Читати книгу - "Палац Посейдона"

Частина з них рушила до борту «Каліпсо» і, не гаючи часу, вгризлася в метал за допомогою найдивовижніших інструментів. Із виском і гуркотом циркулярні пилки різали та кроїли обшивку судна, ніби то була не товста сталь, а звичайна тканина. Здійнялися стовпи іскор, «Каліпсо» завібрувала.

Шарлотта і її супутники, затискаючи вуха, скупчилися в задній частині рубки.

За лічені хвилини автомати вирізали з корпуса корабля величезну прямокутну пластину, частиною якої була й оболонка рубки сонара, і потік повітря, пропахлого сіллю та водоростями, заповнив увесь корабель. Дрони відкотилися назад, а потім узялися до роботи на іншій ділянці.

Тієї ж миті дивна фігура зробила крок через пролам у борту. З усіх чудес, що з ними зіштовхнулися люди, які перебували в ув’язненні в рубці сонара, це здалося їм найнеймовірнішим.

Перед ними постала людина — високий на зріст чоловік у чорній шкіряній пелерині, таких само рукавичках і в чоботях із моржевої шкіри. Очі його були сховані за окулярами із затемненими скельцями. Шкіра обличчя в чоловіка була не просто блідою — вона мала якийсь борошнистий відтінок; на голові не було геть ніякої рослинності, а із одного вуха стирчав дріт, згорнутий у спіраль. Рухаючись механічно, майже так само, як і дрони, він пройшов до центру рубки й пильно подивився крізь темні скельця окулярів на двох врятованих жінок і матросів із «Каліпсо».

Ця людина одразу ж не сподобалася Шарлотті. Щось із нею було негаразд, вона це миттєво відчула якимось шостим відчуттям. А коли чоловік почав говорити, його голос зазвучав, неначе пара, що вирвалася з клапану парової машини.

— Мене звати Каліостро, — промовив чоловік. — Ви незаконно проникли в імперію його величності Іскандера, володаря Медитерранії. Я вимагаю негайно здати всю зброю, що у вас є, зберігати спокій і слідувати за мною. Ви повинні вишикуватися парами, і я відведу вас у призначені для вас приміщення. Точно виконуйте мої вказівки — і вашим життям нічого не загрожуватиме.

Один із моряків, здоровезний чолов’яга двометрового зросту, виступив наперед і сказав:

— Я — Серж Бутон, кочегар із «Каліпсо». І я хочу знати, де саме ми перебуваємо і чого саме вам від нас треба!

Незнайомець застиг. Шарлотті здалося, нібито всередині його голови почувся хрумкіт, неначе луснула шкаралупа горіха.

— Запитання тут ставлю я, — нарешті, промовив він. — Свого часу ви отримаєте всю необхідну інформацію. Проте до того ви маєте зберігати мовчання. Прошу всіх за мною!

— Ми не зробимо й кроку звідси, — енергійно заперечив кочегар, — поки ви не поясните, що тут відбувається, чому ви напали на наше судно і нав’язуєте нам свої умови!

Він рішучо змахнув кулаком, проте незнайомець миттєво перехопив руку кочегара, заламав її за спину і примусив хлопця стати на коліна. Крива усмішка спотворила губи чоловіка, обтягнутого чорною шкірою.

— Краще було б вам не наражатися на неприємності, — спокійно промовив він.

— Ні, мсьє, я не мав на увазі… — забурмотів, червоніючи від нестерпного болю здоровань-кочегар.

— Будь-яка ваша спроба втекти або застосувати силу ні до чого не приведе, а натомість вас буде негайно скарано на смерть. Сподіваюся, ви запам’ятали мої слова. Повторюю ще раз — ідіть за мною. Будь який опір нічим вам не зарадить.

Із цими словами він обернувся спиною і зник у прорізі обшивки так само несподівано, як і з’явився.

Шарлотта притиснула до себе Вілму й почала погладжувати її по спині, ніби намагаючись заспокоїти пташку.

— Схоже, ми не маємо вибору. Можливо, все ж таки варто виконати його вимоги? Крім того, мені б хотілося дізнатися, ким є цей загадковий Іскандер і які він має наміри стосовно нас.

Обмінявшись швидкими поглядами з Елізою, дівчина випросталася й першою зробила крок слідом за незнайомцем.

Норвежець стежив за цими перемовинами з безпечної відстані. Стоячи у гурті матросів, він бачив, як дівчина взяла на руки пташку і рішучо вийшла з рубки слідом за Каліостро. Що ж, відваги та рішучості німцям не позичати…

Але ці механічні істоти з кліщами та пилками замість рук — що це за пекельні тварюки? Хто їх збудував і навіщо? І головне — чого тут вимагатимуть від них?

Тепер у рубці залишалося всього троє матросів, якщо рахувати і його самого. Лише коли всі вони залишили «Каліпсо», Норвежець пішов за ними.

Світло від ламп, що палали в центрі зали, було таким яскравим, що на якусь мить він зупинився, засліплений ним. Коли ж він знову розплющив очі, то виявив, що його оточили різноманітні механізми, які оглушливо тріскотіли та клацали. Вони ніби підганяли Норвежця і його супутників до пандуса, що вів нагору й далі вздовж майданчика. Дорогою вони побачили велику кількість плавильних печей, кранів, прокатних станів, ковальських цехів і штампувальних пресів — цілий завод із переробки й утилізації чавуну та сталі. Гуркіт і чад тут були ще густішими, ніж на верфях Гавра.

Із висоти пандуса Норвежець бачив, як сотні дронів викотилися із заводських завулків і помчали до «Каліпсо». За короткий час увесь корабель було густо обліплено механізмами. В усіх закутках його корпусу механічні робітники пиляли, різали та свердлили, видаляючи сталеві заклепки й розрізаючи металеві пластини на шматки. У бортах «Каліпсо» вже зяяли чималі отвори, пророблені дронами. Потім метал миттєво зникав у надрах цього дивовижного підводного заводу.

Те, що кілька годин тому було гарним і потужним судном, тепер стало схожим на викинутого на берег кита, навколо якого скупчилися найрізноманітніші стерв’ятники. Дуже скоро від нього не залишиться нічого, крім скелета.

Бранці вражено підіймалися пандусом, і незабаром неподалік завидніла фігура гігантського робота, який і доправив сюди «Каліпсо». Механічна людина нерухомо стояла в кінці довгого коридору. Світло