Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

— Втягнути крісло, — сказав я, вийшовши з ванної.

Тактильний стілець знову прийняв плаский вигляд і від’їхав до стіни, звільняючи великий порожній простір в центрі кімнати. Я натягнув візор і завантажив автономну симуляцію спортзалу.

Тепер я стояв у великому сучасному фітнес-центрі з обладнанням для вправ і тренажерами, які мій тактильний костюм міг без проблем зімітувати. Я почав щоденні тренування. Присідання, прес, віджимання, аеробіка, силові вправи. Іноді Макс підбадьорливо кричав:

— Піднімай ноги, д-д-дівчинко! Відчуй вогонь!

Зазвичай я виконував деякі вправи і в ОАЗі, займаючись фізичною боротьбою чи бігаючи навколо віртуальними ландшафтами на біговій доріжці. Але переважну більшість часу я проводив у тактильному кріслі, не роблячи нічого взагалі. Я також мав звичку переїдати, коли був у депресії, тобто майже завжди. В результаті, я поступово почав набирати зайві фунти. Я і на початку був не в найкращій формі, тому швидко досяг точки, коли вже не міг комфортно поміститись в тактильне крісло або залізти в костюм розміру XL. Незабаром довелось би купувати нову установку з компонентами лінійки «Богатир».

Я знав, якщо не візьму вагу під контроль, то помру від ліні швидше, ніж знайду «яйце». Я не міг цього допустити. Тому швидко прийняв рішення і активував на своїй установці програму фітнес-контролю. Я пошкодував про це майже одразу.

Відтепер комп’ютер контролював мої життєві показники і точно відстежував, скільки калорій я спалював кожного дня. Якщо я не виконував денну норму фізичних вправ, система не давала зайти в ОАЗу. Це означало, що я не міг піти на роботу, продовжити свої пошуки, або, по суті, жити своїм життям. Після запуску фітнес-контролю, його не можна було вимкнути протягом двох місяців. І програма була пов’язана з моїм рахунком ОАЗи, тому я не міг просто купити новий комп’ютер або орендувати кабінку в якомусь громадському кафе. Щоб увійти, в мене не було іншого вибору, окрім як спочатку виконати вправи. Це виявилося тою мотивацією, якої я потребував.

Програма також контролювала мій раціон. Кожен день мені дозволялося вибрати страви з меню здорових і низькокалорійних продуктів. Програма замовляла їжу онлайн і її доставляли до моїх дверей. Так як я ніколи не залишав квартиру, програмі було легко стежити за всім, що я їв. Якщо я замовляв додаткову їжу самостійно, вона збільшувала кількість вправ, які я повинен був виконувати кожного дня, щоб компенсувати зайві калорії. Це було якесь садистське програмне забезпечення.

Але воно спрацювало. Фунти почали танути, і через кілька місяців я був у майже ідеальному стані здоров’я. Вперше в житті в мене був плоский живіт і м’язи. Я також мав удвічі більше енергії і набагато менше хворів. Коли пройшло два місяці, і в мене нарешті була можливість відключити фітнес-контроль, я вирішив його залишити. Тепер спорт був частиною мого щоденного ритуалу.

Завершивши силові вправи, я ступив на бігову доріжку.

— Почати ранкову пробіжку, — сказав Максу. — Доріжка Біфрест.

Віртуальний тренажерний зал зник. Тепер я стояв на напівпрозорій біговій доріжці — вигнутій циклічній стрічці поміж зіркових туманностей. В космосі навколо мене висіли гігантські планети з кільцями та різнокольорові місяці. Бігова доріжка простягалась переді мною, піднімаючись, спадаючи, і час від часу звиваючись у спіраль. Невидимий бар’єр не дозволяв випадково впасти з краю доріжки в зоряну безодню. Доріжка Біфрест була ще однією автономною симуляцією, однією з сотень дизайнів доріжок, які зберігалися на жорсткому диску моєї консолі.

Коли я почав бігти, Макс ввімкнув мій плейлист вісімдесятих. Як тільки почалась перша пісня, я випалив її назву, виконавця, альбом і рік випуску:

— «Million Miles Away», the Plimsouls, альбом «Everywhere at Once», тисяча дев’ятсот вісімдесят третій.

А тоді почав підспівувати. Можливо, вивчені слова правильної пісні вісімдесятих колись збережуть життя моєму аватару.

Закінчивши пробіжку, я стягнув візор і почав знімати тактильний костюм. Це потрібно було робити повільно, щоб не пошкодити його компоненти. Коли я обережно його знімав, контактні присоски тихо чмокали, відлипаючи від шкіри, і залишали по всьому тілу крихітні круглі сліди. Коли ж костюм було повністю знято, я помістив його в систему чистки, а свіжий запасний костюм поклав на підлогу.

Макс уже включив для мене душ, встановивши температуру води так, як мені подобалось. Коли я застрибнув у заповнений парою душ, Макс включив музику з мого плейлиста для душу. Я впізнав початок пісні «Change» Джона Вейта. Саундтрек до фільму «Зоровий пошук». Студія «Geffen Records», 1985.

Душ працював, ніби стара автомийка. Я просто стояв, поки він робив більшість роботи, обливаючи мене з усіх боків струменями мильної води, а потім все змивав. Голову мити не треба було, бо душ також розливав нетоксичний розчин для видалення волосся, який я втирав по всьому обличчю і тілу. Це усувало необхідність голитись та стригти волосся: зайві незручності. Також завдяки гладкій шкірі добре прилягав тактильний костюм. Я виглядав трохи дивно без брів, але вже до цього звик.

Струмінь води зупинився і ввімкнулись сушарки, за лічені секунди випаровуючи вологу зі шкіри. Я зайшов на кухню і дістав банку «Сладжа», напою з високим вмістом протеїну та вітаміну D (щоб компенсувати відсутність сонячного світла). Коли я його випив, датчики комп’ютера мовчки занотували дані — просканували штрих-код і додали калорії в денний підсумок. Закінчивши зі сніданком, я надів чистий тактильний костюм. Це було простіше, ніж його знімати, але все одно потребувало часу, щоб зробити все правильно.

Надівши костюм, я наказав тактильному стільцеві розкластися. Тоді зупинився і секунду розглядав свою імерсивну установку. Я так пишався всім цим високотехнологічним залізом, коли тільки його купив. Але за останні кілька місяців, я почав бачити свою установку, якою вона була: складна вигадка для обману відчуттів, яка дозволяла мені жити в неіснуючому світі. Кожен компонент установки був цеглинкою в камері, де я охоче сам себе ув’язнив.

Під похмурим флуоресцентом крихітної однокімнатної квартири від правди було не втекти. В реальному житті я був ніким іншим, як антисоціальним відлюдником.