Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

екрані замиготіли поруйновані міста, розкішні будинки сипались як від землетрусів, горіли крамниці і школи, величезні цунамі накривали цілі вулиці, злякані люди тікали врізнобіч, пригортаючи до себе своїх немовлят. Посеред всього цього хаосу спокійно рухалась жінка в чорному, за руку вона тримала дівчинку.

«Востаннє 50 дівчинка народилася в середньовіччі, — продовжувала жінка. — Відтоді наші праматері ретельно рахували, щоб в жодному разі не допустити народження 50-ї. За переказами моєї прабабці я була 47, моя донька Ода — 48, Пелагея за всіма підрахунками — 49. Я тривожилась, але вважала, що переказувати цю інформацію Оді не варто, вона й так з дитинства була ляканою. — жінка зітхнула, — Я довго не могла збагнути як це сталося…Однак, уже на п’ятий день після народження Пелагеї місто, де ми з Одою жили, було зруйноване. І в мене закрались сумніви. Тоді ми вирушили в сусіднє містечко і коли на 5-й день нашого в ньому перебування і воно зрівнялось із землею — я все зрозуміла. Можливо глобальні катаклізми, потепління і танення льодовиків якось вплинули на наші гени? Але це були лише мої гіпотези. Я мусила якось вирішувати проблему, що постала переді мною.

По стіні прокотилися великі білі хвилі, вони підіймались все вище й вище, напливаючи на образ жінки і нарешті зовсім сховали його у своїй піні…

«Власне у ситуації, що склалася був лише один вихід — ми не перебували з онукою в одному і тому ж місті більше п’яти днів. Для того, щоб мандрувати і знімати собі пристойне помешкання, ми потребували грошей і я розвідавши, що у передпокої Семіраміди потрібна медсестра запропонувала кандидатуру Оди. Дочка пройшла конкурс і гроші, які вона заробляла довгий час підтримували нас фінансово.

Одного разу на 4-й день ми виїздили з міста Оното, але через сильну ожеледицю потрапили в корок і не встигли перетнути кордон одного міста з іншим. На жаль, Оното — чудова пам’ятка архітектури — був зруйнований, щойно виповнилося 24 години з часу нашого 5-го дня перебування в ньому, Пелагея підросла на рік…

Однак, на щастя чи біду, в одній з кав’ярень у місті, назви якого не пригадаю, я познайомилась з екстрасенсом Русею. Відтоді всі мої подальші дії стали послідовним виконанням її порад.

Руся розповіла, що чари з Пелагеї можна зняти, скупавши дівчинку в океані, що омиває Кюсю. Але це призведе до руйнації самого острова і загибелі багатьох його мешканців. Водночас Руся попередила: якщо я на це наважусь, спроба має бути вдалою і єдиною, інакше — все пропало.

І я вирушила на острів, аби реалізувати затію з купанням. Після цього переміни відбулися не лише з Пелагеєю, а й зі мною. Я не старіла протягом наступних п’яти років. Це мене приємно вразило.

Ми з Пелагеєю мирно осіли у чудовому містечку Ромсман, дівчинка росла, все було гаразд. І тільки спогади по радіо і фото в газетах нагадували мені про страшну руйнацію на Кюсю і складні часи, які нам довелося пережити. Гроші ми вчасно отримували від нашої матусі — Оди і я усім була вдоволена, лише одне питання мене непокоїло — яким чином я помолодшала? Молодість цінніша від золота і мені кортіло її продовжити.

Минуло багато часу перш, ніж я наважилась розшукати Русю.

Ми перетнулися в одній з кав’ярень. Я розпитувала її про переміни, що зі мною сталися. Спершу вона категорично відмовилася говорити про це, але вино, цигарки і кава зробили своє. І так я довідалася, що купання у воді океану повертає наші з Палагеєю роки назад, хоча щоразу і руйнує острів.

Я довго вагалася, але, кожного ранку просинаючись і дивлячись в дзеркало… — жінка зітхнула, — І врешті я наважилась. Спершу один раз, потім ще. І власне, сталося, що сталося. У мене виникла залежність від цієї води, цього острова, після кожного купання я молодшала, а Пелагея — меншала…»

Пінні хвилі напливали одна на одну, змиваючи образ жінки. На фоні хвиль звучав її голос.

«Після того як нас затримали і у мене відібрали Палагею, я почала швидко старіти. Це були перші ознаки зловживання чарівною для нашого роду водою океану…»

Видіння повільно розтануло. Перед нами лишилась холодна біла стіна.

Якщо вас цікавить доля Пелагеї, — сказав професор, — то з нею все гаразд. Позбувшись своєї бабці, вона почала рости як усі діти. Вчора вона вдруге пережила своє п’ятиріччя.

Професор потер руки і глянув на нас крізь скельця окуляр.: «Ну як Вам історійка?» — запитав він.

Я щось мугикнула.

— А тепер в мене є ще одна сенсація, вона стосується Вас Терезо, — професор загадково усміхнувся. — Бабця Пелагеї думала, що через типову сімейну хворобу — склероз — котрась із жінок їхнього роду збилась із рахунку. Насправді це не так, — професор помовчав якусь мить, зберігаючи інтригу — Терезо, одна із жінок цього зачаклованого роду — Ви.

— Я?…

— І якби у Вас народилася донька раніше, ніж у Оди, ви очевидно навіть не зрозуміли б, що руйнації міст, де ви проживали пов’язані з вашою дочкою.

— Чекайте, як таке можливо?…

— Річ в тому, що ваша справжня мати Ода, а Пелагея ваша рідна сестра. Ода народила доньку в юному віці, їй не було і 15. Народжувала вона потай від родини і одразу після цього віддала вас у притулок.

— ?

— …

— О Боже!

Професор кивнув.

— Вражаюче, але звідки ви це знаєте, це зафіксовано в космічній книзі минулого, яку ви так полюбляєте читати? — я — більше недовірливо, ніж здивовано.

— Як ви все ускладнюєте, чи не простіше було б запитати у жінки, котра вас приймала до притулку? Якщо ви не вірите мені, поговоріть з нею. Вона ще працює там, — сказав професор, знімаючи окуляри і підводячись. — А тепер дозвольте мені, панове, відкланятись. У мене за графіком вечеря.

І старий професор, посміхнувшись у вуса, пішов до дверей. Проходячи повз мене, він зауважив: