Читати книгу - "Чорний Загін"

Не минуло й секунди, як хлопці вже мчали на свої позиції. Залишки поєдинку поміж Гобліном і Однооким перетворилися у обривки туману на вітрі, що пливли в напрямку косоокої пики Черствого. Там де вони торкалися, на обличчі вискакували гидкі прищі. Дотепний фокус, хлопці, подумав я, але не намагайтеся битися з ним насправді. Він з вами цяцькатися не буде.

У відповідь на наш рух, внизу тривожно заграли горни, загуркотіли барабани, наповнюючи каньйони відлунням, схожим на далекий грім.

Повстанці дзьобали нас весь день, проте було очевидним, що вони не відносилися до цього серйозно. Вони просто ворушили осине гніздо і спостерігали за реакцією, чудово розуміючи всі труднощі при штурмі Сходів.

Все свідчило, що Черствий приховав у рукаві якусь гидоту.

Проте, загалом, сутички підняли бойовий дух. Хлопці почали вірити, що існує шанс втриматися.

Хоча серед зірок плила комета, а Сходи внизу були всіяні галактикою вогнищ, ця ніч показала наскільки я помилявся, гадаючи, що на Сходах вирішуватиметься доля війни. Я сидів на виступі скелі, підібгавши ноги до підборіддя, і спостерігав за ворогом, розмірковуючи про останні новини зі сходу. Шепіт взяла в облогу Мороз. Перед цим вона розбила армію Дрібнички й перемогла Міль і Пройду серед розмовляючих менгірів на Рівнині Страху. Повстанці зазнали більшої поразки на сході, ніж ми на півночі.

Однак тут ситуація могла погіршитися. Міль, Пройда і Тягло приєдналися до Черствого. Були там й інші з Вісімнадцяти, поки що неідентифіковані. Наші вороги почули запах крові.

Я ніколи не бачив північного сяйва, хоча мені казали, що ми побачили б його мигцем, якби нам вдалося втримати Весло і Діл, та перезимувати там. Почуті мною розповіді про ці лагідні й барвисті вогники, змушують мене думати, що тільки з ними можна порівняти те, що з’явилося над каньйонами, коли пригасли вогнища повстанців. Довгі-довгі, тоненькі струмочки ніжного світла вилися до зірок, мерехтіли й коливалися, немов морські водорості в легенькій течії. М’які, прекрасні відтінки рожевого і зеленого, жовтого і блакитного. В моїй голові виникла фраза. Древнє ім’я. Пастельні війни.

Колись, давним-давно, наш Загін брав участь в Пастельних війнах. Я спробував пригадати, що про ці конфлікти говорилося в Літописах. Не все вдалося відновити в пам’яті, але те, що я згадав, нагнало на мене страху. Я поспішив у офіцерський намет, в пошуках Ловця Душ.

Я знайшов його і розповів все, що пригадав, а він подякував мені за турботу, але сказав, що йому відомо про Пастельні війни й банду повстанців, які висилали це світло. Не було чого переживати. Ми очікували цієї атаки й Шибеник прибув сюди, щоб знешкодити її.

-- Знайди собі зручне місце, Док. Гоблін і Одноокий показали, на що здатні. Тепер настала черга Десяти.

Від нього виходила певність, тверда і сповнена злоби, тож я дійшов до висновку, що повстанці потрапили в якусь пастку Поневолених.

Я дослухався до його поради й подався назад на свій самотній пост. По дорозі я пройшов крізь табір, розбуджений виставою, що розгорталася над нами. Тут і там було чути переляканий шепіт, що здіймався і стихав, наче гул далекого припливу.

Різнокольорові стрічки були тепер яскравішими, а їхні рухи стали якимись конвульсивними, немов їм щось перешкоджало. Можливо, Ловець мав рацію. Можливо, все зведеться до барвистої вистави для хлопців.

Я всівся на свій виступ. Дно каньйону вже не виблискувало вогнями. Тепер його вкривало море чорноти, яку не роз’яснювало навіть мерехтливе північне сяйво. Нічого не було видно, проте багато чого було чути. Акустика в цьому місці була дивовижною.

Черствий рушив уперед. Тільки наступ всього його війська міг спричинити такий брязкіт металу.

Черствий і його посіпаки поводилися доволі самовпевнено.

Струмок м’якого зеленого світла здійнявся в ніч, ліниво затріпотів, наче довга стрічка з легкої тканини на вітрі. Набравши висоту, він потьмянів і розпався на згасаючі іскри високо над нашими головами.

Хто його обрізав? Ось що мене цікавило. Черствий чи Шибеник? Це був добрий чи поганий знак?

Це був філігранний поєдинок, за яким було майже неможливо встежити. Він нагадував дуель двох майстрів фехтування. Якщо ти сам не експерт, то мало що помітиш. В порівнянні з ним, поєдинок Гобліна з Однооким нагадував сутичку варварів з величезними мечами.

Поступово різнобарвне північне сяйво згасло. Мабуть, робота Шибеника. Струмки обрізаного світла не завдали нам ніякої шкоди.

Гамір внизу наближався.

Куди поділася Буревісниця? Вона не давала про себе знати довший час. Видавалося, зараз саме час послати повстанцям паскудну погоду.

Ловець теж бив байдики. За весь час проведений на службі в Леді, ми не бачили, щоб він зробив щось дійсно серйозне. Чи він не доростав до своєї репутації, чи, може, беріг себе для якоїсь крайньої потреби, про яку знав тільки він?

Внизу коїлося щось нове. На стінах каньйону засвітилися смужки й плями такого глибокого червоного кольору, що, спочатку, їх було важко зауважити. Поступово вони ставали яскравішими. Тільки коли з плям почало щось капати й повільно текти, я відчув, що вгору по стіні провалля піднімався подих гарячого вітру.

-- О, Боги, -- пробурмотів я вражений. Ось вчинок гідний моїх очікувань від Поневолених.

Пролунав гуркіт каміння – це потекла розплавлена скеля, залишаючи стіни гір без опори. Внизу почулися крики, безнадійні крики тих, хто бачить, як наближається їхня загибель, і не можуть зробити нічого, щоб зупинити або уникнути її. Люди Черствого варилися живцем і гинули розчавлені уламками.

Не було жодних сумнівів, що вони потрапили до відьми в казан, проте щось все одно непокоїло мене. Здавалося, що як на військо таких розмірів, криків було замало.

Місцями скеля нагрілася настільки, що загорілася. З каньйону оскаженіло пашіло жаром. Завивання вітру заглушало гуркіт падаючого каміння. Світло стало настільки яскравим, що можна було побачити, як підрозділи повстанців лізуть вгору по серпантину.

Замало, подумав я… Мою увагу привернула самотня постать