Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

батька як про миротворця та слабака. Коли кубок від шаха Ізмаїла прибув до Стамбула, то Селім аж скипів від смертельної образи.

— Єретик, що називає себе Богом, отримає урок, — проголосив він і підняв кубок так само, як піднімає дуеліст рукавичку, якою ляснули його по обличчю. — Я питиму Сафавидову кров з цього кубка, — пообіцяв він своєму батькові.

Арґалія Турок зробив крок уперед і сказав:

— А я наллю у кубок вина.

Коли ж Байезид не дав дозволу на воєнні дії, настав час Арґалії. Кількома днями пізніше він і його яничари приєдналися до військ Селіма Грізного й усунули Байезида від влади. Старого султана відправили на примусовий заслужений відпочинок до місця його народження, що в Фракії, а дорогою туди він помер від розриву серця, що було дуже доречним. У світі нема місця для людини, що втратила силу духу. Селім з Арґалією на його боці полював і душив своїх братів Ахмеда, Коркуда, Шахиншаха і вбивав їхніх синів. Було відновлено порядок й усунено ризик двірцевого перевороту. (Багато років потому, коли Арґалія розповідав іль Маки про ці події, він виправдовував їх, кажучи: «Коли принц перебирає владу, то найгірше повинен зробити одразу, бо опісля кожен його вчинок буде здаватися підданим покращенням порівняно з тим, з чого він почав». Іль Макія, почувши це, замовк і думав про щось своє, а перегодя повільно кивав головою. «Жахіття, — сказав він Арґалії, — але твоя правда».) Відтак настав час стати на прю з шахом Ізмаїлом. Арґалія разом з яничарами пішов до Руму, що в північно-центральній Анатолії, де арештував тисячі мешканців ґизильбаш і ще тисячі замордував. Це втихомирило тамтешніх байстрюків, а військо рушило їхньою землею до шаха, аби подати йому лист Селіма Грізного. У своєму посланні Селім писав: «Ти не дотримуєшся заповідей і заборон святого закону. Ти спонукав свою бридку шиїтську кліку до недозволених статевих союзів. Ти пролив невинну кров». Дорогою до шаха Ізмаїла стотисячне оттоманське військо отаборилося біля озера Ван, що у східній Анатолії, маючи намір втиснути ці слова у його блюзнірську горлянку. В їхніх рядах також було дванадцять тисяч яничарів-мушкетерів під орудою Арґалії. Мали вони зв'язані докупи ланцями п'ятсот гармат, що були нездоланною перешкодою.

Поле битви коло Чалдирана розкинулося на північний схід від озера Ван, і саме там зупинилися перське військо. Військо шаха Ізмаїла налічувало тільки сорок тисяч воїнів, майже всі були кіннотниками, але Арґалія, оглядаючи бойове шикування військ, знав, що кількісна перевага не завжди вирішує результат битви. Як і Влад Дракула у Валахії, Ізмаїл вдався до тактики спаленої землі. Анатолія була гола й обвуглена, й оттоманське військо, що рухалися від Сиваса до Арзиньяна, відчувало брак харчів і води. Селімове військо, коли отаборилося поблизу озера після довгого переходу, було вимученим і голодним, а таке військо завжди зазнає поразки. Опісля, коли Арґалія вже був разом із прихованою принцесою, вона йому розповіла, чому її попередній коханий програв битву.

— Лицарство, — сказала вона, — недолуге лицарство, і дослухання до слів дурнуватого небожа, а не до моїх.

Незвичайним є той факт, що чарівниця Персії, разом зі своєю рабинею Дзеркалом, були присутні на командному пагорбі над полем битви, і на вітрі тонка тканина одягу так щільно облягала її обличчя і груди, що коли вона вийшла з королівського намету, то краса її тіла спрямувала думки сафавидових воїнів цілком у протилежний від битви бік.

— Він, мабуть, з глузду зсунувся, коли взяв тебе з собою, — сказав Арґалія; заплямований кров'ю і смертельно втомлений, він знайшов її покинуту наприкінці смертоносного дня.

— Так, — сказала вона байдуже, — своїм коханням я довела його до нестями.

Однак, що стосується воєнної стратегії, то не тільки чари могли змусити його зважати на неї.

— Поглянь — вони продовжують споруджувати свої оборонні укріплення. Атакуй негайно, поки вони ще не готові.

Або ж:

— Поглянь! — кричала вона. — Вони з'єднали ланцем п'ятсот гармат, а позаду них дванадцять тисяч мушкетерів. Тільки не напирай на них кіннотою просто в лоб, бо поляжете як останні дурні.

Або ж:

— Що, ти не маєш рушниць? Ти ж бо знаєш, що таке рушниці. Чому ти не взяв рушниць?

На що нерозумний шахів небіж Дурміш Хан відповідав:

— Негоже нападати, коли вони не готові до битви.

Або ж таке:

— Не личить нападати нашим воїнам на них з тилу.

І так відповідав:

— Рушниця — це не чоловіча зброя. Рушниця — це зброя боягузів, що бояться рукопашного бою. Хай би скільки рушниць вони мали, ми почнемо битися, коли наблизимося до них упритул. Відвага — понад усе, а не ці — ха! — «аркебузи» та «мушкети».

Вона обернулася до шаха Ізмаїла, мало не сміючись з розпачу.

— Скажіть йому, що він — ідіот, — наказала вона йому.

Але шах Персії Ізмаїл відповідав:

— Я не караванний злодій, аби скрадатися у сутінках. Як визначено Богом, так і станеться.

Вона не захотіла спостерігати за ходом битви, натомість сиділа всередині королівського намету, відвернувшись від дверей. Біля неї сиділа дівчина-Дзеркало і тримала її