Читати книгу - "Богиня і Консультант"

у сірій китайській куртці і недорогому сріблястому гольфі. Він зустрів Діану давнім вітанням волхвів[96]. Вона у відповідь прихилила праве коліно, на мить торкнувшись рукою землі. Здалеку могло здатися, що вона поправляє шнурівку.

– У тебе нерівне дихання, – замість вітання зауважив Учитель. – Ти давно не медитувала.

– Я намагалася встигнути побути і мишею, і кіткою.

– Знаємо, знаємо… Миша з тебе вийшла бездоганна, – посміхнувся Учитель і пригорнув Діану до себе. Вона відчула його затаєну міць і його безмежний спокій. Її збудження стишилося, немов хвилі первісного океану під рукою Творця. Вона знову повернулася додому. У гніздо, якому відомі усі її імена – від отриманого при народженні до таємного ключового імені, яким можна вимкнути її волю і зупинити серце. Вона прошепотіла:

– Маю новину.

– Кажи.

– Командир «Агату» полковник Джеджера мертвий.

Учитель змусив її подивитися йому в очі. Очі в нього були темні, з теплим золотим відблиском.

– Тебе хтось випередив? – спитав він.

– Чотири години тому він загинув в автокатастрофі. Вертався з півдня, з’їхав із траси. Швидкість була за півтори сотні. У джипі усіх перетовкло на фарш. Я відвідала місце аварії.

– Твої висновки?

– Я не вірю у такі випадковості. Я думаю, що його вбили. Я навіть упевнена, що вбили.

– Можливо, так, а може, й ні. – Очі Вчителя дивилися туди, де згасала сутінкова заграва. – Хто його вбив? Кримінальники? Сумнівно. Підрозділ Ордену? Його не могли вбити без дозволу Коммодора. Люди Джеджери були силовим знаряддям Ордену, найефективнішим у цій країні. Нащо їм було вбивати свого вірного собаку?

– Собака міг гарчати на хазяїв. А може, вже когось із них встиг вкусити.

– Це, скажімо так, не виключено. Але ж без людей Джеджери вони втрачають силову перевагу.

– Я думаю, що Майстер Зброї і його помічники уже тут, – припустила Діана і сама злякалася своїх слів. Їй закортіло озирнутися, наче грізний ворог міг причаїтися за найближчою липою. Вона лизнула пересохлі губи і додала зайву фразу, яку тренери-персонологи зі школи Х назвали б «ознакою набутого шаблону невпевненості другого типу»:

– Майстер сам собі армія.

– А хто тепер командує «Агатом»? – запитав Учитель, жодним чином не зреагувавши на зайву фразу.

– Поки що заступник Джеджери – підполковник Ткач, – Діана, здавалося, усвідомила свою помилку і перейшла на рапортову скоромовку. – Він досвідчений і розумний настільки, наскільки може бути розумним офіцер тутешнього спецпідрозділу. Але він не член Ордену. Вони напевно поставлять туди свою людину. Або спробують висвятити в лицарі цього Ткача.

– На це потрібний час, – Учитель говорив повільно, ніби розраховуючи всі можливі комбінації шахової партії, і ця неквапність, на думку Діани, доречно додавалася до монголоїдної жорсткості рис його обличчя. – І Майстер не такий вже й всесильний. Нам треба діяти швидко. Ти вже не будеш ані мишею, ані кіткою.

– Ким мені треба бути?

– Тигрицею, моя дівчинко. Розважливою, швидкою і смертоносною. І тобі знов прийдеться знайти того Кривого.

– Одноокого?

– Так.

– Нащо?

– Нам варто зв’язатися з його Наставником. Ворог нашого ворога – наш друг.

– Старші казали, що його Наставник – Вигнанець. Шангріла відмовилася від нього.

– Мудреці Шангріли бачать далеко і діють обережно. Те, що вони колись оголосили цю людину ізгоєм, ще не означає, що воно так і є. Можливо, багато років тому їхні Вищі побачили у своїх чашах отруйні краплі майбутнього. Можливо, вже тоді вони почали протоптувати стежки подій і готувати ґрунт для корекції Світової Рівноваги. Можливо, вони не хочуть дратувати нас і західних, таємно відроджуючи Куран. А так вони завжди мають для незгодних відповідь: дії ізгоя – це лише дії ізгоя. Ієрархія Шангріли зберігає при цьому формальну непричетність.

– А для чого тибетцям відроджувати той мертвий степовий ковен?

– Для чого, питаєш? Не «для чого?», а «чому?», я так би поставив це питання… Тому, моя дівчинко, що ми ослабли. Коло рідшає. На Півночі шириться порожнеча, Ковен Алатара й зовсім занепадає. Там деякі дійшли вже до того, що підробляють у телешоу про екстрасенсів і ходять на екуменічні наради.

– Але ж ми з ними майже відродили імперію.

– Ця імперія – лише хвора тінь колишньої величі. Я майже впевнений, що святі архати Шангріли передбачають важкі часи для Півночі, а отже, у них є на це поважні підстави. Вони здатні передбачати ланцюжки віддалених наслідків. Вони передбачили сімнадцятий рік і наступне фіаско Леніна