. Не могла рухатися, навіть кліпати, а перед очима пролітали якісь картинки. Мене сканують? Записують? Осліплюють? Нарешті мене відпустило, і я потрусила головою.

— Що це було?

— Готуємося до відступу! — гукнула Джексон.

Фіней загорлав щось у відповідь, тицяючи рукою туди, звідки ми прийшли. З-під землі били гейзери якоїсь чорної олії, здіймаючись над будинками й утворюючи непроникну чорну стіну. Було важко сказати, рідина це чи газ, штучне воно чи природне. Однак стовідсотково смертоносне. Отже, назад дороги не було.

Долинули гучні постріли: Гейл і Ліг 1 почали прокладати шлях у другий кінець кварталу. Я не знала, що вони роблять, поки не вибухнула ще одна бомба, метрів за десять від нас. Вона залишила в землі величезну вирву. І тільки тоді я збагнула, що таким чином Гейл і Ліг 1 намагаються виявити міни. Ми з Гомсом підняли Богза й потягнули його за Гейлом. Богз зойкав од болю, треба було зупинитися й пошукати якусь дошку, щоб використати її як ноші, однак над будівлями здіймалася чорнота; вона котилася на нас, мов хвилі, поглинаючи все на своєму шляху.

Ззаду мене хтось смикнув, я втратила рівновагу і гримнулася на каміння. Наді мною нависнув Піта — він мов оскаженів, мов з глузду з’їхав — він повернувся у країну осиної отрути й марення. Націливши на мене цівку пістолета, він уже збирався розтрощити мені череп, але я відкотилася вбік. Долинув тупіт, зав’язалася сутичка; краєм ока я побачила, як Мітчел притис Піту до землі. Однак Піта, і так кремезний і дужий, а тепер іще й під впливом наркотичного божевілля, так зацідив обома ногами Мітчелу в живіт, що той відлетів на протилежний бік вулиці.

Почулося голосне клацання — це детонував новий «секрет». З кам’яної стіни вистрелили чотири троси, а за ними сітка, в яку й піймався Мітчел. Спочатку ми нічого не зрозуміли — так швидко він почав стікати кров’ю, — аж раптом помітили, що сітка з колючого дроту. Я одразу його впізнала, адже саме такий дріт усе моє життя увінчував паркан навколо Округу 12. Я хотіла гукнути Мітчелу, щоб не ворушився, але вдавилася запахом чорного туману — густого й оліїстого. Хвиля досягнула найвищої точки й почала спадати.

Гейл і Ліг 1 стріляли по вхідних дверях якоїсь будівлі, а тоді почали цілити в троси, що тримали сітку з Мітчелом. Решта намагалися втихомирити Піту. Я кинулася назад до Богза, і ми з Гомсом потягнули його в чиєсь помешкання — крізь рожево-білу вітальню, вздовж коридору, завішаного сімейними світлинами, аж у кухню, де й повалилися на холодну мармурову підлогу. Кастор і Полідевк заволокли в помешкання оскаженілого Піту. Джексон якимось дивом вдалося одягнути на нього кайданки, від чого він бісився ще дужче, і тому його довелося замкнути у комірчині.

У вітальні грюкали двері, хтось галасував. Із коридору долинало гучне тупотіння, а чорні хвилі пропливали повз будинок. У кухню долітав стукіт — хтось зачиняв вікна, але отруйний смоляний запах усе одно проникав у будинок. Фіней ніс на руках Мессалу. Слідом за ними, голосно кашляючи, до кімнати вбігли Ліг 1 і Кресида.

— Гейле! — погукала я.

Він заскочив до кімнати останнім, захлопнув по собі двері та зронив усього одне слово:

— Дим!

Похапавши рушники, фартухи і все, що потрапляло під руку, Кастор із Полідевком заходилися затикати щілини, а Гейл блював у яскраво-жовтий умивальник.

— А Мітчел? — запитав Гомс. Ліг 1 тільки похитала головою.

Богз пхнув мені «Голо». Губи його ворушилися, але я не могла розібрати ні слова. Нахилившись, я дослухалася до хрипкого шепоту.

— Не довіряй нікому. Не повертайся в табір. Убий Піту. Зроби те, заради чого ти сюди приїхала.

Я відсторонилася, щоб